Суджоу

Місто Суджоу знамените передусім своїми садами, за що його і називають "місто-сад". Розташоване воно неподалік Шанхаю, на Великому Каналі. Їхали ми туди потягом-кулею, красивим білим і сучасним. Швидкість його сягає 200 кілометрів на годину. Вражає.

Місто-сад Суджою зустрічає промзоною, якимись розвалинами, будівельними смітниками, майданчиками та бетонними коробками. Не диво, адже тут зараз проживає близько шести мільонів китайців. Проте в центрі міста поряд з новими кварталими є квартали тихі і старі, де вздовж вулиць течуть канали, будинки білі і одноповерхові, а життя хоч на мить сповільнює ходу.

Головна цінність Суджоу - китайські класичні сади, занесені в ЮНЕСКО. Витонченне поєднання дерев, квітів, каменів, прудів і павільонів складаються в неповторну мелодію. Кожний сад є витвором мистецтва, де кожна травинка має значення, як і найменший мазок пензля на картині майстра. Єдине, що зараз заважає відвідинам садів - це китайці. Колись сади будувались для однієї людини, яка проводила час тут в тиші і усамітненні. Зараз же по саду чути мегафони туристичних груп, а галасливі туристи в однакових паперових кепі приїзджають з усіх околиць Китаю. Про медитацію вже не може бути й мови, а ходити по саду лише заради красивих фото мало задоволення. До речі про фото. Навіть якщо абстрагуватись від людей в кадрі, зробити гарний кадр дуже важко. Сад є настільки цілісною структурою, що вичепити його частину з цілого дуже важко. В невеликому саду я провів дві години, і тільки після цього зміг зробити знімки, які не захотілось одразу ж стерти.

В перший день ми встигли подивитись лише невеликий сад Пари неподалік і музей опери Кунцю. Потім гуляли вечірніми вулицями і пили пиво на мостику над каналом. Канали і мости ввечері підсвічуються білим, під деревами горять зелені ліхтарики, а на будинках - червоні. Проте через вечірню прохолоду ми перемістили нашу пиятку в готель.

Наступний день присвятили саду Левової Рощі, музею Суджоу, музею шовку і північній пагоді. Сад Левової Рощі є одним з найкрасивіших в Суджоу. Головною його особливості є скелі, схожі на шматки сиру. Скелі сплітаються в маленьку гору, утворюють лабіринт, в якому можна й заблукати на пів години. В одному з павільонів є вистава китайського новорічного малюнку і пупсів. Особливо раділи ми, коли побачили поряд з демонами таоїстського епосу малюнки піонерів з чайником і мегафоном.

Музей Суджоу варто відвідати вже через саму будівлю. Ультрасучасна, вона має пруд у дворі, а в вікнах росте бамбук. Сама колекція досить цікава, хоч по духу і повторює Шанхайський музей. Друга половина музею представляє собою класичне китайське подвір'я, в якому розміщені меблі, живопис і каліграфія.

На вулиці коло музею бігають тітоньки з рекламою круїзів човном і продають "п'ятдесят хвилин". На цьому їх знання англійської закінчується. Рікші в місті також кричать дивне "п'ять юанів". Можливо, універсальна плата за куди-завгодно. Проте при ціні автобуса в 1 юань їхніми послугами ми не цікавились.

Музей шовку розповідає, як не дивно, про історію шовку. Досить цікаво, хоч і не багато. При музеї є магазин шовкових виробів. Ще декілька дешевших магазинів можна знайти на сусідніх вулиць. Проте усюди ціни вищі, ніж в Таіланді.

Останнім пунктиком дня була північна пагода. На неї можна вилізти і з висоти семи рівнів подивитись на місто. Дивно, але краєвид вражає відсутністю себе як такого. Типово для китаю виглядає парк, за яким іде однакова стандартова забудова, поряд з якою знаходиться звалище. За всим цим апокаліптичну картину довершують новобудови і фабрики на обрії. Варто відвідати парк під пагодою. Він не входить в перелік екскурсійних об'єктів, тому туристичні групи його оминають. Звичайно, він не такий "крутий", як інші парки, проте в ньому є найголовне - тиша. Тут і хочеться сісти на скелі і дивитись вниз, де в пруді плавають карпи. А думки линуть за шорохом дерев…

Наступний день почався сірим гидким дощем. Але не зважаючи на нього, я таки взяв байк і скатався на міст Дорогоцінного Поясу. По паркам шпацирувати в таку погоду мало задоволення, а міст окрім всього об'єкт не туристичний. Розташований він на Великому Каналі, який теж хотілось подивитись.

Великий Канал є другим після Великої Стіни витвором неймовірних китайських народних зусиль. Перші сто кілометрів збудували незадовго до народження Христа. А добудували в сьомому столітті ціною неймовірних ударних п'яти років, з'єднавши ріки Янцзи і Хуанхе. Можна тільки здогадуватися, скільки життів було покладено на дно каналу. Потім його розширювали в тринадцятому столітті і укріплювали в двадцятому. Зараз він служить важливою транспортною артерією східного Китаю. Завантажені баржі одна за одною плавають там так само, як і фури на трасі. Бувають і поїзди барж. В одному я нарахував дванадцять штук плюс буксир, метрів триста, мабуть. Характерні зелені вказівники напрямків і відстаней ще більше додають схожості з трасою.

Міст Дорогоцінного Поясу знаходиться в південній частині міста, досить далеко від центру, хвилин сорок байком. До того ж заїзджати до нього треба з півдня, для чого треба зробити крюк. Побудований міст в сьомому столітті і вражає скоріше своєю недоречністю серед промзони на берегах каналу. Довжелезний, складений з каменю, з левами на вході і пагодою на виході. Так і хочеться, аби навкруги були нескінченні рисові поля і поодинокі пагоди… Але навколо сучасний сірий Китай. Від старовини лишились тільки бамбукові ручні крани, якими місцеві рибалки витягають свої неводи з каламутної води.

В Нандзінг ми вирішили їхати поїздом, проте на вокзалі виявилось, що квитків немає. Вихідні. Є квитки на поїзд через три години, проте це було б піздно, адже ще треба було доїхати до вписки. Прийшлося йти на автостанцію неподалік. І через півгодини ми вже їхали в Нандзінг.

Корисне

Транспорт. 26 юанів від Шанхаю швидким потягом, щопівгодини. Є й повільні потяги.

Вхід. Все платне, окрім музею опери і музею Суджоу. Важливий Папір допоміг усюди, окрім найкрутішого саду Скромного Чиновника.

Житло. Житло незвично дороге. А в потенційно дешеве китайське нас не пустили, скоріше за все, через відсутність ліцензії. Схід, еге ж. На заході на ліцензії плювали.

Ми жили в хостелі Ming Town за поки що нереальні для нас 35 юанів за ліжко в дорміторії. І це найдешевший хостел міста! Коли ми виїзжали, дівчата клеїли новий цінник - 40 юанів за ліжко.

Інше. Прокат байків в хостелі 10 юанів за чотири години. В сусідньому хостелі я брав байк за 2 юані на годину, трохи дешевше. Зазначений в LP прокат за 5 юанів в день зараз коштує 20 юанів.