Урбаністика

Прибули в Бангкок. Тут стоїть неймовірна, жахлива спека, голова плавиться і йде кругом, тіло пітніє і хоче морозива. Більше поки що додати нічого. Окрім декількох урбаністичних фото.

Хуа Хін. Замикаємо коло

Перша ж машина підібрала нас до великого міста Накхон Сі Таммарат. Згідно путівника це місто є своєрідною культурною столицею півдня. Дорога до нього досить насичена і проходить по самому узбережжю. Іноді пляж починається одразу за будинками біля трасси. В Накхоні нас висаджують біля п'ятої. Розуміючи, що подивитись місто все одно нормально не вдасться, ми вирішили їхати в монастир Ма Клан, намальований за містом біля трасси. В ваті є розвалини старого індуїстського храму 7-го століття, саме тому цей ват позначено окремо на мапі. І насправді він є археологічною пам'яткою. Швиденько вибирались на трассу пікапом і зайняли позицію.

Підібрала нас приємна тітонька, яка в монастир не їхала, але рада була нас туди закинути. В машині дізнались, що монастир знаходиться не на трассі, а в чотирьох кілометрах від неї. Спочатку просили висадити нас на трасі, аби поїхати на море трошки далі, але тітонька вмовила нас їхати до кінця, бо вона так буде за нас хвилюватись. Ну добре, поїхали.

Хлопець, у якого запитали дорогу в селі, виявиявився якимось там чи відповідальним за археологію чи щось там ще. Він сів на мопед і поїхав попереду, показуючи дорогу.

Ват виявився зовсім маленьким, в ньому жили всього два монахи. Тітонька і хлопець довго щось з ними обговорювали і, нарешті, нам дозволили спати під дахом відкритої віхари, де ми поставили намет від комарів. Згодом тітонька поїхала, нам навіть було вже незручно за втрачений нею на наше влаштування час, велике їй спасибі. Ще пізніше хлопець-археолог лишив нам свій телефон на екстрений випадок і теж поїхав. Замість нього з'явився місцевий дядько, який знав десяток-другий англійських слів і дуже нами цікавився. Я ж за допомогою своїх двох десятків тайських слів і розмовника намагався максимальнь підтримати бесіду з ним і двома монахами. І потрошку виходило! Розповів про нашу подорож, а вони довго дивувались, сміючись, явищу автостопа. Вони ж розпитували мене про Україну.

Монастир виявився настільки відірваним від всього, що там не було як такої каналізації і подекуди світла. Для Таіланду це просто неймовірно! А ще там жили собаки, які вдень нас боялися, а вночі бігали за нами до туалету і страшенно гарчали. Але справжній іспит дикою природою чекав на нас вранці.

Прокинувся я від того, що по мені повзали мурахи і іноді кусали. "Ну і біс з ними, хоча де вони взялись в наметі?" - подумав я і пішов в душ. Але виявилось, що мурахи почули смак сушеної риби в моєму рюкзаку на вулиці. Дивно, але саме сушена риба чомусь так їх приваблює, що як її в кульки не загортай, все одно ранком до неї протягнеться мурав'їна доріжка. Але сьогодні до мого рюкзака заліз, здається, весь мурашник! Навіть два, бо мурахи були великі і маленькі. Вони прогризли дірки в двох целофанових пакетах, але не справились з фольгою упаковки. Але хоч риба і інші продукти не постраждали, витрушування мурашиної армії з речей і рюкзаків принесло нам декілька не дуже приємних хвилин.

Розвалини виявились всього навсього відбудованим фундаментом з табличкою. Вражаюче! А поряд монастиря була школа, дітлахи якої періодично забігали в розвалини бавитись. Поспішаючи на трассу ми зробили тільки чай і, подякувавши монахам, поїхали на трасу. За ватом нас одразу підібрав в коляску дядько, що відвозив дітей до школи. Ми його навіть не стопили, він просто нам помахав - ходьте сюди, підвезу. Грошей не взяв, але знав трошки англійської і розповідав про себе. А працює він розвізником молока.

На трасі ми піймали машину до наступного великого міста Сурат Тхані, але вилізли скоро, аби подивитись на пляж, де ми збирались ночувати і побуи годинку на море. Пляж виявився мангровим лісом з декількома готелями біля дерев. Їдла не знайшлося, моря теж. Добре, що вчора сюди не потулили, еге ж. Піймали наступну машину, поїхали. А на пляж треба було їхати на кілометрів двадцять далі. Там мангри закінчуються, а трасса іде майже біля самого берега, лише будинки рибалок відділяють машини від моря. Так от.

Вів останній напіврозвалений пікап приємний хайратий таєць. Він висадив нас біля окружної Сурату і поїхав до міста. Насправді навколо Сурату сходяться дві трасси, є і місто-сателіт П…, тому дороги утворюють цілий лабіринт, вибратись з якого на потрібну нам трасу задача ще та.

Нарешті поїхали. Але на моє прохання висадити нас біля повороту на Бангкок, водій заспокоює - "чекай, зараз…". І так три рази, аж зупиняє біля вокзалу в П…. "От вам сюди" - радо каже. Спроби пояснити, що нам треба на расу, не мали успіху, тому ми подякували і поплентались вибиратись з міста. Навіть в якійсь автобус сіли, але за двісті метрів я побачив вказівник на Бангкок, і ми швиденько з автобусу десантувались.

Підібрав нас швидко хлопець на маленькій вантажівці і довіз до нашої траси, автобану на Бангкок. Далі йому на південь, а нам - на північ. Навіть намагався нам грошей дати на їжу, але ми відмовились. Я приймаю у дороги все, окрім грошей, коли вони у мене є. Ну не можу я взяти гроші.

На автобані позиція швидкісна, але машина зупиняється дуже швидко. І їде - хто б міг передбачити - в Бангкок, тобто і через Хуа Хін! Водій знав англійську, був офіцером флоту, їхав з Пхукету по дружину десь за Бангкок. Говорили багато, він просив надіслати йому української різдвяної музики і фо ографію мого сина, коли матиму. А нам він лишив електронну адресу і диск з піснями Пхукету. По дорозі заїхали пообідати і я намагався за нього заплатити, але він дістав гроші швидше, сказав тільки - "Welcome to Thailand!".

Висадив він нас на обвідній Хуа Хіну. 10 кілометрів до міста ми швидко проїхали ще на двох машинах. В одній були поліцейські, але вони вибачились (!) і завернули молитись до храму. Останні два кілометри нас підвозив батько з дочкою.

І ось ми в Хуа Хіні, в тому ж готелі, на нас стрибають ті ж самі песики. Південне коло замкнулось.

Аби звикнути до міста після морського узбережжя і таки ще трошки побути біля моря, ми вирішуємо лишитись в Хуа Хіні ще на день. Завітали на нічний ринок, але він виявився цілковито туристичним, з сувенірами, високими цінами, рестранами і білими. Тому знову пішли їсти до місцевих нічних стійок в кварталі від ринку.

А який пісочок на пляжі! Білий і мілкий, як мука. Тільки море вже геть інше, не прозоре і більш хвилясте, ніж на Адангу, хоч і тепліше. Тихий Океан! І людей більше, все ж таки місто. Вночі так приємно прогулюватись напів-сплячим містом, виходити на пірс, вслухатися в перекати хвиль. А на зустріч з темряви винурюють щасливі біло-тайські парочки…

Наступного дня накупили продуктів в супермаркеті і приготували вечерю в тайському стилі - м'ясо з овочами в соусі і рис. А ще тазік салату. Так і відсвяткували п'ятий місяць нашої подорожі, піднявши за неї бокал пива.

Південне коло замкнулось

Після шестисот кілометрів несамовитого стопу ми знову опинились у Хуа Хіні. Коло замкнулось. Знову в тому ж готелі з песиками, валяємось на пляжі, готуємо їдло, п'ємо чаю і какао досхочу. Сьогодні буде і пиво, адже з нашого від'їзду з Києва пройшло вже п'ять місяців.

Після тиші островів і повільності півдня, маленький Хуа Хін з його рухом, магазинами і готелями гарне місце для - як казала одна наша знайома - "заземлення" перед несамовитим Великим Містом. Завтра ранком несемось в Бангкок, там два дні проводим о у справах. А вже за тиждень нас чекає Лаос.

Сонгкла

Прокинувся опів на шосту під зорями, дозволив собі полежати з заплющеними очіма до того, як почало світліти небо на сході. Збираємось швидко, за годину, о сьомій рюкзаки вже лежать спаковані. На прощання ще раз занурюємось в незвично теплу сьогодні вранішню воду. До восьмої встигаємо звично вже поснідати - омлет, рис, млинець і фрукти. Всі тайці вчора поїхали, тому в ресторані тихо, а замовлення виконують швидко. Сидимо разом з англійською тітонькою Джекі і американкою Енн, а потім довго дякуємо один одному за сусідство. Човен відходить о восьмій п'ятнадцять, ми ледь встигаємо погрузитись, але потім майже годину чекаємо пасажирів біля пляжу Патая на Ко Ліпе. Човен робить коло навколо Ко Ліпе, такий собі тур повз пляжі і скелі, підбирає ще пасажирів з плавучого причалу - салон тепер заповнений вщент - і починає рух до великої землі. Прощавай, Аданг! Може ще побачимось!

В Пак Бара беремо шейки, але зараз ціле манго в них вже не кладуть, тому смак такий собі. Споганились. В Лангу прощаємось з Енн. Вона їде в Транг а потім на острів Ко Сурін. Ми ж досить швидко стопимо машину до Хуа Яй, а потім наступну до Сонгкли. Десантують нас біля крутого готелю на узбережжі, весело махають руками і їдуть. В готелі дістаємо мапу міста і йдемо на пошуки житла в місцевих ватах. По дорозі в приємному ресторанчику з акваріумом перекусили тридцятибатовим супом, за яким вже трошки скучили.

В першому ваті монаху було не до нас, він був зайнятий грою в м'яч. В другому ваті старший монах відмовив, оскільки жінкам спати в ваті не можна. Тітоньки, що гуляли біля вату дуже переживали, намагались просити за нас, але безрезультатно. Накінець в ваті під горою нами зайнялись серйозно, виділили кімнату - голі стіни, циновки і різетки, хоч і с балконом - і поставили молодого монаха-послушника за нами наглядати. Монах намагався підтримувати розмову напрягаючи все знання англійської, а ми в свою чергу напрягали нашу тайську. Вийшло непогано.

Надвечір пішли гуляти містом. На набережній вже починався нічний базар. А ми заходили в різні вати - їх тут безліч, хоч місцевість і мусульманська. Позаходили і у всілякі магазини, влаштували собі невелике свято шлунку. А на день радянської армії я подарував собі м'якого місцевого блакитного покемона.

Крокуючи містом споглядали переміщення лотків з їдлом. Влаштовані вони на колясках до мотоциклів, готують і продають різні сосиски-барбекю, вермишло, солодощі і морозиво. Коли в школах закінчуються заняття, дітлахи радісно витікають зі школи, аж тут вони потрапляють на справжній базар з різноманітними спокусами. Торгівля йде успішно, яка ж дитина встоїть перед сосискою в соусі? За годину дітлахи розходяться по домівках, а базар безслідно зникає. Все б добре, тільки от товстунчиків серед дітлахів чи не половина. Чи не через цей щоденний фастфуд?

Всю ніч під вікном монастиря греміло адське караоке. Всяку музику після одинадцятої треба заборонити, а караоке заборонити в принципі. Я так вважаю, ага. О дванадцятій ночі да під ватом! Монахи - буддисти, звикли або терплять, хоч і встають о четвертій ранку. Йопт…

Ранком молодий монах, точніше старшой з послушників, який за нами "доглядав", приніс цілу корзину їжі. Рис, каррі, суп, овочі, кальмара в соусі, рибину, м'ясо, все запаковане в пакетики. А ще два пакетики маленьких булочок і декілька пакетів соєвого молока. Звичайно, все з'їсти ми не змогли, та й не хотіли, хоч і цікаво все перепробувати. Але все одно натовклись добряче.

