Jazz-Коктебель. День перший

Кажуть, що у Коктебелі раз на рік збираються різні круті музиканти і грають джаз. Hо то ж треба перевірити і на власному досвіді - і ось я тут. Як і будь-яке містечко на кримському узбережжі, Kоктебель представляє собою типове провінційне зажоп'я, серед надзвичайно красивої природи. Давній курорт спотворений ларьочками й часто дешевими на вигляд рестораціями, забитий людьми і різноманітним попсовим гамом, добряче засмічений. І навіть дім-музей Волошина не виправляє становище. Що поробиш, з певного часу я не переношу подібні курортні місця Криму. Тому я почну з поганого, а закінчу чимось добрим, щоб ваше враження було якнайкращим.

Отже, чи перетворилась жопа на квітку лотоса на ці три дні? Нажаль, дива не сталося. І надзвичайний голос Тамари Гварцителі за 100 метрів від сцени сперечається з дешевою попсою. Безкоштовна можливісь почути талановиту співачку, чи не єдине відоме пересічному громадянину ім'я, притягує до сцени купу народу, яка взагалі не дає змогу слухати музику через розмови поруч. До того ж площадка перед головною сценою до смішного маленька, тому люди сидять чи не на головах, навіть є тиснява. Непогано чути музику з підворотні за будинком Волошина, але чи це вихід? З пляжу не чути взагалі нічого, бо розмовляють голосніше за спів, всі навколо п'ють і палять, і іноді кричать, щоб зробили голосніше. На виступі Рішара Гальяно людей вже менше - не всі можуть витримати напрочуд мелодичний французький акордеонний джаз заради невідомого імені.

Крим - це вино. Золоте, солодке, п'янке. Червоне, терпке, розслабляюче. Присмак на губах, легкість в голові, відпочинок тілу. Нажаль джаз-фест притягає таку кількість вжитого алкоголю, що іноді стає ніяково. І ще дивну кількість бомжуватих хіпів, що п'яні ходять повз натовп і аскають гроші і їдло. Іноді я розумію, що деякі речі треба робити платними. Символічно, але іноді й копійки достатньо, аби не прийшли зайві люди. Не знаю, як десь ще, але у нас тих халявщиків чи не 80 відсотків. І часто це не найкращі люди, що вельми напрягає.

А ще сміття. Але це загальна й глобальна проблема всього узбережжя. Як раз час починати рубати руки за кожний кинутий не там папірчик. Це спасе Крим від перетворення на суцільне звалище. Нажаль, в нашій країні то єдиний метод забезпечення чистоти.

І наостанок цигарки. Палять усюди. Тому в натовпі біля сцен знаходитись дуже важко. Якраз прийшов час забороняти паління на фесті.

...На сцені "Новий Коктебель" дядьки з ансамблю Віктора Лівшиця без зупину лабають джазові штандарти, народу небагато, тихо, хтось танцює, хтось смакує вино з келиха, ще хтось тихенько розмовляє біля прибою. Саме тут живе дух фестивалю. Нащо їхати сюди за великими іменами без тиші і затишку, без прибою і вечірньої прохолоди? І взагалі, чи має значення конкретна музика, коли вона однаково надихає?

Про погане все, завтра - тільки гарні враження!