середу, 30 липня 2008 р.

Пролог. Анталія - Аспендос - Сіде

Чартер Київ-Анталія вилетів з невеликим запізненням рано вранці. Вся Україна була під хмарами, тільки Одеса-мама виглядала з-під хмарної хустки на сонечко. Над Туреччиною хмари більш-менш розійшлися. Перед посадкою побачили скелясті, наче сіді, згорблені і суворі середземноморські вершини, над полосою добряче покачало. Аж ось ми нарешті приземлились в міжнародному аеропорту Анталії!

Трошки поблукали коло трьох місцевих терміналів, аби розібратися де іде міський автобус. Терміналів в Анталії три. Чартери зазвичай прилітають на другий міжнародний, а ще є перший міжнародний і внутрішній, до них приблизно два кілометри від другого міжнарожного терміналу. Автобуси раз на годину ходять від них до офісу авіакомпанії THY. Знайти офіс дуже просто - іти на захід від центру з кілометр по головній вулиці з трамваєм, з правої сторони побачите офіс, на віконечку висить розклад автобусів. Але забігаючи напаред скажу, що поторгувавшись можна втрьох доїхати до хавалімані (турецькою так називається аеропорт) на таксі дешевше за фірмовий автобус. Розібравшись із транспортом рушили на трасу, це ще два кілометри.

Жарко - піт ллється з чола градом, насилу пройшли до тієї трасси і впали в тінь. Добре хоч стоп в Туреччині добрий - через п'ять хвилин вже поїхали. По дорозі водій повернув в чигирі з помідорами, де поміняв маленьку вантажівку на легкову з товаришем - і рушили одразу далі. А ми вже почали готуватись до продажу в рабтво! По дорозі проїхали Белек, де знаходиться найбільший в Туреччині гольф-курорт. Поля для гольфу - чи одне поле - тягнуться вздовж дороги нескінченно... Ще кілька локалок - і ми біля повороту на Аспендос. А коло дороги мандаринові дерева з стиглими мандаринами! Підстопили ще з три кілометри і вилізли під самим входом до міста.

В Аспендосі вражає театр, один з найбільших в Азії. Він настільки гарно зберігся, що іноді тут проводять оперні фестивалі! Як ляснеш в долоні внизу - чутно на величезний амфітетр. В театрі дядько-гладітор трохи не відрізав мого хайра і по секрету мені повідомив, що комплексує через лисину. Саме місто розвалене, туристи з театру чомусь сюди не доходять, хоч з пагорба можна побачити не менш за тетр вражаючий акведук, що за легендою був збудований для отримання руки царської дочки, але виграв таки будівельник театру Зенон. А ще тут купа ящірок і черепах, шо шерудять у своїх черепаших справах в сухій траві. А ще ми бачили хвіст велетенської змії - будьте обережні в траві, намагайтесь шуміти сильніше, аби раптово на змію не наступити.

Після закриття музею лисий дядько-гладітор в своїх шкіряних латах поїхав додому мопедом. А ми перекусили київськими бананами і достопивши до траси, піймали двох тітоньок з Голандії у відкритій машині, які з вітерцем в самому прямому розумінні завезли нас в саме Сіде. По дорозі перемовились парою слів з якимись росіянами, купили на ліру цілу гору апельсинів у продавця фреша і вийшли на пляж. Воду брали в пляжному відкритому кафе. Прилавок хлопець-бармен накрив тентом, а сам жив під ним і навіть запрошував друзів дивитись телевізор в свій імпровізований будинок.





Середземне море надзвичайно солоне, а наприкінці травня ще й прохолодне. Вечерю робили з апельсинів, чаю, сиру, печива і огірків. Апельсини, призначені для фрешу, хоч і не дуже пристойно виглядали, виявились дуже смачними. Пізно ввечері прийшов якийсь турок і порекомендував прибрати намет далі від води, бо прилив. Від запршення на вечерю відмовився, від запропонованої шоколадки теж. Але на прощання подарував пляшечку води, побожав доброї ночі і зник в темряві. А ми поснули безпробудно під шум прибою...

