середу, 1 квітня 2009 р.

Українці в Китаї

Крокуючи ущелиною Стрибаючого Тигра, натрапили на невеличке поселення українських козаків. Коли москалі остаточно валяли Січ, одна з груп біженців потрапила до Туреччини, звідти бігла до Ірану і, приєднавшись до одного з караванів, шовковим шляхом добралась до Китаю. Осіли вони в ущелині, аби місцеві не чіпали. Зараз їх селище знаходиться в стороні від головної дороги, куди ніхто з туристів не заходить, а ми потрапили туди абсолютно випадково.

Нажаль, за двісті років українську мову нащадки козаків забули, хіба що деякі дідусі її трошки пам'ятають. І очі теж стали розкосі. Проте уклад життя зберігають. Вирощують картоплю і буряки, з яких варять справжній борщ. Як і в інших українських селах, по вулицям бігають курі і порося на милицях. Чоловіки носять оселедці, шаровари і вишиванки, а дівчата - довгі різнокольорові спідниці. Люльки теж у великій шані. Тільки волів їм тут не вистачає. Вдень всі пораються на городі, а ввечері дивляться по телевізору новини з Рідної Неньки і п'ють горілку. По святах на шибеницях розвішують солом'яних москалів, яких ввечері з піснями і плясками спалюють.

Хати ліплять з каменю, бо його тут багато, а дах, як і в давнину, з соломи. Розписують хати дивними мотивами, українськими візерунками в китайському стилі. Під кожним дахом ховають невеличку гармату, бо ж ніхто не знає, чим скінчиться протистояння китайців і москалів на Дальньому Сході. Є в селищі і маленька церква, чи не єдиний на весь китай острівець слов'янської духовності і релігійності. Ікону вознесіння Христова, кажуть, привезли ще з України.

Колишні козаки зустріли нас дуже тепло, пригостили салом з часником і варениками. Вареники, правда більше були схожі на китайські пельмені. Від горілки ж відмовились, бо на трекінгу. Ми б просиділи там цілий день, але треба було рушати далі, аби до темряви бути в кінці каньону. Довго бажали всього найкращого і нарешті таки рушили далі.

2 коментарі:

Gelena сказав...

аааа, супер! з 1 квітня!

Unknown сказав...

Все серйозно, ніяких жартів!