Байкал

"Купатись в Байкалі можна за будь-якої пори року.
Для цього лише потрібні дві речі: баня і горілка."
Народна іркутська мудрість

"Вісімдесят кілометрів по шпалах - це вам не омуля жерти!"
Народна мудрість КБЗ

День перший (км 155-152)

З Улан-Уде, як завжди зі вписки, на трасу виперлись аж пів на першу. Довго чекали машину на холодному вітрові, аж поки нас не підібрали буряти до посту ГАЇ. Виявилось, що ми виїхали фактично на об'їздну, до якої перед постом вливався потужний потік машин з міста. За постом досить швидко застопили джип до Іркутська. Водій Олексій виявився вельми цікавою людиною - він обожнював машини і організовував раллі навколо Іркутська.

Їхали ми швидко і вже згодом побачили води Байкала. Уявіть - я п'ять років мріяв його побачити і ось нарешті я сюди доїхав. З іншого боку, але ж яка різниця! Дорога йшла невеликими пагорбами, крізь ліси, періодично виходячи до берега. А зліва піднімались скелясті і неочікувано для такої висоти засніжені гірські вершини. "А в Іркутську два дні тому випало двадцять сантиметрів снігу" - зауважив водій і почав розповідати про особливості холодної зими в Сибіру.

Вийшли ми біля залізничної станції Култук, де траса відходить від залізниці і йде на перевал, і починається кругобайкальська залізниця. Колись залізниця йшла з Іркутська вздовж Ангари і потім берегом Байкалу. Пізніше побудували зрізку, яка скоротила шлях на 80 кілометрів. Шматок залізниці на березі Ангари розібрали, а Байкальський шматок лишили, аби возити людей і різні речі між прибережними селищами. Дорога ця дуже красива, тому влітку нею ходить і їздить багато російських і іноземних туристів.

В селищі ми купили свіжого копченого омуля - питайте в магазині і вам вкажуть двір, де риба найсмачніша - і рушили вздовж колії. Проте час був вже вечірній, тому після трьох кілометрів крокування нам набридло. Намет ми ставили милуючись відблисками сідаючого сонця на сніжних вершинах. Їдло готували біля вогнища в довгих сутінках. А під високим берегом хлюпали хвилі омріяного Байкалу.

День другий (км 152-140)

Це був день сну. Сну під шум дощу по тенту. Остаточно прокинулись о дванадцятій. Довго думали, чи йти далі. Потім я сходив на найближчу станцію, де мені накрапали півлітра палива і продали трьох копчених омулів. Тут і погода трошки розпогодилась. Тож вирішили трошки пройтись.

Як на біду, погода вилилась дощем за півгодини після виходу. Трошки перечекавши дощ на станції на 147 кілометрі, рушили далі. На тій станції був зачинений музей Реріха, і ми помацавши замок на воротах, вирішили, що він ще не відкритий. Потім нам пояснили, що треба було заходити десь крізь бокові двері, де є дзвінок. Але було вже запізно. То ж х то буде там, завітайте в музей, експозиція, кажуть, непогана.

Йти коло Байкалу гарно і в дощ. Зліва піднімаються порослі березами і квітами круті схили, які іноді раптово обриваються вниз скелями. Попереду лежить колія, яка постійно звивається, прорізає схили тунелями або перелітає ріки мостами. Справа наскільки хватає очей відблискують металом холодні і прозорі мов сльоза води великого Байкалу, лагідно оплескуючи хвилями прибережне каміння. А на тому березі височіють суворі по-північному засніжені вершини, які стають все менше і зливаються з водою.

Так крізь іноді накрапаючий дощ ми й шли потихеньку вперед. Після восьмої почали шукати місце для ночівлі, але ідеальних все не було. Нарешті, після чергового тунелю ми вийшли на непогану галявину. Час був вже пізній, півдесятої. Час тут дивний, адже сонце ще не сіло і сутінки переходять в ніч аж о дванадцятій ночі.

Швиденько наварили картопляного пюре, яке гарне було з копченою рибою і вареними яйцями. Ну а після вечері швиденько спати, бо дме вітер і дивитись в темряві не було на що.

День третій (км 140-109)

Зранку по намету знов барабанив дощ. То ж і спали, аж поки барабанщик геть не втомився і не полетів геть. Поки очі сковував сон, залізницею декілька разів щось прогуркотіло, один раз навіть в потрібному напрямку. Зрозумівши, що ми втрачаємо всі оказії, таки прокинулись остаточно. Збирались під сильні пориви вітру, проте все одно нікуди не поспішаючи.