Ранком Сіде зустріло нас ясним небом, палким сонечком, прохолодним і чистим морем, пустим пляжем і... дірками в наметі. Прокинулись рано, але поки пляскались в морі, снідали, знову пляскались, потім латали намет і знову пляскались пройшло майже півдня. Нарешті зібралися і рушили дивитись давнє античне місто. По дорозі вийшли знову до торговця фрешем, який запросив нас і налив нам декілька стаканчиків соку. На питання "скільки коштує" відповідає - "долар!". Ми ж віддячили йому лірою за, чотири стакани запропонованого соку, але він був радий. Одразу стало помітно, що на звичайних відпочиваючих, які для місцевих просто мішки з грошіма, ми вже не схожі. Подякували і рушили.

Спочатку йшли набережною повз ресторанчики і відносно недорогі, як для самого узбережжя і центру містечка, пансіонати. Аж поки через 200 метрів не вийшли до развалин храму Аполона і гавані. Білосніжні колони сяють на фоні темного блискучого синього моря і блакиті неба так, що сліпить очі. Повз колонами храму прогулюються туристи, в гавані стоять виблискуючи яхти, на набережній торгують всім на світі - життя вирує! Далі трошки поплутали вуличками, посиділи на волнорізах гавані і рушили в місцевий археологічний музей. До платного амфітеатру вирішили не заходити, ти паче, що буде їх у нас ще купа. Музей виявився доволі цікавим. Більша частина експонатів привячена надгробовому мистецтву, присутні вельми цікаві саркофаги і різноманітні скульптури, відновлені поховання і купа іншого мраморного мистецтва. На вулиці ж є ще частина усяляких мармурових обламків і чудова скамієчка в тіньку, на якій добре сидіти і дивитись на море, над яким літають чайки і де-не-де парапланеристи, прив'язані до моторних човнів.

Після оглядання музею вирішили рушати далі. Сіде містечко невеличке. Стара його частина з усіма пам'ятками знаходиться на невеликому мисі і займає близько двох квадратних кілометрів. Далі за пустирем і парком починається центр міста, де є банки і супермаркети, починаються пляжі - на мисі берег невисокий, але скелястий - і ще далі за декілька кілометрів знаходяться великі отелі для цивільних туристів, що за тиждень лінуються навіть визізти з басейну задля оглядання Сіде, не кажучи вже про інші надзвичайні пам'ятки в околицях Анталії і Аланії. Крокуючи головною вулицею в сторону виїзду з міста, можна вийти до перехрестя з великим, як прийнято у турків, прапором Туреччини посередині на клумбі. Справа від перехрестя знаходиться автобусна станція з долмушами, зліва вілиця з банками, а нам - прямо. Ще через кілометр спека дістає і починаємо голосувати. Якійсь хлопець підвозить нас три кілометри до траси на Манавгат. І ще за 5 хвилин їдемо до повороту на Конью.

Поворот майже пустий, якщо порівнювати з приморською трасою. Насправді там було перехрестя, навіть із світлофором. Як часто буває в Туреччині, світлофор для пішоходів був, а от ні розмітки, ні навіть тротуару для переходу не було. Просто йдеш собі, перешагуючи високі бровки і плутаючись ногами в траві і смітті клумби, що розділяє різнонапрямні смуги автостради. Та ось перейшли і стали на позиції. За п'ять хвилин вже ідемо у машині з вельми красивою дівчинкою за кермом і її чоловіком через гори аж до самої Коньї. Вони майже не розуміють англійської, сміються і пригощають нас маленькими бананчиками.





пʼятницю, 25 липня 2008 р.

Другий закордонний паспорт

Сьогодні був у ВВІР, подавав документи на другий закордонний паспорт. Другий - бо цей ще не закінчився, а новий вже потрібен.

Мені пощастило з часом. Я приїхав о 8-й на велосипеді і записався в черзі під номером 22. Сказали, що десь о 12-й треба під'їхати, щоб знати, чи встигну я до обіду. Поїхав домой, поснідав, помив хайра - бо ж фотку робити - поспав добряче, навіть проспав. О 12-й тільки доїхав до сбербанку, заплатив гроші і близько 12.35 був вже біля кабінету паспортистки. А тут бац - і якраз моя черга. То я до обіду й зайшов, і в черзі стояв аж 10 хвилин. Далі заповнив дві бумажки-анкети для паспорта, заяву для збереження дійсним старого паспорту. За причину отримання другого паспорту написав кругосвітню подорож. Сфотографувався. Знайшов помилку в анкеті - перевіряйте все уважно! - і вільний за 15 хвилин. Отримувати паспорт буду з 5 вересня, тобто місять і тиждень.

