середа, 4 вересня 2013 р.

Pair by Dmytro Bagaiev on 500px.com
Пара
Льовен, Бельгія

Цього дядька звуть Руел, він працював в льовенському університеті, займався астрономічними розрахунками, писав для астрономічних задач програмне збезпечення. Зараз він вже на пенсії, а робота стала його хоббі. Якраз зараз Руел створює програму, яка дозволяє порівнювати розрахунки сучасних вчених і стародавніх, наприклад, Птолемея. Він з захватом розповідав мені особливості тодішньої небесної механіки, яка, спираючись на геоцентричність всесвіту, все одно дозволяла за допомогою спеціальних поправок отримувати результати з похибкою в один відсоток. А ще він займається бувально математичною скульптурою, вирізаючи з різних матеріалів складні аналітичні форми.

субота, 22 червня 2013 р.

Touching carnival by Dmytro Bagaiev (dbagaev)) on 500px.com
Карнавал
Левен, Бельгія

середа, 17 квітня 2013 р.

Схилами Хохляндії

Нарешті зима дозволила нам зняти светри, їхати в футболках і не мерзнути на кожній зупинці. На вибір мали чотири оглядові маршрути з Льовена (їх докладний опис можна знайти в маленькому путівничку, який можна знайти в Мережі чи в інформаційному центрі міста). Після недовгих роздумів поїхали по першому, який називається To the hills of Hogland, або по простому На схили Хохляндії.

Для незнайомих з голандською вимовою маю пояснити, що літера G читається тут як характерне горлове Г, тим більш горлове, що переходить в хрип, чим північніше знаходиться носій мови. Тому Hogland дослівно читається саме як Хохланд.

Маршрут починається від вокзалу середньовічного Льовена і через околицю з веселою назвою Кесел-Ло, повз поля і невеличке абатство виходить в покриті лісом і дуже крутими хатами пагорби. Якраз в цю п'ятницю по всьому місту розквітли сакури і на вулицях можна побачити всі відтінки рожевого і фіолетового, а під сакурами часто густо висаджують довжелезні клумби нарцисів. В деяких місцях ще можна побачити лишки першоцвітів і пролісків. Весна буяє, місто квітне, краса неймовірна, тільки встигай верти головою і вдихай свіже і тепле весняне повітря, пронизане сонячним сяйвом. В кінці одного з підйомів натрапляємо на газон, вкритий і завішаний усяким мотлохом, старими пташиними клітинами, жабо-пропеллерами, неймовірними глиняними істотами і просто вазонами з квітами. Поки ми вивчали все це багатство, поливати квіти вийшов сідий дідусь, кинув на нас швидкий погляд і знов пішов в сад. Дитина була в захваті від інсталяції, та й татко з мамою теж отримали масу задоволення.

Як я вже колись роповідав, вся Бельгія вкрита гестою мережею велосипедних маршрутів. Орієнтуватися дуже просто: на кожному повороті стоїть спеціальний вказівник з номерами і стрілками, в деяких місцях є й спеціальні інформаційні щити, на яких намальовано докладну карту місцевості, маршрути з номерами, а також є інформація про цікаві місця. Також все це можна знайти в спеціальних велосипедних мапах і на сайтах, наприклад, на fietsnet.be. Цікаво, що мережа покриває всю Фландрію, більшу частину Голандії, але майже повністю відсутня у Валонії. Маршрути не тільки прокладено по гарним дорогам, але й ще по маленьким дорогам, по лісам, по мальовничим місцям, так, аби поїзка запам'ятался не тільки кінцевим пунктом, але й всім тим, що було по дорозі. В цей чудовий вікенд всі маршрути переповнені людом, їдуть і одинаки, і з дітьми, і літні люди - всі, хто може сісти на байк. Для тих, хто любить ходити пішки також є свох маршрути, свої карти. Пішоходів теж дуже багато, і серед них, що дуже незвично для нашого українського ока, дуже багато літніх людей. Роглядаючи фото Бельгії столітньої давнини, я звертав увагу, що люди просто фотографуються просто на прогулянці. Думаю, що прогулянки - то давній звичай, яки тут існує десятки, якщо не сотні років, і саме тому так багато людей кожні вихідні шпацирують рідним краєм. А де шпацирування, там і знання околиць, історії і зрештою, любов до нього, чи не так?