Погода сьогодні ставала все кращою. Вранішні хмари потихеньку розносило, сонечко все частіше освітлювало нас і краєвиди. Руки так і тягнулись до фотоапарата.

На одній зі станцій виявилось, що сьогоднішній потяг прийде за годину. Вирішили пообідати і проїхатись кілометрів десять. А тут об'явився п'яний дядько і запропонував парного молока. Захотів аж 50 рублів за літру! Туристичний регіон, що поробиш. Сторгувались на 30 і згодом запивали хліб неймовірно смачним молоком, гріючи обличчя на сонечку і дивлячись на води Байкала і далекі сніжні гори. Казка!

Аж ось і поїзд. В народі його ще кличуть лагідно "мотаня". Чотири вагони і локомотив. На платформі чекали його дві бабусі і тітка з бородою. Всі розмовляли матом і чекали передачі. Начальник локомотиву уперся - сто рублів з носа, хоч за десять кілометрів, хоч за всі вісімдесять. Ну й фіг, зайшли до пасажирського вагону і сторгувались с провідницею за 10 з носа. Але їхати у вагоні нецікаво. Звичайний плацкарт з брудними вікнами, звичайними запахами і матом з сусіднього купе. Тому на станції Марітуй ми з легкістю полишили вагон.

На станції нам запропонувала житло товста тітка. За хвилину до неї підійшов якийсь дядько з півлітрою чистого спирту. Поки вони обговорювали майбутнє пияцтво, ми швиденько рушили далі.

Десять кілометрів пройшли досить швидко. Сонечко вже смалило добряче. В одному ми навіть спустились до води, і я омився цілющою байкальською водою. Сказати, що вона холодна значить не сказати ніц. Вона крижана! Навіть на Айс Лейк біля Манангу в Непалі на висоті 4100 метрів вода, здається, була теплішою!

Так ми досить швидко дійшли майже до мису Половинного, де знаходиться однойменна станція і селище. Аж раптом позаду почули гуркіт і з-за повороту вилетіла маленька дрезина. Дядько в спецовці і ушанці підібрав нас на два кілометри, проте карусель була ще тією. Чудо технології! Уявіть собі чотиримісну табуретку на колесах, до якої прикріплено фару, двигун і ручку керування. Оця пекельна штука і є дрезиною. Селище промайнуло миттєво, ледь ми побачили паровоза біля станції і ставок з човнами. Потім ми з металічним лязганням влетіли в тунель і почали набирати швидкість. Два туриста з ліхтарями сховались в спеціальну нішу від нашої фари, дрезина виїхала з тунеля, дядько загальмував, і ми буквально випали з неї на землю.

За тунелем виявилось декілька гарних галявин, то ж оскільки була вже восьма вечора, ми там і зупинились. А я вернувся крізь тунель пофотографувати і перепитати риби. Риби не знайшлося, проте знайшлися двоє туристів. Це були хлопці з Челябинська, які приїхали до Слюдянки машиною, доїхали до 90-го кілометра на поїзді - інша бригада виявилась більш адекватною - і зараз йдуть назад. Трошки побазікавши, довгим тунелем я повернувся назад варити вечерю. А закінчився вечір біля вогнища, під зорями, з легким плескотом хвиль Великого Озера.

День четвертий (км 109-77)

Ранком мою медитацію на Байкал порушили голоси. Це були пакетні туристи. Побачивши намет, деякі почали згадувати, як і вони хочуть отак відпочити. Дивні люди! Поголосивши, потинявшись берегом, пофотографувавши всі кущі і Байккал з собою, вони всі зникли. Ми ж зібрали рюкзаки і рушили далі. Аж раптом -ми ще не встигли вийти на колію - з тунелю виїхав справжній паровоз, голосно гукаючи на всі лади і випускаючи купу пари. За ним тягнулися вагони, з яких виглядали нещодавні туристи. Оце так екскурсія!

Рухались швидко, адже за сьогодні мали пройти за тридцять кілометрів. Лиш іноді зупинялись на фотосесію. В усіх будинках питали копченого омуля, проте його ніде не було. Готують його тут для туристів, а їх потяг буде аж за три години, то і рибу ще не ставили. Отаке розчарування…

Сьогодні вихідні і на дорозі багато людей які з рюкзаками йдуть нам на зустріч. Зустріли ми знову туристичний паровоз, який після обіду вертався додому. З віконець виглядали сумні обличчя його пакетних пасажирів. Ні, ми краще пішки і з рюкзаком, ніж пакетно і з отакою пикою.

Після дев'яностого кілометра пейзаж стає одноманітним. Іноді стирчать голі пальці скель, проте дивитись хочеться лише під ноги - аби не гепнутись - і на гори на протилежному березі. За мисом Товстий стає видно Листвянку, проте там лише одноманітні лісисті пагорби.