Потім монах визвався супроводжуати нас на святу гору з пагодою. Хвилин п'ятнадцять підйому прямо від монастиря метрів на сто вгору до королівської пагоди. Пагода сама по собі така собі, по дорозі до неї є ще павільон, в якому можна затишно медитувати серед шелесту листя і далеких звуків міста. Але найголовніше, біля пагоди є оглядовий майданчик, який дає змогу побачити всю Сонгклу з висоти польоту пташки. Звідси гарно вчити географію міста.

Навколо міста майже усюди вода - на сході і півночі океан, на заході озеро, за яким піднімаються високі зелені пагорби з білими ступами на самій верхівці. Між водою рівнина заповнена будинками, з яких визирають де-не де з зелені високі дахи храмових віхар або куполи мечетей. Вздовж морського узбережжя простягнулась полоса зелені парків, вздовж озера знаходиться риболовецький порт. Десь далеко галявина аеропорту, а за нею пагорби в мареві.

Коли спустились з гори, монах повернувся до монастиря вчитися буддизму, а ми відправились на узбережжя, на пляж. Пляж в Сонгклі міський, скоріше прогулочна зона з парком, ніж місце для купання. На невеличкому мисі знаходиться тайська відповідь Копенгагену у вигляді русалочки. Тайська версія не така витончена, але теж нічого. Трошки далі знаходиться скульптура кота і криси, героїв легенди про магічний кристалл. Була в легенді ще й собака, всі вони померли намагаючись виплисти з моря. Трупи кота і криси перетворились на острови неподалік - дійсно схожі на кота і мишу - а труп собаки - на пагорб. Отака сумна казочка. В парку можна знайти ще багато прикладів тайської паркової скульптури. Найбільш оригінальною нам здалась статуя дракона, що немов пролазить крізь землю, а шматки його розкидані по місту. В парку є завиток тіла, на набережній хвіст, а от голову знайти не вдалось.

На прогулянці сформулювали, що я більше всього люблю три типи місць: де людей немає, де люди живуть і де люди їдять. Але не ті, де люди массово відпочивають і все працює саме на приїзджих, а тим більше на іноземців. В містечках типу Сонгкли люи саме живуть, тому воно мені подобається.

Закінчивши прогулянку пляжем забрали рюки з вату, Віка лишилась біля інформаційнго офісу читати Інтернет, а я відправився гуляти південною частиною міста. Дивитись тут не багато, але є на що. Є китайський квартал з вузькими провулками і храмами. Є на диво приємний мусульманський квартал з відповідним їдлом і мечеттю в тайському стилі. Також можна зайти в хаотичне переплетіння переходів і кораблів порту. І усюди канарейки і вікна в стінах. Знайшов і дивний ват на воротях якого був лік Шиви.

Замовив якогось морозива. Рецепт такий: в тарілку сиплють різні солодко-соєво-різноколольорові штуки, лиють цукрового сиропу, насипають гору - ага, з верхом! - подрібненого льоду і поливаютьрізними фруктовими різнокольоровими сиропами. Виглядає дивно, на льодову веселку схоже, їсти більш-менш смачно, але холодно. Ледь цю купу льоду доїв.

Подивитись південь міста можна за години дві. Тому я повернувся досить швидко, ми одразу вскочили в пустий пікап і поїхали. По дорозі пікап забився так, що ми вилазили і витягали рюкзаки через бокову дірку. Попереду маємо близько 900 кілометрів стопу до Бангкоку. Поїхали!

Корисне

Добирання. Від інформаційного офісу за 15 бат йдуть маршрутки на острів Йо (Ko Yo), якими зручно виїзджати з міста. За 25 батів можна виїхати навіть до світлофору за найближче містечко.

Їдло. Багато китайських і мусульманських кафе, біля інфрмаційного центру, навпроти і по вулиці на захід, є гарний супермаркет. Так само навпроти і вулицею на схід є ресторан з акваріумом з блюдами за 30 бат. Перевага перед іншими в час обіду - потужний кондиціонер.

Інше. Інтернет усюди по 15 батів, швидкий. Безкоштовний Wi-Fі світиться в багатьох місцях. Ганий прийом біля інформаційного офісу.

В інформаційному офісі нам безкоштовно видали непоганий путівник по тайському півдню з мапами міст і пам'ятками.

На північ!

Шість днів на тропічних островах серед джунглів і коралових рифів не так вже й багато. Але дорога кличе, а тайська віза скоро закінчується. Пузо прогрілось, думки стали спокійнішими а плани більш конкретними. Наразі ми в Сонгклі і знову готові до подорожей і пригод. До кінця тижня будемо рухатись вздовж східного узбережжя Таіланду до Бангкоку. А поки ми їдемо, ви читатимете записи за останні два тижні.

На сайті турклубу "Глобус" на конкурсі звітів і розповідей з'явилась і моя розповідь про трекінг навколо Анапурни, яку я ще в жовтні викладав у блог. До неї додано нові фотографії з дзеркальної камери, які я не публікував у блозі. Окрім моєї розповіді знайдете на сторінці конкурсу і інші розповіді про різні куточки світу. Абсолютно ні на що не натякаючи підкажу, що можна віддати свій голос за розповідь, яка вам найбільше всього сподобається. Запрошую до цікавого читання!

Замальовка. Один день на тропічному острові

/>Прокидаюсь від того, що сонце визирає з-за обрію і підсвічує промінчиком праве око. А вилазити з намету так не хочеться! Крізь сон дивлюсь на гру барв сходу і знову засинаю. Прокидаюсь за півгодину вже від спеки. Вранішнє сонце вже встигло розжарити намет і дихати там немає чим. Таки вилажу і одразу занурюю тіло в прохолодну блакить моря.

Поки робимо умивання, прокидання і вранішню йога, підходить час снідати. Йдемо в ресторан, де бажаємо доброго ранку американці Енн. На сніданок маємо омлет з овочами і тостом, млинець і шматочки кавуна і ананасу. Млинець щиро мажемо полуничним джемом і запиваємо принесеним з намету какао. Нажаль згущене молоко на барі вже скінчилось, з ним какао набагато смачніше, ніж з цукром.

Після сніданку час проходить в читанні книжок і писанні в блог, які перериваються купанням в морі. Згодом з Ко Ліпе вертається наша сусідка, англійська тітонька-художниця. Вона пригощає нас свіжими банановими тістечками. А ми одразу ж заварюємо чай і пригощаємо її бірманським медом, а вона велика поціновувачка меду. Вигадуємо написати медовий путівник - де як й мед, які бджоли і таке інше. А непогана ідея! Ще з годину розмовляємо про всяке. А коло нас періодично проходить Енн з маскою і трубкою, шукаючи ліпше місце для пірнання.

Коли розмова добігає кінця, я знову на годину сідаю писати, а англійська тітонька приєднується до Енн. Тут вже підхолить час обіду. Швидку лапшу їсти не хочеться, а хочеться готувати, тому вирішую готувати рис з рибою. Неподалік вирізаю два пальмові листи і мию їх з милом. Один вкладаю в каструлю. Рис у нас клейкий, на пальнику швидко злипається і підгорає. А так горіти починає пальмовий лист, рятуючи собою смак страви. До рису додаю бірманських приправ для каррі. Навіщо ж мені було два пальмові листи, запитає уважний читач? А на нього я викладаю готовий рис для поїдання, оскільки тарілок у нас немає. Після обіду заварюємо чорний чай з цукром, додаємо до нього кориці, гвоздики і корінь імбірю.

І знову купання і читання-писання. Аж раптом щось змінюється в повітрі. З континенту натягує важкі хмари, піднімається тугий вітер і знову затихає, море змінює колір і покривається маленькими пінними гребінцями. Швиденько збираємо речі, а стіна бурі вже близько. Поки бігаю по пляжу і намагаюсь сфотографувати незвичний колір води, починає сипати перші важкі краплі. "Ще! Ще! Давай же! Ми ж не бачили дощу кілька місяців!" - підставляю відкритий рот дощу. Але хмару проносить північніше острова, до нас долітають тільки останні краплі. "Як же так?.." - не можу стримати рзчарування.

Люди виходять на берег милуватись заходом сонця, який вже починає грати на хмарах. Сонце то ховається між хмарами, то виглядає знову, світить лагідно в лице. І нарешті торкається моря. Здається, воно розливається по воді, плавиться у темній воді і наповнює кожну хвильку. Зменшується і зникає… Але відблиски ще довго горять в небі, заповненому високими урочистими білими хмарами.

Коли темніє остаточно на протилежному березі, на Ко Ліпе, з'являються вечірні вогні, йдемо вечеряти. Замовляємо смажені овочі і смажені в кисло-солодкому соусі шматочки курки з овочами і ананасом. Ну і звичний вже рис і маленька баночка пива. Смакуємо вечерю до останньої краплі, як же смачно! А на десерт розмовляємо з Енн. Я розповідаю про складні відношення між Україною і Росією, а вона - про проблеми і надії Америки.

Перед сном качаюсь в гамаку, слухаючи море і тихий блюз, дивлюсь на делекі зарниці і вдихаю свіжий вітер з моря. Очі закриваються і сон забирає в свої солодкі обійми…

Ко Аданг

You're in Thailand, so relax and enjoy!
Єва з Франції

Ко Аданг - другий за розміром острів архіпелагу Тарутао. Тут немає вулиці ресторанів, різноманітних бунгало дайвінгових агенств і Інтернету, проте є спокій, джунглі, море і пляж. Саме те що треба для розслабленого відпочинку на узбережжі.

Пляж чистенький, з крупним біло-чорним піском, перемішаним з уламками коралів. Вода дуже прозора, але прохолодна, одразу біля берегу дно уходить на два метри вглиб. Але коли пливеш, то можеш бачити кожен камінчик на дні. А ще, кажуть, далі від берега є коралові рифи, але масок і трубок для перевірки у нас, нажаль, немає.

До речі, шматочки коралів при ударі один об одного видають неочікувано високий і приємний звук. Грати - не пограєш, але я б залюбки повісив коралову зв'язку замість популярних у нас китайських дзвоників біля дверей. Нажаль, набрати півкіло коралів на дзвіночки нам не дозволяє довгий термін подорожі.

Зупинились ми на кемпінговому полі. Воно тут в лісочку вздовж берега. З нашого намету до води двадцять метрів, проте дерева дають тінь і тому в спеку тут теж приємно. Нажаль, ми так і не придбали гамак, але люди навколо розвішують їх на деревах і читають в них книжки під час сієсти. Або дивляться на море чи навіть сплять вночі. Людей не дуже багато, але вистачає, аби намети стояли вздовж берега кожні десять метрів.

З іншого боку люди тут спокійні, цікаві, в більшості своїй мандруючі, часто вже не молоді. Зліва від нас жив приємний дядечко зі Швеції. Працює столяром у Стокгольмі, в молоді роки об'їхав автостопом Середземне Море. Зараз він поїхав, а на його місце стала молода пара італійців. Вона має татуювання, стрінгі і часом голі цицьки - така вже в Італії мода - а він по зрівнянню з нею не цікавий. Справа від нас живе тітонька з Лондону, років сорок. Вона художник, навіть з собою привезла папір і акварелі. Коло її намету цілий музей морських скарбів, які вона за два тижні підняла з дна морського, плаваючи на каяку навколо острова. До всього вона багато мандрує. Поїхала і вельми яскрава літня пара зі Швейцарії. Познайомитись з ними ми не встигли, але вони теж наїздили по світу, походили горами і розповідали багато. Наздогнала нас і дівчинка з Фінляндії, яку ми полишили на Ко Ліпе, але за день вже поїхала до друзів на Ко Ланта. Вона познайомила нас з американкою Енн, теж мандрівницею, яка буквально нещодавно повернулась з тримісячної подорожі Китаєм.