Кінцевим пунктом нашого кільцевого маршруту був замок Хорст, всього якихось там 15 кілометрів від хати. Збудований в XIV столітті, цей замок на озері унікальний тим, що за останні 350 років зовсім не змінився. Перші два століття він переходив з рук в руки через банкрутство господарів, один раз горів і пережив ще різні складнощі буття, аж поки в 16530 році не став власністю Марії-Анни ван ден Тимпель, яка зробила багато для інтер'єрів замку. Після її смерті в 1658 році замок знову переходив з рук в руки, але в ньому з того часу не жили навіть привиди, і зараз він є місцевим туристичним об'єктом. В стайнях, що збудувала Марія-Анна, зорганізовано ресторацію, де розливають Horst Bier, на озерах ліцензовані рибалки ловлять рибу, в парку прокладено пішохідні маршрути

Далі наш шлях пролягав черех чергові мальовничі ліси-пагорби, поля і навіть виноградники. Ще однією пам'ткою маршруту є старий водяний млин. Колесо вже давно не крутиться, а в будинку самого млина теж зорганізовано ресторацію. До речі, оскільки велосипедистів в Бельгії за край, тут дуже популярно відкривати ресторації саме на велосипедних маршрутах. Там стомлені мандрівники можуть випити кави, перекусити і влити в себе келих пива. Ціни зазвичай помірні, місця приємні - і народу в гарну погоду в таких рестораціях збирається сила силенна. Хоча думаю, що саме заці вихідні вони і роблять касу, адже розташування приваблює тільки заїзжу клиєнтуру.

Мене якось питали - оце тут у вас в Європі нема корів і іншої скотини, де воно все є, вони ж жеруть м'ясо? Так от, відповідаю. Тут є все, тільки що не в місті і не біля автостради. Курей тут традиційно розводять в багатьох приватних будинках, у нас у сісідів по двору бігає ряба курка, а зранку можна чути далекі крики півнів. Трошки далі від міста вже багато овець і кіз. Корови пасуться одразу за рингом, і мушу зазначити, що породи тут різні, бувають молочні, як наші, а бувають м'ясні, квадратні, такі собі коров'ячі культуристи. Також дуже багато коней. Вихідними власники коней виїзжають з ними в різні місця на покататися. Коні їдуть в характерних автомобільних причепах, і багато їх. По полях також пасуться коні різних порід, а в цьому вихзді ми знайшли навіть цілий загін поні. Дитина була в повному захваті, коли змогла погладити декількох поні по довгій морді і помаціти вологий ніс.

В одному з містечок ми почули характерну мелодію, схожу на шарманку, і побачили фургон з морозивом, як в дитячій мрії. Яке ж це задоволення - в спеку сісти просто на газоні і їсти холодне морозиво! Згодом виявилося, що фургон з морозивом їздить і по нашій вулиці. Як почуєш музику - одразу треба бігти на вулицю, аби йпго перехопити.

Решта шляху була звичайною. Ми виїхали з пагорбів на рівнину, проїхали декількома дорогами - і були вдома.

субота, 20 жовтня 2012 р.

В Антверпен велосипедом

Частина перша. Туди

Вранці у вікно легенько стукав дощик і вилазити з під теплої ковдри аж ніяк не хотілося. Однак снідати треба, а тут ще й прогноз не такий поганий, і дощ пройшов. Ну то поїхали! Швидко одягаюся, запихую бутерброди в коробку з під веб-камери – її розмір якраз підходить, аби влизли мої прямокутні сендвічі, пакет з горішками і яблуко – накидаю рюкзака на плечі і вирушаю.

Моя попередня ідея була в тому, щоби доїхати до Антверпа (так його тут називають) вздовж каналу, однак потім я вирішим, що їхати однією дорогою не сильно цікаво, тому через декілька кілометрів канал завернув на захід, а я відхилився на схід, змінюючи майже пусті автомобільні дороги на польові, а приміську забудову на окремі хатини фермерів, сади й поля. Дощик знову почав накрапати, однак це вже не могло мене зупинити.

Першою моєю зупинкою стало невеличке містечко Верхтер, яке нічим би не вирязнялося серед сотень таких самих містечок, з костьолом в центрі і мальовничею трущобою поряд, якби в ньому не проходив один з найбільших в Європі рок-фестивалів Rock Werchter. Конструкції сцен складені тут прямо на площі за парканом, фестиваль лише спить. На вулиці, куди я повернув далі, дерева посажені прямо на проїзжій частині і позначені спеціальним парканчиком і знаком. Цікаве вирішення проблеми озеленення на майже пустих вулицях – необхідність маневрувати не дає змоги набрати швидкість, але разом з тим вулиця зелена. Такі само розташовані дерева, кущі і ящики з квітами я потім неодноразово бачив по дорозі і в Антверпені.