Проявився ще один маразм нашої дивної бюрократії. Змінився спосіб транслітерації імен. У моєму прізвищі, наприклад, відкриту "є" пишуть не як раніше "уе", а як "іе". Тому в двох паспортах буду по-різному називатись. Головна проблема в тому, що змінити написання в паспорті можна тільки за наявності оформлених на старий паспорт закордонних документів типу довготривалих запрошень, контрактів, навчання і інших. Без таких документів наявність двох паспортів на різне ім'я у ВВІР нікого не хвилює. Просто ж так за бажанням змінити написання імені не можна. Детально з новими правилами можна ознайомитись на стенді в ВВІР, якщо знайдете.

Необхідні документи:

  1. Паспорт внутрішній + ксерокс першой сторінки.

  2. Оригінал і копія ідентифікаційного коду.

  3. Закордонний паспорт при наявності.

  4. Якщо ви чоловік 18-25 років, то справку від військомату або військовий квиток.

  5. Квитанцію про сплату держмита на 170 грн.

  6. Квитанцію за дезінформаційні послуги на 26.20 грн.(Дуже дивні послуги, бо інформації там аж один стенд, на якому не все так однозначно, як здається. Адекватно запитати можна тільки паспортистку, до якої треба пробиватись з боєм через чергу з вельми нервових людей)

  7. Квитанції на:
    (a) 10.28 грн. за послуги ВВІР за паспорт (обов'язково)
    (b) 60.17 грн. за другий паспорт
    (c) 159 грн. за швидке отримання паспорту за два тижні
    (d) 63 грн. за втрату паспорту (якщо хочете зберегти старий, бо його забирають)

  8. Щось для дітей і інших випадків, нажаль не пам'ятаю. Уточніть у ВВІР, якщо маєте сумніви.


Номери рахунків для сплати мита і послуг уточнюйте у вашому ВВІР і в ощадному банку, бо вони різні для різних районів. Як раніше квитанції у ВВІР не дають, треба все самостійно заповнювати у ощадному банку. За кожну окрему послугу треба платити окремою квитанцією, бо паспортист чіпляє квитанції степлером до відповідних ваших заяв і бланків. Про страхування мені й не згадували, але іноді питають, хоча його платити точно не обов'язково.

Перші люди приходять до ВВІР десь о 5-й ранку, о 8-й набирається 20-25 людей. Одну людину приймають за 10 хвилин, тобто десь 15-25 чоловік за чотири години. У нас ВВІР оболонський і тихий, але, думаю, в цілому швидкість прийому однакова, тільки людей може бути більше. А ще як я там був тиждень тому аби отримати ту саму інформаційну підтримку, в ВВІРі дві перші години дня не було світла, тому об одинадцятій люди тільки почали заходити. Таке теж може бути.

І останній нюанс - не приходьте фотографуватись в білому. Це не заборонено, але чомусь не дуже добре.

четвер, 24 липня 2008 р.

с. Воробіївка Вінницької області


Ранок на фестивалі Шешори 2008

середу, 16 липня 2008 р.

Сіде

Кажуть, колись на пляжі в Сіде кохались Марк Антоній та цариця Клеопатра. Дійсно, найкращі піщані пляжі, лагідне море і старовинне місто сприяють романтичним відносинам в будь-якій їх формі.

Засноване в VII ст. до н.е. місто свого часу відігравало важливу роль в торгових відносинах, на що вказує наявність двох портів. В 334 р до н.е. місто було завойване Александром Македонським, потім потрапило до рук піратів і було остаточно зруйноване і спалене арабами в VII ст. н.е. Після цього довгий час місто було пустим, і тільки в новий час було знову заселене і нарешті перетворилось в відомий турецький курорт.