Ночівлю почали шукати за вісьмидесятим кілометром, а знайшли аж за сімдесят сьомим. Намет ставили під вечірні рожеві відблиски далеких снігів. Розпалили гаряче багаття і довго дивились в гру гарячих відтінків на вугіллі - хто знає, може це останне багаття в цій подорожі. Половинка місяця висвічувала доріжку на воді, вода тихо плескалась серед каміння, і переривати цю чудову ніч сном так не хотілось…

День п'ятий (км 77-72)

Ранком встали рано і, дозволивши собі недовге останнє споглядання Байкалу, швиденько почухали в Порт Байкал. Коли ми прийшли на пристань, паром вже стояв і мав відходити на Листв'янку за півгодини. Ми навіть встигли під керівництвом тітоньки екскурсовода подивитись музей в блискучій новенькій станції Порта Байкал. Музей виявився маленьким, проте досить насиченим, тим паче, що екскурсійні пояснення були ще цікавішими.

В Листв'янку ми фактично не потрапили, бо паром пристає біля музею Байкалу, куди ми одразу і пішли. Експозиція музею складається з трьох частин. На третьому поверсі знаходиться невелика байкальська експозиція з фауною, геологією, екологією, кліматом і таким іншим. Величина експозиції компенсується розповідями екскурсоводів. Нам екскурсію вела Галкіна Валентина Иванівна, рекомендую. На першому поверсі жива експозиція з риб озера і двох свмішних товстелезних байкальських тюленів - нерп. Екскурсія проходить і тут, хоча на гру нерп і без всякої екскурсії дивитись можна годинами. А в підвалі захований віртуальний батискаф, проте він якраз взагалі не цікавий. За музеєм є екологічний дендропарк з дерев'яними помостами замість доріжок, щоб не витоптали траву.

В Листв'янку вирішили не їхати, пройшлися трошки по трасі і натрапили на базар, де накупили риби і хліба на обід та одразу ж стоптали все на галявині за базарчиком. В магазинчику купили кефіру і печіва, які затоптали на березі Ангари. На цьому листв'янська місія закінчилась і ми поїхали автостопом в Тальці.

Тальці це етнографічний музей під відкритим небом в мальовничому лісі на березі річки Ангари. Складається він з числених відтворених разом з інтер'єрами хат. Є також дві церкви, форт, млини і бурятський улус. Нажаль, робітники музею сильно не перепрацьовують, тому багато експозицій в хатах виявились зачиненими. Проте ми знайшли майстра по бересті, з яким досить довго обговорювали сучасне становище народних майстрів.

Заночували поряд на косі річки Тальцинки в березовому лісі, серед пагорбів на берегах великої ріки Ангари.

Корисне


Транспорт. Кругобайкалкою ходять різні потяги. Між станціями зупинятись їм заборонено, тому ловити їх треба по станціях.

Поїзд "Мотаня" виходить зі Слюдянки о другій дня в понеділок, вівторок, четвер, п'ятницю і неділю. З Порта Байкал вертається іде рано ранком на наступний день. В вагоні можна домовитись за ціну квитка, але їхати нецікаво. На передній площадці локомотива - 100 рублів з носа, та й залежить від бригади. Вагон-теплушка зачинений, хоча ми бачили і відчинений.

В середу і суботу є туристичний потяг з Іркутська в Порт Байкал, який виходить з Іркутська об 11 ранку, а вертається наступного дня.

Періодично курсує туристичний потяг, з паровозом і ретро-вагонами. Звідки береться і де розклад поки що невідомо. В один день іде в П. Байкал і назад.

Бачено було також щось на кшалт трамвая, проте походження його також невідомі. Іноді проходять тепловози, ремонтні вагони і дрезини. Реально зустріти навіть маленький товарняк.

Вхід. Вхід в Тальці для іноземців 100 рублів, для росіян 70. З Дорожньою Грамотою можна йти одразу до охоронця, який пускає по ній безкоштовно.

Житло. Майже на кожен кілометр є гарне місце для ночівлі. Не завжди є дрова і іноді важко спуститись до озера. Гарний пляж є за Половинним тунелем в напрямку П. Байкал. Як є час та натхнення, ще далі на 105 км є відмінне місце на мисі.

Їдло. Їдла на маршруті фактично немає. Можливо дістати тільки копчену або сиру рибу, та й ту коптять спеціально для пасажирів туристичного потягу. Зустрічається також молоко.

Інше. Візьміть ліхтар - без нього в деяких довгих і кривих тунелях зовсім темно і боязно.