В Бельгії якраз на ці вихідні проходили вибори. Тому всі дороги завішані агітацією. Однак це не огидні морди на величезних бордах, ні, бордів тут взагалі на бокових дорогах немає. Це невеличкі плакатики максимум А1 формату на фанерних дошках, що вбиті в землю біля обочини. Іноді на них зображені обличчя кандидатів, іноді вся команда, обов’язково написано, до якого міста кандидат балотується – адже вибори місцеві – стоїть логотип партії. Ну і вся агітація. Є ще листівки, такі нам наліпила партія зелених в Антверпені на рулі велосипедів, поки ми гульбанили на паті. Лістівка приємна, я навіть зберіг собі. Цікаво, що участь у виборах обов’язкова. За ліньки можна отримати штраф. І хоча хтось там з влади сказав, що вони не здатні провести всі штрафи через суд і застосувати штраф, однак хтось квитанцію отримати. При цьому держава зобов’язується компенсувати ваш проїзд від місця проживання до місця голосування. Все логічно, накладання обов’язку тут завжди компенсується наявністю засобів його виконення.

Отже за Вехтером дорога петляє по полям, а потів заходить в ліс неподалік від містечка Керберген. Ліси, як я вже писав, тут чудові. Так, усюди прокладено асфальтовані і не дуже доріжки, однак все за ними – це чудовий, чистий і густий ліс, що пахне лісом, в який не зайдеш без мачете і в якому не зважаючи на хати і дороги живуть всякі тварі божі типу зайців. Зайці людей не сильно бояться, іноді підпускають хіба не на п’ять метрів, хоча доторкнутися таки не дають – тікають в кущі.

В цьому ж лісі розташовано таку собі місцеву Кончу-Заспу, селище для небідних бельгійців. Знайчи приблизно ціни на нерухомість, можу константувати, що найскромніші хатинки такого штибу коштують їх хазяєвам від мільона євро. Про достаток свідчить також претензія на архітектуру і витонченість, великі земельні ділянки, наявність в кожному будинку декількох гаражів і паркани. Однак не ті п’ятиметрові, а такі собі красиві підстрижені кущики і дерева по периметру, зазирай не хочу. Робити фотографі саме через дерева тут не зручно, однак все хазяйство як на долоні, знову ж таки, відчуй різницю. Добре, коли людям нема від кого ховати себе і свої статки, в суспільстві хоча б на перший погляд панує довіра і відкритість – і це неймовірно приємно.

Вдосталь погледівши на ті хати, я вже по трасі доїзжаю до невеличкого Путе – знову костьол – і направляю свої колеса до середньовічного міста Льєр. На мапі позначено форт на невеличкому острові – і я намагаюся його відшукати. Нарешті, після двох невалих спроб – я проїхав зовсім поруч, не побачивши форт в густих деревах за будинками – я знайшов дорогу і в’їхав до форту. Однак мене зупинив знак попередження на в’їзді – форт виявився поліцейським об’єктом і вїзд до ього заборонений. Неймовірно шкода, адже він старезний, щонайменш сотня років. Я побачив лише великі і старезі будинки з великими амбарними дверима, на дальніх було намальовано поліцейських Томпсона і Томпсона з пригод Тінтіна.

Аж тут почався дощ і я сховався разом з байком в невеличкому сарайчику, дістав свій бутерброд і сидячи на стульчику дивився, як дощ збиває з дерев ледь жовте листя, яке неспішно летить до води, а краплі тим часом поспішають вниз аби перетворити поверхню озера в калейдоскоп кіл. Тітонька, що під’їхала машиною, пояснила, що в цій хатинці окрім мене могли б знаходитися ще щість диких котів, однак вони були дещо збентежені моєю появою і наважилися вийти зі схованок тільки тоді, коли їм запропонували обід.

