Шанхай

В Шанхай приїхали пізно, поїзд виявився більше схильним стояти, ніж їхати. Одразу й поїхали на вписку. А поки варили обід з білоруською дівчиною Тетяною, почався сильний дощ. Так і не вистачило духу вийти на вулицю.

Наступний день ми присвятили шанхайському музею. Розташований він в самому центрі міста, посеред парку, оточеного височенними будівлями. Експозиція музею складається з декількох частин, розташованих на чотирьох поверхах досить великої будівлі. Кожна експозиція - порцеляни, бронзи, монет, печаток і інші - розвивається в часі і фактично являє собою розповідь про розвиток того чи іншого виду містецтва. Вельми раджу присвятити музею декілька годин часу. До всього вхід в музей безкоштовний.

Надвечір рушили в напрямку річки. По дорозі знайшовся квартал старого міста, метрів двісті на двісті. Вузькі вулички завішані білизною і заставлені велосипедами. В двориках живуть дідусі і бабусі, які гріють руки над вогнищем. А посеред всього цього вирує базар.

На базарі з нами стався цікавий випадок. Купивши два кіло яблук, ми подумали, що пакет якийсь залегкий і переважили його у сусідній лавці. Півтора кіло. Вернулись назад, показали, що в пакеті недобір і стали докладати яблук. Дядько ж забрав пакет і кинув гроші на прилавок, звідки вони полетіли на підлогу. Думаю, не очікував він, що білі містери плюнуть йому під ноги, обкладуть матом невідомою мовою, кинуть пару яблук об прилавок, а на прощання заберуть моральну компенсацію у вигляді яблука з собою. Цікаво, що вулиця не підтримала "свого", просто посміявшись над дійством.

Навколо цього місця ще два квартали вже знесені і оточені парканом. Ми зазирнули крізь ворота, подивились на розвалини, зітхнули, і рушили далі. А далі ми пройшли через черговий відбудований "старий" квартал в стилі династії Мінь. Цікаво, що Шанхай як такий розвивався в 1920-40-ві роки, тому епоха Мінь до нього значення не має. Але вже такий китайський звичай, ліпити напічкані сувенірамі будинки усюди.

Нарешті, Бунд. Набережна з колоніальною архітектурою. І будівництвом посеред дороги. А по набережній гуляє мільон китайців, фотографуючись на фоні височенних футуристичних башт Пудонгу, нового району на тому березі річки. Ще двадцять років тому там були рисові поля. А зараз це один з найпотужніших офісних центрів світу.

Гарний вид на оточуючий пейзаж і архітектуру відкривається з маленької площадки в барі, розташованому в старій сигнальній вежі на півдні Бунду. Схожа на маяк, вона добре помітна з набережної. Вхід безкоштовний, проте за вами буде ходити офіціант з меню, який просто не розуміє, що ця точка є гарним оглядовим майданчиком. І жодного китайця!

Після Бунду ми вийшли на East Nanjing Road, найбільшу бутікову вулицю Шанхая. Красиво - неон, вітрини, люди… Але вражаюче буде лише для тих, хто вперше в подібному мегаполісі. Жодного затишку. Прогулявшись до народної площі, ми сіли на метро і повернулись на вписку.

Наступний день ми присвятили Французькій Концессії. Це такий собі "європейський" район шанхая, забудований в тридцятих роках минулого століття приємними малими будиночками. В деяких з них жили видатні люди, і зараз там же знаходяться їх музейчики. Цікаво просто походити вуличками, позаглядати в тихі дворики. Можна відвідати також непоганий парк Фусінг (Fuxing). А от музей комуністичних постерів, куди ми спеціально йшли, виявився зачиненим через ремонт будівлі.

Є тут також дві російські церкви, побудовані біженцями від комуністичного режиму. Менша з них була збережена під час культурної революції завдяки портрету Мао, намальованому наглядачем на фасаді. Потім над церквою був проведений ритуал зняття освячення, і зараз в ній ресторан. Інша церква досить велика, зараз в ній якась галерея. Російське посольство намагається відвоювати церкву у муніципалітету, але поки що без результату.

В кінці дня ми зустрічались з Тетяною, нашою хазяйкою, і Юлею, її знайомою. Зустрічались біля храму Дзінган, на першому поверсі якого в китайському стилі побудовано бутіки і ресторани. Пішки пройшлись ще через один приємний район віл, повечеряли в корейській їдальні і повернулись додому.

Наступного дня ми вирішили їхати далі. Атмосфера Шанхаю важка і агресивна. Якщо навіть приїзджі європейці через деякий час відучуються посміхатись, що вже говорити про корінних мешканців? Місто навалюється, кудись поспішає, затискає. Навіть в Бангкоці нам було на порядок легше. Наступною нашою зупинкою, на якій ми збирались добряче розслабитись, було місто-сад Суджоу.