Атмосфера на острові далека від туристичної, але від того ще більш приємна, майже сімейна. Люди приїзджають сюди відпочити, знайомляться, смакують життя в спілкуванні і природі. На кожен вечір утворюються обідні мікроколективи. І дивно - чим менше людей маєш з собою, тим більше нових людей і цікавих розмов матимеш. Коли ти один, то і виходу не буде, як не підсісти за чиїсь стіл. А як вас шестеро, то і шансів на знайомства майже не лишається.

Дні проходять одноманітно, але ми тик скучили за хоч якоюсь постійністю, що навіть на Ко Тарутао роздумали їхати. Ранком прокидаємось на світанку, коли сонечко закидає перший промінь в намет з-за малайського острова Лангкаві. Вранішнє купання, а потім сніданок. Дні проводимо біля пляжу в купанні, валянні і читанні. Іноді гуляємо островом. Іноді варимо їдло, доїдаємо ще бірманський рис і мед. Кожен вечір проводжаємо сонечко в море, чекаючи, поки вогонь в небі згасне і палаюче вугілля хмар не стане білою золою в неймовірно глибокій блакиті. А потім сидимо в ресторані за вечерею і проводимо час за бесідою про далекі краї і життя з новими знайомими.

Окрім справ біля кемпінгу на острові можна прогулятись двома короткими трекінгами. Один, хвилин на 40-50 в один бік, веде до піратського водоспаду. Стежина йде справжніми тропічними джунглями. Спочатку Недалеко берега, а потім завертає вглиб острова і виходить до заваленого величезним камінням русла. Не знаю, як коли, але в сухий сезон майже всю воду з річки забирає кемпінг. Тому водоспадає тоненький струмок, одиноко виблискуючи на сухому чорному камені. Однак, трошки вище річка таки живе і журчить, утворюючи декілька невеликих каскадів. Після годинної прогулянці по спеці так приємно підставити розжарене тіло під прохолодні струї. А потім сидіти, звісити ноги майже до самої води і дивитись на воду. І думки течуть і булькають разом з річкою.

Інший трекінг веде вверх на скельну гору Чадо. До вершини не доходить, але з верхньої точки відкривається чудовий краєвид на острів Ко Ліпе і море. Вода настільки прозора, що під човнами можна бачити їх тінь, і тоді здається, що ті висять у повітрі. Гарно приходити сюди ранком, коли сонце грає кольорами моря і островів. Гарно приходити також на заході, коли вітер вже несе нічну прохолоду, а скеля ще пам'ятає неймовірну денну спеку.

В лісі окрім безлічі ящірок є змії, іноді проповзають величезні варани. Живуть чорні білко-подібні гризуни. Багато і птахів. Бачив навіть маленького філіна.

Надвечір зазвичай здімається вітер і до самого ранку грає хвилями. Навпроти світяться бунгало на Ко Ліпе, а над головою горять мільони незнайомих екваторіальних зірок. Один день далеко в морі пройшов шторм, зорі зникли за важкими хмарами, а десь на горизонті щохвилини блискало. Гроза пішла на захід, так і не наблизившись, але зорі на небі нам не відкрились. Іншого дня я спав під зорями просто біля води, а прокинувся від того, що якійсь краб заліз мені на лоба. Мабуть краб дуже здивувався, коли незвичний теплий камінь ожив, помацав його і викинув у назад море.

Корисне

Добирання. До станції рейнджерів на півдні довезе човен-таксі з Ко Ліпе або плавучого причалу за 50 бат. На північні пляжі везуть за 150 бат.

Човни компанії "Lipeh Ferry & Speed Boat" ночують на Ко Аданг біля станції рейнджерів. За півтори години до відправлення вони можуть забрати вас звідти. Квиток також можна купити в офісі на рейнджерській станції. Однак напередодні варто перепитати у хлопців з човна о котрій годині вони відпливають.

Проживання. На південному пляжі знаходиться кемпінг з душем і туалетом. Трошки в глибині розташовані бунгало і довгі будинки з кімнатами. Бунгало на чотири особи коштує 500 бат, орендований намет - 300. Свій намет - 20 бат з носа. Як не питати в офісі рейнджерів про плату за власний намет і вхід до парку, то можна спокійно стояти абсолютно безкоштовно.

Їдло. Біля станції рейнджерів є приємний ресторанчик, єдиний на острові. З огляду на доставку всього з великої землі, ціни в 50-120 бат за смачне блюдо завищеними не здаються. Обов'язково спробуйте млинець, він тут надзвичайно смачний, особливо як помазаний полуничним джемом!

Є тут і магазин, але в ньому продають лише пиво, чіпси і туалетний папір.

Інше. Інтернет на острові не існує. Кажуть, однак, на Ко Тарутао є безкоштовний Wi-Fi.

Ко Ліпе

Туристичний Ко Ліпе виявився зовсім не таким тихим, як обіцяв путівник. Узбережжя заповне бунгалами, вздовж пляжів постійно дирчать човни-таксі. Всередині острова знаходиться село морських циган, рибалок. Єдина вулиця також заповнена ресторанчиками і іншими туристичними місцями. До всього ціни за два роки піднялись чи не вдвічі, вільні місця в сезон зникають, а за намет на березі просять стількі ж, скільки на великій землі готельний номер коштує.

Невиправдані сподівання загнали мене в деяку депресію. А вийти з неї мені допоміг неймовірний по красі захід сонця. Освітлені м'яким рожевим світлом хмаринки на небі віддзеркалювались в спокійній воді, яка теж набула надзвичайного рожевого кольору. Видовище тривало хвилин десять, а камера була не під рукою, да я фактично й не згадав про неї, захоплений казковими кольорами. Чи побачу такі колись ще?

На човні з нами їхала дівчина Еліна з Фінляндії, вона й готель шукала з нами. Одну вільну кімнату ми знайшли на подвір'ї місцевих жителів. Маючи намет, ми уступили кімнату їй. А потім і для нас знайшлось місце - досить велике бунгало-шалаш на ніжках. Ніяких зручностей, проте автентично. Матрас на підлозі, лампа і москитна сітка. А в цьому кліматі більшого і не потрібно.

Ко Ліпе має форму перевернутої літери U. В західній половині джунглі і скелі, дорогу ми не знайшли. Бухту посередині займає пляж Pattaya Beach, де розташовані круті готелі і ресторани. Але тут не затишно, бо безліч човнів перетворюють пляж на порт. Дорога на схід поміж ресторанів виводить на Sunrise Beach, де житло більш дешеве і менше людей, хоча й дирчалок вистачає. На півночі, в кутку, знаходиться Andaman Resort, пляж якого чи не найкращий, з нього відкривається краєвид на Ко Аданг, а також на схід і захід сонця. Далі за кутом знаходиться затишний Sunset Beach. Але в морі тут багато каміння, тому купатись не дуже приємно.

Кажуть, непогано можна поплавати з маскою на Pattaya Beach, але від човнів проходу немає. Непогано плавати і на Sunrise Beach. Недалеко в морі є два острови. Аби побачити найцікавіше, треба пірнати між ними, а це метрів 100-200 від берега. Риф там стає суцільним, а дно моря починає уходити на глибину.

Наступного дня ми взяли на прокат маски і ласти і пірнали поки сонце не сіло. Друзі, це щось неймовірне! Біля берега вже починаються окремі рифи, в них живуть різнокольорові рибинки, яких я бачів раніше тільки в акваріумі. На рифі ростуть актинії, в яких живуть риби-клоуни. Пам'ятаєте мультик про рибку Немо? Оті самі, ага, такі смішні, виглядають з щупалець актинії, а коли простягнеш руку, одразу юрк - ховаються. Живуть там також величезни ракушки, які тримають мушлю вертикально, і вона згодом вростає в риф. Малюск висовує назовні тільки живе фіолетове або буре тіло, схоже на губи. А самі корали теж різнокольорові. Бувають як дерево, бувають як каміння, бувають як квіти або гриби - різні і переливаються всіма кольорами веселки. А як заплисти далі, метрів на сто від берега, то окремі камені здиваються в єдиний риф, ліс, що вирує життям. Можна навіть не просто дивитись зверху, а пірнати поміж двометрових нагромаджень кам'яних джунглів. Однозначно я тепер знаю, заради чого люди пірнають. Треба вбудувати в програму мандрівок також дайвінг.

Разом з нами у місцевих жителів жили французи. Вони чи не п'ятнадцять років поспіль сюди їздять, володіють тайською. Серед них була тітонька Єва, яка і допомогла нам з кімнатою. Колись вони тримали бар, але закрили його через неповагу відвідувачів, в тому числі росіян. Під час цунамі вони були на Тарутао, але на щастя пронесло - навколо глибоке море і хвиля не набула руйнівної сили, на Ко Ліпе жодної смерті. Казала, катери військових наступного дня більше хвиль наробили. А ще Єва крутить поі, хай і шкіряні, але все одно красиво. Вона не молода, але посмішка в неї двадцятирічна.

Другої ночі о першій ми прокинулись від дивного шуму. Мені ще снився дивний сон, то першою моєю думкою було "цунамі?". Але то був всього лиш тропічний дощ. А дощу ми не бачили ще з попереднього Таю,, вже майже 2 місяці. Щастя!

Підняв себе зустрічати сонце. Що я можу розповісти? Це було чудово! Особливо в ті хвилини, коли сонце ще не з'явилось, але край неба вже яскраво-рожевий, а вода тихо качає човни і легкий вітерець коливає листя пальм.

Сьогодні ми полишаємо це хоч і чудове, але занадто, як на мене, туристичне місце, і переміщуємось на Ко Аданг.

Корисне

Проживання. Бунгало на березі починаються з 600 бат за двох, в середині острова можна знайти за 300. Проблема в тому, що в сезон все забито, лишаються тільки дорогі варіанти. Ми зупинились у дворі місцевих рибалок. Як зі східного пляжу Sunrise Beach за Varin Beach Resort 2 вийти на бетонну дорогу, по лівій стороні буде напис Welcome to Homestay & B.B.Q. Вони здають чотири двомісні кімнати з душем по 350, а нам здали бунгало-шалаш з матрасом за 150. Окроп на чай розливають безкоштовно. Можна й домашнього поїсти. Участь у справжній вечері справжніх морських циган зі справжньою їжею коштує 120 бат з носа.

Можна поставити свій намет на пляжі Andaman Resort за 80 бат з людини. Або орендувати існуючий за 600 бат за намет.

Їдло. На Ко Ліпе можна їсти в локальній столовій за 50-70 бат, є безліч більш дорожчих ресторанів, але не сильно дорожчих. Велика локальна столова розташова трошки південніше нашого "готелю" по внутрішній дорозі. Ще одна маленька - майже напроти на північ.

Інше. На Ко Ліпе Інтернет усюди 3 бата за хвилину. Як йти від нас до пляжу Паттая, по правій стороні буде хата-читальня, де окрім різноманітної різномовної балетристики - є навіть одна книжка Лук'яненко! - знайшлись путівники Лаосом і Китаєм.

Оренда маски і трубки коштує 50 бат в день. Ще за 50 бат дають ласти. А оскільки найкрасивіші корали знаходяться в ста метрах від берега, варто брати повний комплект. Якщо коралів біля пляжів вам стало замало, можна приєднатись до численних виїздів на пірнання з маскою або спробувати дайвінг.

Острови Тарутао

Архіпелаг Тарутао (Tarutao) знаходиться в Андаманському морі на півдні Таіланду, біля самого кордону з Малайзією. Архіпелаг включає з декілька великих островів і безліч маленьких. В 1974 на території архіпелагу було зорганізовано перший морський національний парк.

