Кайфенг

Кайфенг (Kaifeng) свого часу теж був столичним містом. Проте зараз він є типовим провінційним китайським містечком, в якому досить багато цікавих місць, проте мало туристів, немає височенних нових кварталів, і неймовірна майже затишна атмосфера, якої так бракує іншим китайським містам.

Нам допомогла також і атмосфера вписки. Американка Марта, яка мала нас вписати, дала нам неправильний телефон. Поки ми намагались додзвонитись до неї - а робили ми це під університетом, де вона працює - ми зустріли італійку Сару, студентку цього ж університету. Вона знала про наш приїзд, тому одразу нас впізнала і запросила до себе. Сара - енергійна і неймовірно весела, а тутешня компанія дуже приємна. Нажаль, квитки до Бейдзінгу ми вже купили, бо лишилися б там ще на день-другий.

Іноземна тусовка в університеті Кайфенга невелика, проте досить строката. Є там аж четверо російськомовних! Віталій з Одеси, Антон з Пітера, ще двоє хлопців з Казахстану. Вони вчать китайську і насолоджуються життям в цьому затишному містечку. Університет і сам по собі дуже приємний. Вздовж головної алеї розбито парк. Будинки з однієї сторони алеї мають архітектуру, яка у мене асоціюється з Кембріджем. А інша сторона алеї має змішану європейсько-китайську архітектуру. Алея закінчується великою площею, на якій знаходиться Дім Культури університету, побудований в стилі епохи Мін. З площі проглядають сучасні, майже радянські будівлі, на одній з яких написано російською "Хенаньский худо-жественный институт", з переносом.

Перший день ми присвятили паркам. Почали з парку навколо Залізної Пагоди. Пагода побудована в 12 столітті і вкрита бурими глиняними пластинками з різними рельєфами буддійського толку. Бурий колір пластинок сильно нагадує іржаве залізо, звідси і назва пагоди. Під самий дах ведуть вузенькі сходи з маленькими віконцями, які нікуди не виводять, просто впираючись в стіну під дахом. Так ми і не зрозуміли, за що для підйому беруть гроші.

Навколо пагоди розбито парк з декількома павільонами і великим озером. В одному з павільонів навіть є маленький музей, в якому цікаво подивитися на півсотні малюнків різних пагод Китаю.

На вході до парку Павільона Дракона, де була колишня резиденція імператора, сиділи вельми противні бабенції, які навіть не читаючи наших паперів заявили, що проходу для нас немає. Трошки посперечались, але наші посмішки зустріли штовханину, і навіть розгорівся невеликий скандал. Проте ми не сильно засмутились і спробували зайти через інший вхід. Там до нас випорхнуло молоде янгольське створіння в а-ля народному костюмі в пір'ях і, прочтавши наш Папір радо запросило всередину.

Всередині ж подивитись можна павільон Дракона над високим фундаментом, з якого відкривається непоганий краєвид над озером. В павільоні виставлені манекени якихось імператорів і їхніх слуг послів вельмож і іншого доісторичного люду. Згадавши манекенів в парку під залізною пагодою ми вирішили - це місто манекенів. І це дійсно так, потім ми бачили тих манекенів ще тищу і одну штуку в різних місцях. Наприклад, півкілометрова алея з манекенами реальних і міфічних персонажів на фоні величезних роздруківок низькоякісних jpeg-зображень тягнеться від павільону дракона до краю озера. Навколо павільону розбито великий парк, яким досить приємно гуляти.

Можна зайти в сусідній парк. Там купа павільонів, але схоже це все на такий собі Диснейленд з манекенами і якимись воїнами з проволоки. Попсово. Далі є ще один парк, але там ще попсовіше,аж до сміху. Чого вартий тільки десятиметровий бетонний павлин біля мальовничої скелі з китайською бесідкою!

Вулиця від парку цікава не черговою відбудованою старовиною, а сусідніми вулицями. Вулиця зліва забита торгівельними центрами і караоке, а вулиця справа активно розвалена і відбудовується.