Нове місто побудоване на залишках старого, вздовж головной вулиці проходить антична колонада, посеред пансіонатів тут і там визирають розвалини старих будинків, створюючи надзвичайну атмосферу старовини і затишку. Для вільного відвідування відкриті агора і храм Аполона на кінці мису. За додаткову плату можна відвідати театр на 20 тисяч глядачів і архелогічний музей, що розташований в старих римських банях і в якому знаходиться надзвичайно цікава колекція грецьких саркофагів та іншого надгробного мистецтва.

Великі готелі з рідними російсько-ураїнськими та іншими туристами знаходяться за містом, тому в самому місті можна знайти більш-менш вільні і чисті пляжі. Також в самому центрі можна оселитись в дешевому пансіончику просто на березі моря і, можливо, навіть побудованому в залишках античного будинку. На головній вуличці бузліч сувенірних і інших лавок, ресторанчиків і туристів, але можна знайти й тихі затишні провулки, заставлені мопедами й засадженими пальмами.

Доїхати до Сіде можна автобусом з Анталії або з Аланії з головного автовокзалу. Автобуси зупиняються на шосе біля повороту до міста, до центру необхідно іти ще півгодини. Стоп на трасі Анталія-Аланія добрий, добирання від Анталії займає близько години. Зупинка долмушів знаходить в 10 хвилинах ходу з центру по головній вулиці по правій стороні. Біля неї знаходиться й інформаційний центр. Ще трошки далі на перехресті з величезним турецьким прапором можна знайти банки і банкомати з грошима.




вівторок, 8 липня 2008 р.

Аспендос

Було це давно, в 167 р н.е. Цар давньогрецького Аспендоса запропонував руку своєї дочки і півцарства найкращому архітекторові, хто зможе підтвердити свій талант збудувавши в Аспендосі ще одне чудо світу. За руку дочки змагалося двоє. Одним з архітекторів був збудований акведук, рівного якому не було ще досі в світі і цар вирішив віддати дочку йому. Але потім він, аби зберегти рівність суперників, зайшов роздивитись театр, що збудував Зенон. На верхній галереї він ясно почув шепіт Зенона "Вона буде моєю" і озирнувся - Зенон стояв в самому низу на сцені і гордо дивився на царя. Цар переконався в надзвичайності театру і вирішив... розрубати дочку навпіл, бо супротивники виявились рівними. Зенон відмовився від своєї половини - і отримав цілу принцесу за свою шляхетність.

Перші поселення на місці Аспендоса виникли в ХІІ ст до н.е, а через 500 років тут вже було велике місто. В 333 р. до н.е. Аспендос на 10 років здався Александру Македонському, потім отримав самоуправління. Місто мало основні доходи з торгівлі сіллю і мав велике значення в Середземномор'ї. Починаючи від XVII ст. місто занепадає і перетворюється на руїни.

Аспендос знаходиться неподалік Сіде, поворот до нього з Анталійської траси вказує звичайна коричнева табличка, від якої з півгодини пішки до музею. Можливо доїхати до повороту долмушем, що їде на від Анталії до міста Серек або будь-яким автобусом в напрямку Аланії або Сіде. Квиток коштує 10 лір.

Театр Зенона вміщує 20 тисяч глядачів і дісно відзначається надзвичайною акустикою. Він дуже доре зберігся, навіть турки-отомани добудувалидо нього фронтальну стіну. Свого часу Ататюрк був вражений величністю театру і тим, як він добре зберігся, і наказав зробити з нього діючу музичну арену. І тепер кожного року в червні тут проходить міжнародний оперний фестиваль. З електрики встановлюють тільки світло, а надзвичайний звук формується акустикою самого театру без жодного підсилювача.

Зазвичай далі театру більшість туристів не заходить - і дарма! Одразу за театром знаходяться залишки стадіону, далі вгорі справа розвалини храму. Якщо пройти через високі трави, можна дістатися іншої сторони пагорба і побачити в усій красі акведук, що свого часу був суперником театру. Незважаючи на те, що деякі ділянки його не збереглись, те що лишилось вражає і дозволяє уявити величність споруди.

З лівої сторони за театром розвалини агори - базиліка, святе джерело або німфеум, торгові ряди і будинки. Все в дуже поганому стані, але тут надзвичайно мало туристів і дуже багато черепах.