Найбільший острів архіпелагу - острів Тарутао, на якому розташована штаб-квартира парку. В майже сорока кілометрах від нього на захід заходиться великий дикий острів Аданг. Трошки південніше Адангу знаходиться маленький туристичний Ліпе, а трошки західніше - безлюдні Раві і Донг. Між ними розкидано безліч маленьких островів і рифів. Великі острови мають досить високі як для такої території гори, схили яких поросли нехоженими джунглями. З вершин стікають чисті як сльоза ріки, на яких навіть є водоспади. Поміж дальніх островів знаходяться надзвичайної краси коралові рифи в яких живуть різноманітні морські риби і інші створіння. Вода там надзвичайно прозора, тому багато людей приїзджають сюди саме заради дайвінгу і пірнання з маскою.

До речі, "ко" - то тайською острів. Тому, наприклад, Ко Аданг - це дослівно острів Аданг. А оскільки тут всі кажуть "Ко Аданг", а не "острів Аданг", то і я буду так писати.

Ми купили квиток на швидкісний човен в дві сторони і поїхали одразу на Ко Ліпе. Поїздка морем завжди задоволення, а поїздка швидким човном - задоволення подвійне. Човен підстрибує на хвилях, перескакує з однієї на іншу, іноді здається, що від наступного удару трісне дно. Але згодом до цього звикаєш і тільки підставляєш лице свіжому морському вітру.

Корисне

Добирання. Човни на острови архіпелагу йдуть з причалу Пак Бара. Є повільний паром, іде півтори години до Ко Тарутао іще три до Ко Ліпе, коштує 250 і 550 бат відповідно, або 400 і 1000 в дві сторони. Відходить о першій дня, назад о десятій з Ко Ліпе. Квиток до Ко Ліпе дозволяє зробити зупинку на на Ко Тарутао, тобто фактично це два квитки. Аналогічно квиток в дві сторони - це чотири квитки.

Є і швидкий човен, буквально летить півгодини до Ко Тарутао і ще годину до Ко Ліпе. Ціна відповідно 350 і 650 бат, в дві сторони 700 і 1100 бат. В дві сторони до Ко Ліпе різниця в ціні маленька, а от в часі…

Вищеозначені човні оперовані компанією "Lipeh Ferry & Speed Boat". Існують і інші компанії, які обслуговують цей маршрут, з невеличкою різницею в ціні і часі. Існують також дуже дорогі човни на Ко Ліпе з Ко Ланта. Зараз розклади дещо інші, ніж написано в LP. Тому не зайвим буде уточнити актуальний розклад заздалегідь на сайтах компаній або турагенств, наприклад, на kohlipethailand.com.

До Ко Ліпе човен прибуває до плавучого причалу, звідки необхідно взяти локальний таксі-човен. Ці таксі за фіксовані 50 бат з людини курсують між всіма пляжами Ко Ліпе, південним пляжем Ко Адангу і плавучим причалом. За 600 бат двох людей відвезуть з Ко Ліпе до диких північних пляжів Ко Аданг і потім теоретично заберуть через декілька днів в домовлений час. Зазначу, що до Пак Бара човни відходять не з плавучого пірсу на півночі Ко Ліпе, а з гавані біля Pattaya Beach, уточнюйте це заздалегідь.

Аби добратись до Пак Бара, треба спочатку дістатись до Лангу, що на трассі Транг-Сатун, в 50 кілометрах від Сатуну. З Лангу за 20 бат до Пак Бара йдуть регулярні пікапи.

Вхід. Вхід в національний парк коштує 200 бат з носа. Якщо їхати тільки на Ко Ліпе, то квиток в парк купувати не треба. Тобто не треба світитись на касі в Пак Бара. Насправді і на Ко Адангу квитки до парку у нас не питали, а ми спеціально за ними не ходили.

Крабі

Крабі (Krabi) - центр одноіменної провінції. Тихе, спокійне містечко, з якого всі дороги ведуть на морські курорти надзвичайної краси.

Поселились ми в величезному ваті. Запропонували нам місце на ґанку одного зі святилищ, але ми вирішили поставити намет на газоні поряд. Цікавий же ват новеньким білосніжним святилищем, яке ще будується. Довгі білі сходи з коричневими драконами ведуть від храму в місто.

Цікавого тут зась. Але є нічні ринки, а ще сьогодні неділя, тому на центральній площі вирує і ринок недільний. Один нічний ринок розташований на набережній. Тут затишно і красиво, проте тільки ресторанчики, трошки підвищені ціни і багато білих. На іншому окрім ресторанчиків є ще й фрукти та інше їдло на винос. Там ми план по фруктам перевиконали на тиждень вперед. На недільному ж ринку на нас чекала смажена кукурудза і шейки. Ще ми планували поїсти місцевого супу з креведками, але він виявився таким собі. Отже, окрім супу і кукурудзи мали на вечерю манго, папаю, дракон-фрукт, дуріан (хоча тут не впевнений), груші, мандарини, виноград, рисові солодощі і льодовий шейк. Ледве докотились назад до вату!

Думали монахи вже сплять, але ж де там! Ходять навкруги, десь грає музика. Поки я до опівночі ваяв записи, до мене прийшов монах і ми трошки поговорили. Він пригостив нас водою і молоком і пішов дивитись телевізор, який з нашого намету трошки чутно.

Ранком піднялись на світанку. Згодом поряд на помості для медитації і відпочинку розсілися троє молодих монахів з чашами для підношень і почали уплітати свіжі ранкові смачності. Ми ж зібрались, перекусили йогуртом з кранчами - є тут такий комбо-комплект, сніданок здорового мандрівника - і пішли шукати виїзд з міста. Знайшли пікап до автостанції. "20 бат? Забагато… 15 бат?" - "Добре" погоджується водій. А від автостанції до траси п'ять хвилин ходу, і ще десять до позиції.

Сьогоднішня наша мета - селище з однойменним пірсом Пак Бара в південній провінції Сатун, звідки йдуть човни на острови Тарутао. Зупиняється крутий брендований мікроавтобус Krabi Resort. Їдуть на острів Ланта, без грошей брати не хочуть. Довго пояснюю, що нам і на повороті зручно вийти. Водій з гідом щось довго обговорюють, а потім відчиняють нам двері салону. Розташовуємось на м'яких шкіряних кріслах - непогано живуть відпочіваючі ресорту! Гід вільно володіє англійською, тому всю дорогу спілкуємось за життя. Він згадує, як в молодості їздив з друзями в Чанг Май, а згодом був монахом. Розходимось майже друзями, а водій, що спочатку не хотів нас брати, дає дві пляшечки води з салону. Що казати, спілкування протягує містки між людьми, а автостоп максимально сприяє спілкуванню в дорозі.

Позиція швидкісна, водії в більшості просто не встигають зреагувати на наше запрошення нас підвезти. Раптом бачу у вікні сяюючу жіночу посмішку. "Має зупинитись" - думаю, і дійсно - зупинилась аж в сотні метрів. Поки біжу до машини, вона якось не дуже впевнено здає назад, вилазить з обочина на полосу, згодом ще одна машина зупиняється перепитати, чи все добре. Тітонька їде до Хуа Яй, через Транг, де нам трошки більше півдороги. А в Хуа Яй ми заїдемо, коли будемо вертатись, по дорозі на східне узбережжя.

На роздоріжжі обідаємо. Наступна машина - дальнобій з дівчиною, який їде в Сатун через Лангу, звідки до Пак Бара лишається десять кілометрів вторинною трасою. В кабіні спочатку весело базікаємо на всі десять відомих тайських слів, пригощаємо один одного цукерками. Висаджують нас перед в'їздом до Лангу і їдуть назад. Чомусь в Сатун їм їхати перехотілось…

Заправляємось бензином і сідаємо в маршрутку до Пак Бара. За годинником якраз маємо встигнути на човен. І дійсно, ми таки як раз на нього встигли.

Корисне

Їдло. Існують два нічні ринки. Один розташований біля пірсу, там затишно, дають їдло по трошки завищеним цінам, багато білих. Другий теж має кухні, але інша половина заповнений різноманітними тропічними фруктами і їдлом на виніс. В неділю на головній площі працює нічний недільний маркет з купою смачного.

Інше. Інтернет усюди 1 бат за хвилину, 40 бат на годину. Дешевший в неділю знайти не вдалось, все було зачинено.

Релей

Релей (Raileh) - один з найкрасивіших пляжів Таіланду. Окрім скелястих пейзажів, відомий також як скелелазний центр, куди стікаються лазити спортсмени з усього світу. Чи могли ми оминути таке місце?

Ранком пройшлись набережною, де надовго затримались в книгарні. А потім сіли в човен і висадились незабаром на Релеї.

Релей - то збірна назва місцевості, в якій розташовано чотири пляжі. По узбережжю від Ао Нангу спочатку йде Тон Сай (Hat Thon Sai). Він найбільш хіповий, тут найнижчі ціни. Тусуються в більшості бек-пекери і скелелази. Атмосфера відповідна. Але пляж так собі, під час відливу не купабельний.

Далі іде Релей Захід. Готелі крутіші, цивільні ресторани і все таке інше. Тусовка майже пакетно-туристична, хоча й більш розслаблена. З купанням так само не дуже.

Наступний пляж - Пхра Нанг (Hat Phra Nabg). Найкрасивіший, хоч і не найчистіший. Затертий під величезною скелею, з білосніжним піском і купою народу. В скелі знаходиться одноіменна з пляжем печера …, де місцеві приносять в жертву різнокаліберні фалоси, складаючи їх в величезну купу. Звідки таке взялось ніхто не знає, але виглядає весело і незвично. Готель тут один. Коштує неймовірні гроші, 1000-1500$ (!!!), але при цьому не відриває шматок пляжу, як це прийнято в коханому нашому Криму.

Ну і останній пляж - Релей Східний. Тут росте мангровий ліс, купатись неможливо. Проте є численні ресорти і затишні ресторани.

Від Тан Сай до Релею Східного веде лісова дорога, якою ходити хвилин 20-30 по схилам. Йдеш вгору по спеці, язика на плечі тримаєш, а поряд легко пробігають спортсмени… По низькій воді можна вийти до Західного Релею пляжем. Між Східним Релеєм і Пхра Нанг є крута стежина вгору. Вона злітає на сто з гаком метрів вгору і в кінці відкриває надзвичайний краєвид на всі пляжі. Вліво відходить стежина яка після лазання по трьом вертикальним сбросам спускається до затиснутої в скелях лагуни.

Як я вже писав, Релей - дуже популярне скелелазне місце. Буквально усюди бачиш людей з мотузками і скельними тапками. По стінах пробито безліч маршрутів - а стін тут багато - які майже ніколи не бувають пустими. Єдина незручність - натовпи глядачів, які іноді збираються під скелями, які розташовані біля моря.

На диво багато тут россіян, буквально на кожному кроці. Частина з них приїхала лазити, а частина - валятись на пляжі. Вони вирішують кросворди і витріщаються на скелелазів, уплітаючи за дві щоки кукурудзу. Зустріли і двох киян. Ті полюбляють "дунути", кажуть, навіть менше бояться, ніж вдома. З Патаї приїхали сюди і на Пхукет. Самостійні туристи, егеж.

В останній день мені вдалось прийняти участь в місцевій забавці, ходінні по натягнутій стропі. Вішають її нависоті в півметра, тобто і падати не боязно. Сама стропа шириною сантиметра три, стояти зручно. Головне - розслабити тіло. Тоді стропа перестає коливатись, можна ловити рівновагу і намагатись робити кроки. Мій рекорд - п'ять кроків.

Хлопці, які люб'язно дозволили нам потренуватись, були скелелазами з Австрії. Розповіли, що подібні штуки у них використовують в скелелазних школах. Було б гарно і нам таку десь дістати. Дуже цікава штука. Відпрацьовувати розслаблення і концентрацію. А відчуття рівноваги вкрай важливе на стіні.

Після купання зварили собі вермишелі і швиденько побігли на катер до Крабі.

Корисне

Добирання. Від Ао Нангу човен іде 15 хвилин за 80 бат, після шостої вечора - 100 бат. Будку з квитками шукайте на пірсі. Човни йдуть на західний Релей, тому як їдете на Тон Сай, треба окремо попрохати водія. Ходити між пляжами з рюкзаками по спеці досить напряжно.