Так би ми й просиділи цілу вічність з котами і бутербродом, аж тут я глянув на годинник і зрозумів, що час вже далеко не обідній, а до Антверпа ще крутити й крутити. Тому я попрощався з тітонькою і котами і поїхав далі в дощ. Льєр виявився дуже красивим, однак через дощ і холод в мене не було можливості його докладно оглянути, тому в своїй розповіді я повернуся до нього за гарної погоди. Але не можу не згадати своє здивування, коли на одній з вулиць мені на зустріч виїхав... паб. Розміром з мікроавтобус, відвідувачі і бармен сиділи за стікою під дахом, пили пиво і крутили педалі, а паб під веселі вигуки їхав собі вулицею, являючи собою явище приємне і розслабляюче. Поки я підбирав свою щелепу з підлоги, паб завернув за кут і сфотографувати його я не встиг.

Частина друга. Там

Антверпен виявився великим містом, за 10 кілометрів від Льєра і ще за 15 по самому Антверпену я встиг так змерзнути, що ледь набрав закляклими пальцями СМСку своїм хостам. Однак на щастя я вони були дома і одразу видали мені сухий одяг, поставили грітися суп і відправили в гарячий душ змінювати колір з синього на той, що більше пасує людині.

В програмі вечора ми відвідали невеличкий день народження в румунському пабі – бельгійці здивувалися, коли виявилося, що румуни не розмовляють російською – а потім поїхали до місцевого залу Roma на рок-н-рольну вечірку від Radio Modern. Ця вечірка вже є традиційною, гості приїзжають в одязі 50-х і 60-х років, танцюють свінг під живу музику, а потім аж до першої ночі Елвіса Преслі і інших королів запалює характерний діджей. Нажаль танцювати я не вмію, однак свою порцію від розглядання людей я отримав. Отже, прошу розглядати мої фото в стилі 50-х.

До речі, Антверпен можна за легендою перекласти буквально як викиаючий руку. Легенда ця розповідає про пастуха, що здолав злого велетня, яки тероризував місцеве населення, відтяв йому руку і викинув її в річку. Від того і назва міста.

З ранку я взяв велосипед і поїхав в центр міста. З самого ранку було неймовірно холодно, тому мені прийшлося відігріватися в музеї фотографії. Зараз музей готує нову експозицію, тому працює лише його половина, де можна побачити чудову ретроспективу фотографії від майже самого початку і до наших часів, а також сотню фото-камер всіх розмірів і часів.

Сам центр Антверпа не здався мені цікавим, адже ці криві вулички в кожному місті майже однакові, паби крамниці і ресторани – був в Брюге чи в Генті, то рахуй бачив всю Бельгію. Хіба готичний костьол дуже красивий, домінує над всім містом. Можна ще оглянути невеличку фортецю Стен, однак вона аж занадто невеличка. Гарно гуляти вздовж річки, підставляти обличчя сонцю і дивитися услід величезним баржам, що везуть вантажі в порт на горизонті. А на тому березі, лівому, стирчить місцева Троєщина, майже як в Києві.

Однак варте уваги в Антверпені знаходиться одразу за межами того самого туристичного центру. Тут старі будинки майже зникають, поступаючись місцем новій архітектурі, яка розбавлена величезними старими будівлями з важкими колонами, статуями, куполами і портиками. Дуже красива тут залізнична станція, справжня візитівка міста. На півночі в районі доків стоїть нова червона башта, яка містить в собі музей мистецтв і оглядовий майданчик. Цікаво оглянути також музей Рубенса, однак я мав не багато часу, тому туи не пішов, якось наступним разом.

Зовсім поряд з баштою знаходиться вулиця червоних ліхтарів. Ледь вдягнені дівчата стоять за вітринами і активно і не уже продають своє тіло крізь скло. Хтось взагалі не звертає уваги на вулицю, хтось базікає з подругою, хтось посміхаєтьсь привітно, одна активно крутила своїми персами. Не знаю, що там розповіають про Амстердам, але тут дівчата майже всі молоді і красиві. Однак мені чомусь стало тут не по собі. Я бачив повій і раніше, на трасі і в Азії, однак ніколи я не бачив, щоб людей виставляли у вітрині, як м'ясо, ходи і вибирай. Брррр...

Прямо в центрі міста тут є ринок антикваріату, по якому було уже цікаво прогулятися. Ціни примні, вибір цікавий. Кожне бельгійське пиво має свій власний бокал, в який ого надивають завжди, вам ніколи не принесуть Леф в бокалі від Кастела. На цьому ринку була вітрина з півсотнею різних бокалів від пива, ця різноманітність вражає. Багато в центрі й пабів і магазинів, що проають разноманітне пиво і мають на вітрині хіба не сотню чи навіть більше різних пивних пляшок.