Надвечір ми відвідали гітарний концерт, на який нас запросила Сара. Грав в основному запрошений з Бейдзінгу хлопець. Грав майстерно, хоча трошки пусто. Місцеві хлопці грали менше, проте вони переживали кожний крок мелодії, пальці іх переживали кожну ноту. І хай техніка їх була гірша, проте слухати їх було цікавіше, та й твори вони грали складніші для сприйняття. Закінчився концерт веселим дуетом Сари і одного з виступаючих попередньо китайців. Сидячи на підлозі, співали вони якусь італійську пісню про мафію.

Наступного дня ми відправились в центральні храми міста. По дорозі побачили пагоду за височенною стіною. Стіна ця в путівнику позначена не була, тому ми вирішили дізнатсь, що за нею. За нею було вивлено черговий дорогий "диснейленд", настільки крутий, що папери наші ніхто і розглядати не став. Ну і хай їм грець.

Даоський храм Янцинг виявився в стані активної перебудови. Цікавого там ніц виявлено не було. А от буддійський храм Головного Міністра відвідати варто. В у іх бокових павільонах іде там торгівля різноманітним буддійським приладдям, в тому числі є лавка з антикварними Буддами. В одному з павільонів з образом цінники висять на всьому навколо, і образ без цінника виглядає чимось дивним.

На обід ми повернулись до університету, а після обіду сіли на велосипеди і поїхали з Сарою дивитись місто з іншого боку. Першою справою вона завезла нас в кав'ярню, де була Марта, яка мала нас вписувати.

Випивши кави за неймовірно смішні гроші, ми поїхали в мусульманський квартал. Мусульман в Кайфені просто неймовірна кількість. Мусульмане взагалі формують неймовірну атмосферу Кайфенга. А головне - кожен вечір вони розгортають на головних вулицяхвечірній ринок, яких більше ніде в такому форматі - як в Таіланді і Лаосі - немає.

Мечетей нараховується аж 13 штук! Цікаво, що деякі мечеті мають китайську архітектуру епохи Мінь, а ззовні мечеттю робить їх лише половинка місяця над дахом. Всередині ж вони абсолютно звичайні мечеті, хіба що разом з арабською в'яззю на стінах розвішано ієрогліфи. Такою, наприклад, є мечеть Донга, куди ми заїхали і через Сару спілкувались з двома бабусями в жіночій частині.

Закінчили ми прогулянку в католицткій церкві Святого Серця Ісуса, де Сара мала вести занятя з французької. Церкву побудували в 1917 році. Бачили ми й настоятеля, лисого китайця 92 років. І жінку його з малесенькою ніжкою, що знала колись неймовірі затискання заради краси.

Після церкви ми ще трошки повештались містом, погледіли на вируючі ринки і тихі закутки знайшли табличку дому єврейської культури і поїхали на вокзал. Автобусу не було і я помахав рікші. Почавши з трьох юанів ми доторгувались до двох якв автобусі. Проте рікша виявився одноруким, і ми видали йому три юані. Поважаю людей, які працюють не дивлячись на негаразди. Ненавиджу "професійних" жебраків.

Біля вокзалу ми повечеряли і відправились на посадку. Після вокзального контролю робітники вокзалу вишикували пасажирів на платформі в довгу чергу, здіймаючи мегафонний галас в на порушників порядку. Нарешті поїзд підійшов, всі чергою кудись пішли, а матюгальникам тільки дивом вдалося втимати чергу від трансформації в шалений натовп. Ми ж користуючись "правом тупого білого містера, який не володіє китайською" пройшли далеко вперед черги. Нарешті, погрузилися. Поїзд виявився двоярусним, нам дістався нижній ярус. І згодом поїзд поніс нас до Бейдзінгу.

Корисне

Транспорт.

Вхід.

Житло.

Їдло. Спробуйте всілякі штуки з нічних ринків, найкращі з яких знаходяться в районі пішохідних вулиць Sundian Jie і Madao Jie. Наприклад, роті з морською капустою і квашеною капустою. Або смажені млинці з лапшою. Ми їли з нашими друзями в ресторанчиках біля університету, замовляли вони, тому було неймовірно. Є непогані кафе і біля вокзалу - по лівій вулиці метрів сто, перше більш-менш велике по правій стороні.

Шукайте маленьку кав'ярню на Sufu Jie, де кава з чорним чаєм коштує п'ять (5!!!) юанів.