До Крабі човни йдуть з східного пляжу, приблизно кожні дві години. Квиткарів шукайте біля місця відправлення човнів. Квиток коштує 150 бат, плисти 30-40 хвилин.

Проживання. Ми жили На пляжі Тон Сай в бунгало Banyan Tree за 350 з туалетом і душем. Ціни ж починаються з 200 за бамбуковий шалаш з матрацом. Нормальне бунгало буде коштувати 350-400 бат. Дуже гарне - 500-800 і більше. На інших пляжах крутіше і дорожче.

Їдло. Святого Валентина смачно відсвяткували в Green Valley Restaurant. Головний плюс - необмежений салатний бар за 60 бат з носа. Риба теж дуже смачна. Була також гарна жива музика, два дядьки з гітарами.

Chillout Bar на самому узбережжі часом крутить гарне реггі, має відповідне оздоблення, місця для валяння і взагалі досить приємне місце. За 20 бат дають стакани, відро льду - і можна пити свої напої. Вечорами бувають вогняні шою.

В південній частині є вуличка з двома місцевими кухнями. За 30 бат дають рис з кокосовим молоком і манго, а за 50 - з величезною куриною ногою з грилю.

В дальньому кутку східного Релея є великий продуктовий магазин, де ціни вищі не в 2-3 рази, а на 20-30 відсотків.

Інше. На Тон Сай Інтернет всюди 3 бата на хвилину. На крутіших західному і східному Релеї на диво по 2 бата. Відкритий Wi-Fi знайти не вдалось.

Ао Нанг

Ао Нанг (Ao Nang) - зручний для добирання на один з найкрасивіших пляжів, Релей. Спочатку ми збирались їхати в Крабі і вже звідти в Ао Нанг, але нам пощастило з машиною. Дві приємні жінки їхали з Пхукету саме в Ао Нанг, ну то ми з ними і поїхали до кінця. Сиділи в кузові їхнього пікапу і милувались скелястими пейзажами вздовж траси.

По дорозі нас завезли в невеличкий, але вартий уваги парк Хат Кхлонг Муанг (Hat Khlong Muang). Там можна пройтись спеціальною доріжкою вздовж річки в мангровому лісі. Вода неймовірно прозора, в її блакиті серед коренів мангрів плавають рибини. В одному місці з дороги можна офіційно пірнути в річку, чим і користаються місцеві дітлахи, весело бризкаючи в усі боки. О п'ятій паркова каса зачиняється, тому в парк ходять задарма.

Парк цей і Крабі з Ао Нангом знаходяться не на трасі. До них треба проїхати мальовничими місцевими дорогами між пальмовими рощами, полями і скелями. Ми думали спробувати брати в Крабі мотороллера на день, але дівчата провезли нас всіма тими дорогами, тому необхідність в мотороллері відпала.

Висадили нас на набережній. Якраз був відлив, пляж став набагато ширшим. До човнів треба було відходити чи не за півсотні метрів від пірсу! А під ноги відлив виносить величезних медуз. На Релей вирішили їхати ранком. А ввечері прогулялись містечком і залягли спати.

Корисне

Проживання. Жили за 300 бат в бунгало в Green Park Resort. Як іти головною вулицею від моря, то перед новою будівлею з макдональдсом треба звернути наліво. Бунгало виявилось трикімнатним, хоч у футбол грай. Приємний хазяїн, можна попроситись готувати на кухні.

Їдло. Трошки далі готелю від моря на вулиці вправо дві локальні кухні з супом і рисом за 30 бат. Купа ресторанів. Трошки далі супермаркет Vogue Market з низькими цінами і гарним вибором.

Інше. Інтернет майже усюди по 1 бат/хвилина, 40 бат за годину. Можна домовитись 20 бат за півгодини.

Крабі

Вчора доїхали до Крабі, ночували в трикімнатному бунгало в Ао Нангу. Споглядали захід сонця з пляжу і попивали мартіні з соком і льодом на веранді. Наступним пунктом маємо затиснутий в скелях казковий пляж Релей, куди можна дістатись тільки човном.

Виклав заднім числом записи з М'янми про Баган, Гору Попа і Янгон. Також в М'янмарській галереї з'явились фото з цих місць.

Ао Пханг Нга або чи варто їздити з турагенством

Як пише путівник, "Якби рай мав океан, то це був би Ао Пханг Нга". Кажуть, це чи не найкрасивіший морський парк Таіланду. Ми просто не могли проїхати повз нього і не прогулятись по ньому на човні.

На автостанції ми відшукали рекомендовану LP агенцію і купили тур по парку з ночівлею в рибальському селищі Ко Паньї. Тим більш все одно треба брати тур на човні з пірсу, потім шукати готель… А шукати і організовувати все самостійно ліньки, ми ж у відпусці, ага. Нас швиденько відвезли на пірс, де передали в руки водія човна. Той посадив нас в човен поряд з дуріанами, і ми мали змогу насолоджуватись їхнім ароматом всю поїздку.

Човен проплив вздовж річки - або каналу? - береги якого заросли манграми. Корені мангрових дерев висять в повітрі, що дозволяє їм дихати під час приливу. До того ж корені суцільно сплетені, тому мангри міцно тримаються на землі і утримують і захищають її, втримуючи навіть цунамі. Мангри утворюють унікальну прибережну екосистему, де живуть тисячі видів тварин. Мангрові ліси зустрічаються майже на всіх тропічних узбережжях. Але з кожним роком їх стає все менше завдяки людині.

Нас вселили в готель, і ми пішли трошки прогулятись. Розташоване селище під величезною скелею серед проливів, мангрових лісів і таких самих скель. Всі будинки і вулиці стоять на сваях, до моря спускаються численні пірси, а між ними стоять човни. Дивно, але в селищі багато велосипедів, хоч часто і іржавих. Місцеві іноді їздять на них вузькими вулицями в п'яти метрах над водою. Також надзвичайно популярні в селищі птахи-канарейки, клітини з якими висять на кожному будинку. На кожному будинку висять також численні горщики з квітами, компенсуючи недостачу зелені на вулицях.

Селище пережило цунамі і вже майже повністю відбудоване. В бетоні. Є телефон, телеграф, телевізор і, скоріше за все, Інтернет. Ми ж в Тайланді. Звичайно, є й дерев'яні будинки, але їх менше половини. Не зважаючи на сваї, на вузьких вуличках майже звичайний Таіланд з численними магазинчиками і вуличними кухнями. Є тут і досить велика мечеть, з якої волає по молитву муядзин. Частина селища, східна вулиця, орієнтована на туристів з ресторанами над водою, готелями і сувенірами. Інша ж, східна, все ще рибальська. Ходити тут цікаво, але складається враженя, що рибалки вже втомились від об'єктивів камер туристів.

Вечеря виявилась дуже приємною - рис, риба, омлет і овочі з морепродуктами. Компанію нам склала ще одна пара. Хлопець з Шотландії а дівчина з Іспанії. Вони вже три місяці мандрують, почали з Індії, але полетіли звідти в Сингапур і зараз потихень їдуть на північ до Китаю.

Ранком таки витяг себе з ліжка о шостій і не дарма. Схід сонця тут неймовірно красивий. Особливо казкові хвилини, коли небо вже рожеве, а сонечка ще немає. Селище ще спить, вода плюхкає тихесенько по сваях, птажки кричать і тільки іноді по проливу тарахтить одинокий рибальський човен.

А от далі почалось. Сніданок виявився якимось замалим - манюня смажена булочка і маленька порція вареного з кокосом рису. А потім нас посадили в човен і відвезли назад на пірс. Ми спочатку не зрозуміли цих дивних маневрів, але за хвилин двадцять нас підібрав інший човен і екскурсія нарешті почалась.

Спочатку ми пливли вузькими і широкими проливами серед мангрового лісу. Вода була низька і дерева здається, висіли в повітрі на коренях. В хащі панувала волога тінь, а листя блищало на сонці. Над всім цим височіли скелі, порослі тропічним лісом.

Заїхали в широку печеру, така собі скрізна дірка в скелі, вся завішана сталактитами. Два досить великих човна можуть спокійно в цій норі розійтись.

Перша зупинка - острів Джеймса Бонда. Колись він був островом Ко Пхінг Кан, але на ньому зняли однин з фільмів про Бонда. Там погані хлопці жили, а Бонд їх за це замочив. Ну і за щось ще. Але з того часу острів став дуже популярним. І у сувенірщиків теж. Як сказав дехто, це не острів Джеймса Бонда, а шопінг його імені. Ну так, острів красивий. Але ринок теж не маленький. займає всю маленьку гавань, ну і вже не до милування…

Наступна маленька зупинка якась печера. В неї човен вже не лізе, тому із заздрістю споглядаємо за каякерами з Пхукету. Але для них і подорож дорожча. Печера розташована в гавані серед вертикальних стін, берегів немає. Краса надзвичайна.

Наступна зупинка - ще одна печера. Висаджують на маленькому пляжику і ми півгодини ходимо залами сухої і досить великої печери. Треба сказати, що печер тут надзвичайно багато. Там де скелі пообвалювались в море, часто можна побачити стіни великих залів з величезними натічними утвореннями. Колись вони були глибоко в землі, а зараз назовні і освітлені яскравим сонцем.

Далі дізнаємось, чим денна екскурсія відрізняється від чотиригодинної. А саме обідом. На дві години човен зупиняється на деякому віддаленому пляжі, всім видають обїд, воду і фрукти, і маємо час на купання-валяння. А ми думали нас ще кудись повезуть…

Ну і остання зупинка - знову мусульманське селище на сваях. Але ми там вже були, тому просто сидимо в тіньку. Разом з нами їздили італійці - тепер я не дуже люблю італійців - вони теж не проявили до самого селища жодного інтересу окрім накупленого втридорога барахла.

Далі знову в човен, а о четвертій, як і обіцяли по рекламному проспекту, висадили на трасі біля повороту на Крабі.

Висновки щодо агенцій і турів. Тури ці не сильно орієнтовані на мандрівників. Нас фактично просто повозили навколо неймовірно красивих місць і завезли до сувенірних лавок. Ну і обідами покормили. Хлопець, що керував човном, навіть толком англійською не розмовляв, на відміну від гіда на Інле, з яким і за життя побазікали. З іншого боку брати все окремо не набагато дешевше, а час це займає. Тобто начебто все добре. Але все одно лишається враження, що тебе десь кинули. Та й логістика дивна, в селище вдруге можна було б і не заїзджати. Поки що вирішили відмовитись від організованих турів.

Але краса тут неймовірна, тому відвідати цей парк варто. А без оренди човна - напряму або через агенство - це просто неможливо.

Корисне

Добирання. Самостійно можна доіхати до пірсу біля селища Ban Sam Chong і купити окремо тур човном на острови. Біля офісу національного парку є інший пірс, звідки за 50 бат ходять регулярні човни до селища Ko Panyi. Від Пханг Нга до цього ж пірсу можна доїхати місцевим пікапом з автостанції за 15-20 бат.

Вхід. Самостійно прибулим треба заплатити 200 бат за вхід до національного парку. При купівлі туру в агенстві ця плата включається в ціну тура. Але де питають плату і чи питають взагалі наразі невідомо, хоча квиткові будки є.

Тур ми купили за 1000 бат в агенстві Sayan Tour. Офіс агенства шукайте на автостанції в Пханг Нга. В тур включають трансфер, денну екскурсію човном по парку, житло на ніч в селищі Ko Panyi, воду і їдло на весь час подорожі. Вирушати можна о 8:30 ранку або о 4 вечора, повернення за добу.

Насправді, чи купляти тур - велике питання. Окремо все теж саме коштує не набагато дешевше і потребує часу. Єдине що короткий тур можна взяти на вечірні півдня і лишитись в селищі, а ранком повернутись до великої землі рейсовим човном.