Мої хазяєва живуть в районі мігрантів. Тут більше різнокольорових обличч, ніж я раніше бачив будь де в Європі, однак кажуть, що цей район напрочуд спокійний. Коли знайому дівчини, що мене приймала, намагалися пограбувати, бельгійці проходили повз не повертаючі голови, аж тут підбігли троє турецьких хлопців і зі словами «як можна ображати жінку!» надавали люлів кривднику. Окрім всього за податки бельгійці мають можливість майже безкоштовно займатися спортом – і з хазяєвами я прощаюся в спортивному комплексі, де вони майже безкоштовно грають в бадмінтон. Центр розташований в так званому північному спортивному парку і навкруги тут ще купа полів для волей-, баскет-, фут- і інших болів, а також дитячих і інших спотртивних майданчиків. Але час вже по обідній – і я вирушаю назад до Льовена.

Далі буде...

понеділок, 8 жовтня 2012 р.

Бельгія. Велосипеди

Велипед в Бельгії - це необхідність. Сідати на велосипед виходячи з дому майже так само звично, як надягати черевики. На велосипедах тут всі - і студенти, і домогосподарки, і діти, і пенсионери і бізнеследі. Не звжаючи на вік, стать, одяг, пору року, погоду - всі крутять педалі. Містечко наше невелике, дорожне кільце всього 2.5 кілометра. Майже все, що поза кільцем, як би вже й приміська зона, там свої назви і своя географія. Велосипед його використовують для абсолютно всіх переміщень - на роботу, на паті, в магазин і просто на прогулянку.

Велосипедів тут майже стільки само, скільки жителів. Біля кожного будинку стоїть один чи два, поряд запарковано ще пара, під кожним рестораном стоїть десяток, а іноді зустрічаються велопарковки, де їх може біти від десятка до декількох сотень. Особливо в цьому плані вирізняються вокзали - велоперковки тут двох, або іноді і трьо-поверхові, велосипеди навалені буквально купами, один на одний, їх тут тисячі! І я навіть не уявляю, якою археологією займаються ті хазяєва, що полишили байк давно. А ще цього року під центральною площею відкрили підземний велопаркінг. Тут всі новітні технології, електронний квиток, спеціальні підйомники і тітонька за комп'ютером.

Всі велосипеди в місті - для міста. Це в нас що не байк, то крутий маунтейн, бо навіть у місті у нас можна натрапити на багнюку по коліна, ну й схили в нас ого-го. Я на своєму ровіре почуваюся іноді як на крутому джипі. А тут своя специфіка. Рідко зустрінеш навіть пермикач швидкостей, а про амортизацію взагалі ніхто й не чув. Є байки місцевого виробництва, є й китайського, є виробники з іменем типу Trek чи Giant, однак всі вони будуть міськими. За тиждень я вже вивчив ті три місьця в околицях готелю, де стоять гірські велосипеди, і один такий бачив в ресторані. Це й все.

Догляд байків - то не для всіх, і тим більш не для тутешніх, тому з усіх боків чути лязгання і скрипіння - це старі натружені велосипеди несуть їх хазяїв по справах. Байки стоять на вулиці, на них капає дощ і сніг, а от чого - вологості в Бельгії більш ніж достатньо. Іноді байки просто лежать на вулиці - і ніхто не приходить їм на допомогу, підняти. Іноді буває, що велосипед стоїть з вісімкою. Не такою, щоб на міліметр, а колесо вигнуто, наче по ньому стрибали скажені ведмеді в цирку. Хазіїн пришпилив коня до парковки і пішов, а бак так і іржавіє...

Цікаво, що байки тут не копієчні. Найдешевший сіті-байк місцевого виробництва коштує від 400 євро і до нескінченності. Тому наші украхнські ціни досить помірні, і 600-700 баксів за байк - то не так вже й багато. Я ще не розпитував про велосипедний секонд-хенд, може там можна купити велосипед задешево. При цьому байки постійно крадуть. Всі кажуть, що варто тільки лишити байк на вулиці - і всьо, ледь відвернешся і його немає, ворюжки тануть в повітрі разом з байком. Однак тим не менш байки все одно всі лишають на вулиці і навіть не пристібують до опори - тільки фіксують замком колеса, шоб не їхав. Тут навіть замки є спеціально вбудовані в велосипед, нічого возити не треба. Однак при цьому ті дійсно дорогі велосипеди, що я бачив, стояли собі спокійно на вулиці. Можливо не все так погано, однак за сві велосспед я все ж таки переживатиму.

