Дорога на Хабаровськ

Ранком йшов дощ, сірий і хмурий. Зібрали речі і якраз встигли на автобус з міста. Їхали годину і вийшли, як тільки автоюус звернув в чигирі.

Перша машина підвезла нас трошки. А от друга вивезла за Усурійськ. Водій виявився українцем з Донетчини, батьки якого виїхали на Сахалін, а потім він сам переїхав в Приморський краї, де живе в селі, вирощує всяку всячину і возмть своєю вантажівкою різне продавати. Крутиться, одним словом. Був він і в Києві, дуже йому сподобалось.

Висадив він нас на повороті, за який їхало не так багато машин. А поки ми чекали, звідкілясь принесло хмару з блискавками і почалась гроза. Від зливи і вітру ми сховались під плівками і парасолькою в куцій березовій лісополосі. На наше щастя дощ скоро перестав, і ми повернулись на трасу.

В наступній машині нас віз пекельний комуніст-імперіаліст. Він доводив нам необхідність приєднання України до Росії, ледь погодився, що украхнці все ж таки окремий народ, згадував про порядок при радянській владі. Слухати все це було цікаво, адже злості в дядька не було, а думки були послідовні.

Висадили нас на 250-му кілометрі траси "Усурі", за 500 з гаком до Хабаровська. Зважаючи на час, дістатись до кінця сьогодні ми не збирались і вже хотіли сісти перекусити, але вирішили почекати машини, які бачили на горизонті. Одна з них зупинилась і довезла нас до Хабаровська. Буває ж!

Льотчик Олексій, який їхав у відпустку до родини, бачив нас на трасі вже вдруге. "Значить так судилось" сказав він, натискаючи газ. Виявився він цікавим, розповідав багато історій, багато ми розпитували про життя в повітрі. Розказав він і про зливу - нам повезло, бо в Усурійську дощ стояв стіно, навіть рух по трасі на півгодини зупинився. І не помітили, як пролетіли сім годин і в світі фар з'явилася стелла "Хабаровськ". Час був вже нічний, півдругої. Тому ми вийшли за стеллою і відправились спати в лісополосу.

Наступного дня о сьомій ранку ми вийшли з рюкзаками з лісополосі і опинились серед людей, які йшли на автобусну зупинку. Міську зупинку. Тобто ночували ми фактично вже в місті. Трьома автобусами ми перетнули все місто з півдня на північ. На наше щастя, дівчина Тетяна, яка нас вписувала, о дев'ятій була ще вдома і радо нас зустріла.