Проживання. В селищі жили в готелі Water Vilage Home Stay. В цілому непогано, але були проблеми з водою. Ми так і не зрозуміли, чи була проблема в масштабах селища, чи вони так воду економлять. До того ж в душі немає рукомийника. Але вечеря виявилась смачною. Чай і окроп дають необмежено і безкоштовно. Сніданок же замалий. Кажуть, самостійне проживання коштує до 1000 бат на двох.

Ціну не питали, але в сусідньому схожому готелі хотіли 1000 бат за дабл з вечерею і сніданком включно.

Знову на південь

Змінюючи майже кожен день пляжі, на яких ночуємо в наметі біля прибою, невпинно просуваємось на південь. Наразі проїхали повз поворот на Пхукет, за два дні будемо в Крабі. Пляжі чистенькі, пісок білий, вода прозора і блакитна, як в рекламі. Їдла багато!

Від цього моменту беремо в блозі і у подорожі відпустку на два тижні. А що? Мандрівкам теж потрібна відпустка, аби відпочити від пильних шляхів. Тому регулярності записів не обіцяю. Але на листи чекатиму і відповідатиму.

Щасти!

Від Ранонгу до Пханг Нга

Ранонг (Ranong) - місто на узбережжі поряд з найпівденнішою околицею М'янми. Від нього національна траса номер 4 виходить на узбережжя Андаманського Моря і іде вздовж численних пляжів і скельних масивів до самої Малайзії. На цій трасі розташована і провінція Крабі, одна з найкрасивіших в Таіланді. Крюком можна заїхати і на Пхукет, але острів цей занадто туристичний і робити там нема чого. Проте варто відвідати численні національні парки на узбережжі. Саме цією трассою ми і планували їхати на південь Таіланду.

Стоп розпочався невдало. Спочатку занадто довго вибирались з Хуа Хіну, потім довго стопили і потрошку їхали. Нарешті нас підібрав швейцарець Матіас на двісті кілометрів до Чомпогу. Він виявився шеф-кухарем, збирався на два тижні на Самуї і інші острови пірнати і загорати, а також брати курси тайської кухні. Час в розмові йшов швидко, а ось і поворот. Він звернув наліво до Чомпогу, а ми їдемо направо за Ранонг. Біля дороги смачно поїли - в пустому ресторані дві тітоньки до звичайного рису з м'ясом додали ще тарілку супу і тарілку солодкого соусу.

До Ранонгу їдемо в кузові пікапа. Дорога починає звиватись, навколо виростають мальовничі покриті джунглями і скелями пагорби. Проїзджаємо коло самої М'янми, вона там, за річкою. Вказівник повідомляє: "Myanmar View Point". Але ми на неї вже надивились, швидше б на море!

Від Ранонгу за сто кілометрів змінюємо ще чотири машини, тобто за день вже вісім. Нарешті вже в темряві нас висажують біля вказівника "Hat Ao Khoei Beach". Дві дівчини на скутері зупиняються спитати, куди ми йдемо, кажуть - ще три кілометра. Потім вертаються і пропонують підвезти. Вказуємо на великі рюкзаки, аж раптом їде машина. Зупиняємось, ліземо в кузов, дівчата допомагають пояснити водію, куди ми їдемо. Йому не по дорозі, але він таки закидує нас під самісінький берег. Намет ставимо на пляжі під шум прибою, варимо чай і щасливі засинаємо.

Весь наступний день ніц не робили, тільки купались, валялись, загоряли, збирали мушлі і ганялись за крабами в полосі відливу. Читали путівник і книжки на КПК. Перенесли намет в кокосову рощу в тінь. Їдло носили з місцевого ресторанчику в кілометрі по пляжу, а на сніданок варили овсянку. Булки до чаю брали в магазинчику в селищі. А на пляжі окрім нас нікого! Тільки іноді з'являлись ненадовго місцеві туристи да селяни. Рай!

Єдине, що трошки його розвіює - це постійне нагадування про цунамі. По дорозі стоять вказівники напрямку евакуації з відстанню до безпечної зони, а мапа на березі показує ці шляхи і безпечні і небезпечні зони. Недалеко від намету є ще одна пам'ятка трагедії. Колись тут був туалет. Стихія ж лишила тільки залитий в бетон унітаз, з якого проросла трава.

Сьогодні вночі на небі повний місяць, вже вп'яте за подорож. У нас тиша. Вогні міста і барів не забивають місячного сяйва, а музика не заглушає шепіт хвиль і стрекотіння цикад. Опустилась нічна прохолода. Хочеться всю ніч бродити біля океану…

Наступного дня переміщуємось на Као Лак, досить відомий пляж. До селища доїхали на одній машині. Розташоване воно однією вулицею вздовж траси, до моря лишається приблизно кілометр. Поміж дорогих туристичних ресторанів тільки випадково знайшли дешеву місцеву кухню. Готелі дорожчають, та й жити за 400 бат біля дороги аж ніяк не хочеться. Тому після обіду виповзаємо нарешті на пляж купатися, а в сутінках ставимо намет на пустому місці, де до цунамі скоріше за все був готель…

Вихід до моря крізь кокосову рощу. В ній стоять якісь халупи. В музиці, що з них лунає, пізнаю караоке, яке ми слухали неодньразово в бірманських бусах. Отже, живуть тут бірманські робітники, можливо, нелегали.

Пляж Као Лак чистий, вода неймовірно прозора. Людей на диво не дуже багато. Старенькі європейці гуляють вздовж полоси прибою, молоді - бігають. На наш намет ніхто і уваги не звернув. Митися і брати воду ходили в сусідній "крутий" готель-ресторан. Я навіть чесно спитав у офіціанток - посміхнулись і дозволили.

От за що я люблю тайців, так це саме за цю готовність трошки допомогти. Вже не знаю, як вони між собою, але з білими так точно. Туалет можна питати усюди - покажуть і безкоштовно, якщо не написана ціна. Підвезти зайвий кілометр - будь-ласка. Перепитати чи все добре, куди ми їдемо і чи потрібна допомога - дуже часто. І завжди з посмішкою. Звичайно, буває по всякому, але в більшості випадків саме так. І це закохує.

Нам декілька разів казали, що автостопу тут не існує. Не вірте! Насправді Таіланд - це одна з найкращих автостопних країн. Хоча буває всяке.

Переночувавши одну ніч на пляжі Као Лак, ми поїхали до Пханг Нга (Phang Nga), де знаходиться один з найдивовижніших по красі парків Таіланду. "Якби рай мав океан, то це був би Ао Пханг Нга" пише путівник.

Перша машина довезла нас до повороту на Пхукет. В невеличкому містечку Кхок Клоі, в якому цей поворот розташований, ми знайшли дешеве Інтернет-кафе - всього 15 бат - і провели в ньому цілих дві години. А суп в ресторанчику напроти виявився надзвичайно смачним. Обожнюю їсти в маленьких містечках, бо їжа там в більшості випадків виявляється смачною і має свої локальні особливості. В більших містах все більш стандартизоване, тому гарні місця приходиться спеціально шукати.

На виїзді з Кханг Клоі непогана позиція. Зупинились нам два дядьки на пікапі і довго щось казали тайською типу почекайте, ми за декілька хвилин повернемось і вас заберемо. Але поки вони вернулись, ми застопили іншу машину і поїхали. Вони ж побачили розчаровано тільки, як ми грузимо рюки.

Машина виявилась тільки на півдороги. А ось і ті дядьки. Сідайте! Аж раптом - "Money, 2000 baht!". Просто і без розмов дістаємо рюкзаки з машини і махаємо рукою. Ідіоти! На 30 кілометрів таксі дешевше! "Ok, 1000 baht" не здається водій, але ми навіть не обертаємось. Чи вони дійсно вважають нас ідіотами? Не розумію… Таксі через весь Великий Бангкок коштує 400-500 бат за машину, хто ж погодиться платити 1000 за кузов попутного пікапа? І хто ж з нас в результаті ідіот? Але грець з ними в їхній жадібності. Наступна машина зупинилась за дві хвилини і абсолютно безкоштовно довезла нас до повороту на Пханг Нга.

Від повороту до автостанції ще чотири кілометра. Ми зупинили попутку, і хоча дядько дуже хотів допомогти, але нас не розумів, тому почував себе аж занадто незручно, навіть піт на лобі проступив. Аби його не мучити, ми вийшли на півдорозі і прогулялись півгодини до автостанції пішки.

Хуа Хін

Хуа Хін (Hua Hin) - невелике містечко на березі океану. Відоме резиденціэю короля, що стоїть у передмісті. Тим не менш нічне життя тут досить активне, але не таке галасливе, як у нас в Ялті чи навіть на Као Сан. Численні бари пропонують затишну атмосферу, тиху приємну музику і дівчат.

Добирались ми з Бангкоку потягом від станції Вонг Віан Яй. Потяг захований серед базару, а колія йде по вузькій вулиці як трамвайна. Потім виходить за місто, навколо зеленіють рисові поля і стоять сільські хати. За годину прибуває до Самут Сакхон. Звідти зваживши на пізню годину ми добирались до Хуа Хіну злапаним на трасі автобусом.

В Хуа Хіні варто відвідати залізничну станцію, побудовану з тіку в 1929 році. Можна по пляжу пройти на пагорб на півдні міста або залізти на гору на заході. Можна зайти в один з декількох ватів, а можна просто купатись в морі. Все однаково варто робити, а як ви швидким проїздом, то достатньо і останнього плюс станція.

Ми лишились тут на день якраз заради покупатися. Надвечір по дорозі на нічний ринок по вечерю, натрапили на супермаркет. І я зрозумів, що хочу куховарити, а в готелі у нас якраз була плитка і якісь тайські соуси. Тому накупили овочів і іншого, у вуличного продавця купили декілька сирих шашличків. З цього приготували смачнющий рис з м'ясом в тайських соусах і величезну тарілку салату. Доправили все мартіні - і вечір, присвячений закінченню М'янми і прибуттю на море, видався вельми приємним.

Корисне

Добирання. Головною гілкою залізниці від Бангкоку чотири години. Автобусом приблизно так саме і 200 бат. Ми ж їхали короткою залізницею від Wong Wian Yai в Бангкоці до Самут Сакхону. А потім піймали на трасі автобус за 120 бат і дві з половиною години.

Проживання. Готель Thai Tae Guest House за 300 бат. Знаходиться на вулиці Дамноен Касем (Damnoen Kasem), як йти до моря, то зліва за Макдональдсом. Шукати дешевше було просто ліньки, бо приперлись о дев'ятій вечора. Тут приємно і тихо, хоч і в самому центрі міста. Немає гарячої води, проте є кухня і добра тітонька-хазяйка, просторі кімнати і два смішні песики. Навколо в бокових вуличках купа інших гестхаузів.

Їдло. По вулицях розкидані вуличні стенди з їжею. Надвечір можна поїсти на нічному ринку на вулиці Дечанучіт (Dechanuchit). В районі вулиці Камноадвіті (Kamnoadvitee) є великий супермаркет з їжею і не тільки.

Інше. Безкоштовний Wi-Fi знаходиться під Huahin Avenue Hotel на вулиці Сасонг (Sasong) трошки південніше нічного базару. На тротуарі недалеко від готелю стоять стільці і столи, тому сидіти дуже зручно. Тільки от комарі ввечері шаленіють.

Back to Thailand

Прилунились в Таіланді, доїхали до Као Сан, пожерли тайського їдла - яке щастя! - продали непотрібний вже путівник по М'янмі, прокатились дивною залізницею і нарешті доїхали до Хуа Хіна, невеликого містечка на березі океану. Оселились в гпстхаусі з газовим пальником і двома собаками. День будемо киснути на морі, а потім поїдемо далі на південь, в Ранонг і далі, на острови аж під саму Малайзію.

М'янма. Крапка

Прокидаюсь, на годиннику 5:22, ще темно. Даємо собі ще двадцять хвилин вранішнього задоволення. Гарячий душ, збирання, остання перевірка, чи нічого не забули, рюкзаки вниз. На сніданок мохінга, аби ще раз відчути ще й досі незвичний присмак сирої риби. Коли відчуємо знову? "Відпусти, відпусти…" - хвилювання.

Автобус з готелю до аеропорту мчить широкими вранішніми вулицями, на диво сучасними в цій частині міста. Сонце щойно піднялось, відблискуючи у вікнах будинків, а люди вже поспішають по справах. "Відпусти, відпусти…"

Нарешті аеропорт, прощання з водієм, пасажири в черзі на уплату податку, реєстрація, чекання вильоту. Лист від старого друга, відповів на вчорашнє привітання з Днем Народження, запрошує в гості до Москви. Посадка, зліт. Звично вже прискорення вдавлює в крісло, злітна смуга залишається внизу, а хвилювання все одно з'являється. Як долетимо, як приземлимось?. "Відпусти, відпусти…"

М'янма скінчилась. Побачили за 26 днів менше, ніж могли з того, що є в путівнику. Сказались втома і дірки в плануванні. Але мали і пригоди, мали те, чого путівник не оферує. Шалену їзду мотоциклом, повільні китайські фури, торг в автобусах, нічні спілкування з іміграційниками, пробиті шини, блукання. Добре й не дуже. Блиск пагод іноді гасився обманом, але потім ставав ще яскравішим від гостинності. Вже звикли до лонгі, червоно-зубих від бетелю посмішок. Не буде вистачати і нічних чайних і розмальованих танакою кругленьких дівочих щічок.

Вечорами люди п'ять чай і дивляться телевізор в чайних. Речі носять на голові, одного разу бачив, як жінка несла на голові величезну металеву діжку. На базарах багато екстремально дешевих фруктів. В автобусах грає караоке. До рису подають суп. Подаючи щось до ліктя правої руки прикладають палець лівої.

Звичайно, не все тут добре. Ціни для іноземців нереально завищені, люблять зняти зайве. Народ зашуганий. Жінки працюють на важких роботах разом з чоловіками, б'ють і носять каміння на будівництві. Діти працюють в ресторанах і продають сувеніри.

Мішанина релігій і культур надзвичайна. Буддисти, індуси, мусульмани, китайці, християне. Є й дикі племена зі своїми віруваннями. М'янму можна сприймати як таку собі буддійську Індію, але скоро стає очевидним, що вони абсолютно різні. Просто тому що Індія - потужна держава з потужною економікою а М'янма - економічний нуль з багатим історичним минулим. Від того і відношення різне. Часто не рівне, а знизу вгору, що не завжди приємно. Хоча при відсутності грошових взаємин все в більшості випадків нормально.

Не жалкую за проведений в цій країні час. Може, ще колись повернемось? Років через двадцять аби побачити що за цей час зміниться…

Янгон. Повернення

По приїзду в Янгон відсипались аж до обіду, а потім я відправився гуляти містом. Дійшов до набережної річки, де курликають птахи, дирчать маленькі паромчики і під пірсами копирсаються в багнюці діти.

Поряд розташована пагода Ботатонг. Вхід коштує 2$ плюс 2$ за камеру, але в цей день спеціально для мене були відчинені бокові безкоштовні ворота, звичайно зачинені. Ступа мене запросила? Зазвичай я не вірю в містику, але занадто багато дивного було останнім часом…

Ступа могла б бути дуже старою. Але у війні їй не пощастило, і ворожа бомба вщент зруйнувала її. Після війни ступу швиденько відбудували в тому ж самому вигляді. При відбудові була навіть знайдена реліквія, що в ній зберігалась, а саме волос Будди. Ступа має зіркоподібний коридор всередині, в якому за склом, решітками і під величезними амбарними замками зберігають різні святі реліквії. А в центрі в скляному контейнері зберігають ту саму святу волосину Будди, на яку всі бажаючі можуть подивитись. Це велика рідкість, бо зазвичай святі частки замуровують в ступи подалі від очей людських.

Поряд знаходиться велика бронзова статуя Будди Знаннь і Мудрості. Статуя портретна і лице її дійсно випромінює святу мудрість. Можливо, це одна з найкращих статуй Будди з мною бачених. В сусідньому павільоні знаходиться ще одна статуя Будди, золота. З портретністю важче, а от відчуття святості від неї ще більше. Можливо, завдяки неймовірному блиску злата.

Атмосфера Ботатангу спокіна, сприяє медитації і роздумам. Відчувається якась енергія, біля волосу і золотої статуї мене буквально пробило, наче струм пропустили. А біля бронзового Будди я просидів з півгодини в роздумах, слухаючи птахів і милуючись відблисками вечірнього сонця на щоках Будди. Як на мене, то це одне з найкращих місць Янгону, моє місце.

Наступного дня я відправився вивчати даунтаун. З цікавого там тільки декілька храмів - китайський і мечеті - і життя людей. Але бродіння звичайнісінькими вулицями дозволяє злитись з містом, відчути його ритм і енергію. Маленькі епізоди, нюанси, дихання міста саме тут, в даун-тауні.

Наостанок зайшов до церкви і вона виявилась відкритою, хоча до служби було ще дві години. Останнім часом мені дуже хотілось зайти до церкви, посидіти трохи в її тиші і прохолоді, але все якось не виходило. І от нарешті в останній день найбільшу в Янгоні церкву відкрили раніше. Невже спеціально для мене?

Ну і зовсім наостанок купив в супурмаркеті велику пляшку меду. Він тут гарний і дешевий, будемо пити з ним чай. Вечеряли після довгих пошуків в мусульманському ресторанчику. Подавали каррі з м'яса і мізків, супи і соуси.

Зовсім надвечір я зайшов в комп'ютерний клуб аби скинути на болванки фото, але це зайняло аж дві години. А потім швидкі збори і спати. Завтра після вранішнього перельоту нас чекає Таіланд.

Корисне

Проживання. Motherland Inn, вже писав про неї. Додам лише, що вони возять ранком в аеропорт якраз під рейс AirAsia о 8:30.

Їдло. З їдлом в Янгоні у нас не склалось. Або дорого, або не смачно, або те і інше. Рекомендувати не буду.
Інше. Як живете в Motherland Inn 2, то Інтернет шукайте на 55-й вулиці в кафе Horizon. 300 чат за годину, 500 якщо немає електроенергії, запис CD/DVD 200 чат на свій носі, чистий CD ще 300 чат. З сервісами так собі. Інших кафе там дуже багато, на кожній вулиці, шукайте і буде вам.

Назад в Янгон

Наразі ми повернулись в Янгон. Завтра ще трошки гуляємо, в п'ятницю ранком вилітаємо в Бангкок. А там вже Інтернет, фото, йогурти і море і взагалі чоколядно.

PS. Нові фото шукайте в галереї М'янма.

Гора Попа

Сьогодні, любі дітки, я розкажу вам казочку про те, як українські автостопщики на Попу ходили і про те, що далі було. Казочка весела і трошки страшна, але вигаданого ніц нема, тільки самісінька правда. Ну може трошки й прикрашена. Отже, слухайте…

Вийшли ми з готелю ранком раненько, аби встигнути на вранішній пікап. А дядько з пікапу жадюгою виявився, забажав за проїзд гроші нереальні. Ми ж назвали свою ціну і залізлли всередину розв'язки чекати.

Дядько теж не ликом шитий жадюга виявився, провернув таку операцію, що й Наполеон зі своїми стратегіями до такої б фігні не додумався! Висадив він всіх місцевих пасажирів і відправив їх пішки, а нам повідомив, шо ніякого транспорту не буде і взагалі електроенергія закінчилась.

Що робити? Вийшли з пікапу і теж пішки пішли. Дядько ж почекав, поки вони за поворот зайдуть, місцевих по дорозі позбирав, і весело махаючи рукою із задоволеною посмішкою поїхав. Ми ж так і лишились на трасі. Подумали-подумали і почали стопити, хоч настрій і був трошки загажений.

Який настрій, такий і стоп. Тому перший дядько погодився з тим, що плати немає чим і поїхав на заправку, де за допомогою англомовного хелпера пояснив, що хоче грошей. Причому хоче аж надто забагато, навіть таксисти і ті б на менше погодились. "Ну эта, ваще, даааа…" подумали ми і знову пішли на трасу.

Тут щастя таки прийшло у вигляді вантажівки з фантою-спрайтом і напів-розваленою кабіною. Та й дорога була ще та. Тому попа почала боліти вже через хвилин п'ятнадцять, а що було з хлопцями, що на ящиках з пляшками сиділи вже і думати страшно. Довезли нас до славного селища-містечка Чаунгпадаунга і лишили на повороті.

Наступне щастя підвалило у вигляді величезної вантажівки набитої мішками рисом. Залазити треба було в щилину в кузові, сидіти під самісіньким дахом на мішках, а на світ білий виглядати через ту саму щілину. Так і їхали, аж поки не зупинились. "Приїхали, Попа" - сказав водій і помчав далі разом із рисом, а ми пішли на Попу. А щоб легше було йти, лишили важкі торби у поліцейському відділенні. Трохи не домоволись, аби поліція нас ще й відвезла безкоштовно, але якось втрьох вони їхати не схотіли. Люблять мотоцикли і правила знають. Але не біда, бо по дорозі застопили іншого мопеда, який нас до Попи і довіз. І абсолютно безкоштовно!

А Попа - вона і в Африці дупа. А в М'янмі тим більше. Вже не знаю, звідки повелось розводити в найсвятіших місцях мавп, але факт. І тут їх теж розвели. А мавпи ж гірші індусів! Ті хоч під кущ ходять, а ці - де потуги застануть. Тому підлога чистотою не виблискує, а сморід тут іноді стоїть як в самій справжнісінькій попі.

Пройшли ми довгими сходами і виперлись на самісінький верх. А на верху пагоди золоті, да храми зі святими. За шиворот святим натикано грошей, а під ними дядьки сидять, пожертви збирають. Кажуть ще тут з духами спілкуються, але тих ми не бачили. Мабуть, золото і гроші сильно блищали, а духи створіння тонкі і прозорі, крізь блиск не побачиш, не почуєш. Тут ще й рубіни продають, підробні звісно. Де ж там духам взятись? Як каже народна мудрість, скільки злата в попу не суй, все одно дупою лишиться. М'янмарський досвід лише підтверджує це правило.

Так ні з чим і пішли вниз. Знову підкинули нас мопедом до рюкзаків. І пішли ми на трасу шукати машин. А машин все не було і не було. Аж за годину приїхав пікап, ми в нього і сіли. Скажу вам, що гора Попа виглядає накрасивіше всього з траси. Тільки от фотоапарат з рюкзаку на ходу не дістали, тому самі пошукайте в Інтернеті, як це виглядає.

А дядько в пікапі теж виявився жадібним. Місцеві менше 500 чат платять, а з нас аж 1000 схотів. Вони, каже, півдороги їхали, тому й платять менше. А в очах так гроші і світяться, хоч дорогу в темноті освітлюй. Еге ж дядьку, а ми по-твоєму виходить третину проїхали? Забирай свої 500 чатів і радій, бо і так переплатили.

Перекусили і сіли на трактор їхати далі. А потім на інший трактор. І приїхали в місце дивної краси. Над селом дамба, а за дамбою озеро, а над всім цим пагорб, а на пагорбі ступа.

А тут як у казці зупиняється машина і каже водій - "їдемо з нами, ми вас до самого майже Янгону довезем!". "Ні, дядьку, дякуємо, але хочемо тут лишитись, бо місце чудове і святе". Так наше щастя і поїхало, а ми вилізли на пагорб за медитацією. Аж тут сіло сонце, а ми поставили намет і стали чай варити.

І ось сидимо ми п'ємо чай і раптом чуємо - щось зашеруділо в кущах. А за шерудінням вилазять до нас місцеві козаки з ліхтарями. А тут і з іншого боку теж виходять. Всього чоловік п'ятнадцять набралось. І всі з мачете або з вилами. "Ой, йо!" - тільки й могли здивуватись ми. Козаки при вигляді двох білих з кружками чаю і булками здивувались, думаю, ще більше. Сіли навколо, дивляться та посміхаються. А сказати не можуть, бо англійської не знають.

Посиділи-посиділи, та й пішли собі. А ми другий чай поставили. Тут ба! Знову зашеруділо, козаки повернулись. "Не можна тут спати" - сказав старший, а на цьому слова в нього закінчились. Ще трошки посиділи і знову пішли. А ми стиснули плечіма і з думкою про схід сонця лягли спати.

Може чоловіки образились, що ми їх чаєм не пригостили, або ж булками - не знаю. Але за дві години, коли ми вже другий сон бачили, вони знову повернулись. І не самі, а з офіцерами служби іміграції. Дівчинка у формі тільки загадково посміхалась, писала в блокнот і робила вигляд, що англійську перший раз чує. А от чолов'яга був без форми, говорив без упину і був впертий, як осел. Іноземців в наметі, мабуть, в перший раз в житті бачив. Та й намет, думаю, теж. Як так, іноземці багаті, мають жити в готелі. Які ж намети? Він був аж занадто збуджений від особливості сьогоднішньої своєї міссії і переляканий ситуацією. А раптом з ними щось страшне трапиться? Тому руки в нього тряслись, а діалог далі законів не пішов. Хотів відвести нас туди, звідки ми приїхали в готель. Цілий пікап за нами пригнав! Ледь вмовили посадити нас в автобус, бо бач в наметі не можна, а в автобусі скільки влізе.

Ми, звичайно, не поспішали, нашу ніч цей осел вже все одно сплюндрував. Зібрались, сходили на ступу помедитували. Вже в машині офіцер трошки отямився від переляку і навіть розповів, як в аеропорту працював. Не дивно, що він так перелякався, в аеропорту спати в наметі таки не прийнято.

Посадив він нас в нічний автобус на Мектилу. Наказав нас на середині дороги не випускати, а грошей не брати. В Мектилі перекусили в нічній чайній і застопили фуру далі, за півгодини вилізли і розбили намет десь серед пальм на межі городів з бавовною. На щастя, серед бавовни і до самого ранку візових офіцерів нам не трапилось.

Застопили досить повільні вантажівки з китайцями. Вони нас навіть сніданком нагодували. І все б добре - їдеш, собі, дивишся на життя місцеве - поки не доїхали до дорожнього поста. А там у офіцера такі очі стали коли він нас побачив, що ми думали на потилицю вилізуть. Одразу заметушились, почали питати, паспорти перевіряти. Так водіїв налякали, що вони нас в наступному місті біля автостанції висадили. Не можна, кажуть далі, там іміграційний чек-пост, буде і нам недобре, і вам неприємно. Подякували ми їм за доброту сердечно і пішли автобус шукати.

А висадили нас в П'їнмані, куди столицю перенесли нещодавно. Було село селом, пальми, воли та городи. А за два роки розбудували, дороги-автобани європейські і аеропорт новенький. Наче не М'янма, а Сингапур. Хоча як від'їхати на кілометр, то ні, все ж таки М'янма.

Відшукали бус на Тангу, сидимо, чекаємо відправлення. Аж тут хлопець якийсь, питає звідки і хто. А потім каже - "А я офіцер якоїсь там служби, покажіть-но паспорти." - і корочку дає. Дали. Довго він гортав і розглядав щось там собі переписав, а потім подякував і пляшку води подарував.

В Тангу вже під вечір зайшли ми в ресторан містере Ма Ма Чі, індійця в третьому коліні. Потчував він нас справнісіньким талі і розмовами. Служив колись матросом на кораблі, бував по всьому світові, дива різні бачив. І автобус нам порекомендував, подзвонив, забронював. Ну ми й купили, бо ціна була непогана, компанії Yomi. Так за розмовами і вечір пройшов. На прощання подарували містеру Ма Ма Чі фото неньки України і сіли в автобус. Казочка на цьому закінчується, хоча пригод по переду ще кількість незлічення. А хто дочитав до кінця, той молодець.

Баган

Баган - це щось надзвичайне. Неймовірна кількість храмів, маленьких і великих, розкидані по території старовинної столиці. Будувати почали в кінці 11-го століття, а закінчили через два століття з занепадом королівства і навалою монголів. Тоді долина налічувала 4446 храмів, а зараз науковці нараховують близько 2100. Якщо витрачати на перегляд кожного храму п'ять хвилин і дивитись вісім годин в день, то на повний перегляд долини витратисься три тижні без вихідних! При цьому деякі храми потребують набагато більшого, а ще ж треба доїхати і помилуватись краєвидом.

Писати про кожний храм немає змісту. По-перше тому, що у путівника це вийде краще, а по-друге навіть баченого за три дні забагато. Алгоритм простий - берете напрокат велосипед, фотоапарат, воду і булку - і вперед. Можна їхати системно, можна куди очі глянуть. Цікаве є усюди, навіть там, де нічого і немає на перший погляд. Будьте тільки готові шини клеїти, бо колючок там усюди багато, рослинність така. Дірка коштує 500 чат, майстер сидить в Старому Багані.

Вся територія умовно поділена на декілька частин. Північна рівнина не містить ніц реально цікавого, окрім храму Ананда, який було найкраще з усіх відновлено. Проте туристів тут забагато через близкість до готелів. Старий Баган є серцем всього, найбільше туристів і сувенірів. Окрім найвідоміших храмів тут можна знайти гарні і майже пусті місця для перегляду заходів, звідки відкриваються найкращі краєвиди. Колись тут жили люди, але в один соняшний день їх попросили за тиждень звільнити домівки і переселитись на три кілометра південніше, в селище Новий Баган.

Як на мене, то найцікавішими є центральна і південна рівнини. На перший погляд тут нема чогось такого аж, проте майже безлюдно. Можна за весь день зустріти з десяток селян! Проте храми трапляються живі, зі свіжими квітами і підношеннями, хоча й пусті. Я знайшов тут незвичний триповерховий храм. На третьому поверсі була кімната для медитації. Трошки східніше є багато храмів зі старовинними фресками, але вони зазвичай охороняються продавцями сувенірів. В деяких пустих храмах теж трапляються фрески. Є й платна оглядова башта, але своєю формою вона реально спотворює краєвид, до того ж нащо воно треба, коли можна з будь-якого храму навколо оглядати?

Деякі храми зачинені, але поряд швиденько відшукується ключник, він же й гід по своєму храму. Платить їм за роботу держава мабуть з тих 10 баксыв, що з іноземців за квиток деруть, тому додаткових грошей давати не треба. Один з них намагався окрім всього навчити мене стріляти з рогатки. Нажаль, невдалий з мене вийшов стрілок.

Окрема тема - світанки й закати в Багані. Всі просто шаленіють від них, путівники ламають шаблі намагаючись порадити краще місце, а розумні посміхаються і залазять на найближчий двоповерховий храм. Я просто люблю світанки і заходи сонця, але в Багані в них немає ніц такого, чого не було б десь ще. Ну да, пагоди навколо. Але щоб так? На найкрасивіших місцях збираються десятки спостерігачів, з усього Багана звозять їх карети і автобуси. Вони пруться і клацають без перерви затворами камер. А продавці сувенірів ходять за ними з німим і не дуже проханням "Very cheap!". Де ж тут затишок?

Ми теж трошки повелись на загальну істерію, я наклацав трошки знімків скоріше заради експерименту, ніж заради самого фото. І відкрию вам таємницю. Найкращі оглядові місця треба відвідувати за години дві до заходу сонця. В цей час вони майже безлюдні, а освітлення найкраще для фотографування саме пагод. Коли починають збиратись люди, треба валити на сусідні безіменні храми, де і медитувати можна, і знімати силуети саме популярних і, відповідно, накрасивіших храмів.

Продавців сувенірів в Багані неймовірна кількість. А що, дісно, на сувенірах можна заробити більше і легше, ніж на полі. Окрім статуеток і іншого непотребу за вами будуть ходити і їздити мопедами продавці живопису. У кожного майстра свій стиль, свій почерк і таке інше, але картинки напрочуд однакові. Цікава техніка виконання, схожа на фреску. На тканину наносять клей перемішаний з піском, сушать, а потім малюють по цій підготовленій поверхні.

Особлива категорія - діти з листівками. Від п'яти до п'ятидесяти. Будуть бігати за вами, доки в полі зору не з'явиться інший потенційний покупець. Слів не розуміють в принципі, часу в них більше, ніж у мене терпіння. Найстрашніше, коли вони ходять за тобою мовчки. Сидиш, дивишся навколо - воно поряд. Підеш навколо - вона за тобою, мовчки, тільки листів ки свої тримає, а в очах "Very cheap" і доллар, доллар. І так годину… Рятуйте, зомбі!

Також буде багато продукції зі смоли - шкатулочок, блюд, підставок і іншого. Баган ними знаменитий. Ну це на любителів сувенірів, тим більш ціни дуже низькі. Технологія така - бамбуковий каркас обліплюють спеціальною смолою в декілька шарів і розписують. Результат, насправді, досить красивий.

Ми пробули в Багані чотири дні. Менше трьох якось нічого і не встигнеш, а як більше - да там і місяць можна пробути!

Корисне

Добирання. Прямі денні і нічні автобуси з Мандалаю - від 10 кілочат, краще квитки купувати заздалегідь. Можна в готелі, можна в офісі перевізника. Можливо їхати й локальними автобусами, вийде трошки дешевше, але довше, не так комфортно, вдень і з пересадкою в Меткілі. Автовокзал в Мандалаї одразу за містом по трасі в Янгон, таксі з центру - 4-5 кілочат.

В середу й неділю в Баган йде повільний пароход, 10$ з іноземця. Квитки можна купити прямо на причалі, в офісі пароплавства, або в готелі (за 12$). Відходить з Мандалаю о 5:30 ранку (реально о 6:15), прибуває в Ньянг-У о 18-21:00. Зворотній йде в четверг і понеділок о 5:30 з Ньянг-У два дні з ночівлею десь посередині.

Є швиткий туристичний катер. Відходить з Мандалаю о 7:00, приходить в Ньянг-У о 17:00, коштує 25$. Повинен бути у понеділок, вівторок, четверг, п'ятницю і суботу, але мають місце зміни, треба питати розклад в готелі. Але не в кожному про нього знають, тому спитайте в декількох, а краще в офісі на 26 вулиці. Квитки купляють завжди напередодні в офісі або в готелі, але за додаткові 3-4$.

Вхід. З іноземців обов'язкова плата 10$, час валідності нелімітований. Як не піймають на касі, спитають в готелі. Важливий Папір не допомагає, хоча особливо настирливі можуть і пробити.

Проживання. Готель New Heaven або Golden Vilage біля східного кінця Restoran Row. Дабл з душем і сніданком 8$, якість непогана. Головне - тихо.

Їдло. Ресторан прямо навпроти готелю New Heaven. Ціни тут в цілому дещо вищі, але по-перше гарний сервіс, по-друге гарна музика. Рис включають в блюдо, але суп і чай не подають, проте дають безкоштовні горішки до пива і фрукти на десерт. Рекомендую.

На вулиці Bagan-Nyang U Road є декілька локальних ресторанів. Не набагато дешевше, але не менш смачно, до того ж з супом і чаєм.

Інше. Інтернет за кілочат на західному кінці Restoran Row. Літає, але частини сервісів все одно нема. За відсутності електроенергії коштує два кілочати.

З електроенергією важко. Є з п'ятої вечора до десятої, потім вимикається, а вночі і до восьмої ранку знову є. Вдень генератори як правило вимикають.

Безкоштовні мапи Багану і міст М'янми можна знайти в Інтернеті на сайті Digital Print Service ( http://dpsmap.com).