Велосипедний рух тут сильно відрізняється від київського. Насамперед наявністю велосипедних доріжок майже на всіх вулицях, а перед світлофорами наперед машин винесено спеціальне місце для зупинки велосипедистів. Для велосипедистів є окремі світлофори і окремі знаки, за якими треба слідкувати. Багато вулиць тут односторонні і для велосипедного руху, а їздити тротуаром заборонено. За порушення правил - якщо спіймають - можуть пожурити, оштрафувати на 50 євро чи навіть відбрати реальні автомобільні права, але останнє відбувається як виключення і за їзду в нетверезому стані. Велосипед має приоритет перед машинами, тому тебе пропускають. Це поки що сильно збиває мене з пантелику, бо ще не пройшла київська звичка моніторувати всі машини навкруги і намагатися пропустити всі, які можливо пропустити. Ну і остання складність пов'язана як це не дивно з самими велосипедами. Їх тут багато, вони усюди, вони їдуть на зустріч, обганяють, виринають з бокових вулиць, вони не уступать дорогу, і їх потрібно постійно пильнувати. Відверто кажучи, я не знаю, як буду їздити в Києві, коли звикну до місцевих правил.

Однак місцеві не сильно переймаються рухом, їдуть хто як попало. По середині вулиць - якщо це не кільцева автострада, звичайно - парами і трійками, повертають наліво перед самим носом автомобілів. Деякі іздять по вулицях не тримаючись за кермо. Відгрівають руки в кишенях чи поправляють шалика. Бачив одного товариша, який маневруючи на бруківці, в одній руці тримав величезну авоську з супермаркета, і іншою поправляв піджака.

Сьогодні нарешті перший з мого приїзду соняшний день - і я вирішив провести його в седлі. На півдні від міста є ліс Хаверлє, куди я й направив свої колеса, а по дорозі відвідав ще й кампус місцевого університета. Ліс густий до того, що пролізти в хащі дуже складно, якщо не захопити з собою мачете. Однак при цьому прокладено доріжки і навіть є карта всього дісового масиву, який, до речі, площею більший за Левен. Я спочатку не зрозумів, навіщо карт - три. А потім виявилося, що на одній мапі намальовано маршрути для велосипедів, на іншій для пішоходів, і на третій - для кінних прогулянок. Ну і на кожному повороті відповідний маркер - сюди велосипедом, сюди конями, а сюди не можна, це для пішоходів. Доріжки гарні, тільки ті, що для конячок, з багнюкою. Я на одну помилково заїхав - ледь виліз потім з величезної калюжі по коліна. Їду й думаю - а як тут з грибами-ягодами? Не можна ж хбирати, оно й знак стоїть - в хащу не лізь. Однак потім побічив чоловіка з цілим відром грибів. Оце тепер думаю, треба буде й собі пошукати якось.



Обід велосипедиста

В лісі вирішилась загадка гірських велосипедів - всі вони в лісі тому живуть, я за день їх декілька десятків бачив, всі такі кремезні дядьки за 35. А по дорогах асфальтових їхдять пачками велоспелисти-шосейники. Але все це вихідними, по буднях вони мімікрують під міських велосипедистів. Спорт цей вельми тут популярний, для кожної задачі свій байк. На базар чи до сусіда поїхати стоїть на вулиці під будинком іржавий сіті-байк. А на вихідних всі дістають шосейники з шаф і валять десятки кілометрів кудись по селах. Хтось сідає на маунтін байк і замішує грязюку.

Під кінець дня я поїхав розвідати старт дороги на Антверпен, куди планую поїхати наступними вихідними. Прямо від заводу Stella Artois починається канал, який іде 70 кілометрів до Атлантики, по дорозі зачіпаючи приміську смугу Антверпена. По його берегу йдуть дві дороги, наповнені велосипедистами всіх мастей - і старі пари, і спортсмени, і скаути, всі виїхали сьогодні на прогулянку. Адже цілий день сонячної і приємної погоди для цієї місцевості і в цю пору року майже диво. Якщо моя антверпенська авантюра відбудеться, обов'язково про це напишу наступними вихідними.

четвер, 23 серпня 2012 р.

Waiting for customer
В очікуванні замовника
Срінагар, Індія

понеділок, 4 червня 2012 р.

Фотографії з моєї останньої подорожі до Курдістану можна подивитися тут: