Нандзінг

Нандзінг (Nanjing)- столиця провінції Дзіангсу, старовинне і могутнє місто. Його історія налічує приблизно дві з половиною тисячі років. Протягом шести династій було воно столицею Китаю. Уряд Гоміньдану теж вибрав його своєю столицею. Навіть назва в нього відповідна. Якщо Бей-дзінг означає буквально "північна столиця", то Нан-дзінг то "столиця південна".

Як не поспішали ми з виїздом з Суджоу, в Нандзінг ми прибули під самий вечір. Як виявилось, квитки на поїзд в Китаї купити іноді дуже важко. А на автобус без проблем, але дорожче. Одразу ж зателефонували Девіду, китайцю, який мав нас вписати по хоспіталіті. З його допомогою ми на трьох автобусах доїхали до його району. А живе він за містом, кілометрах в двадцяти від міста, біля університету інформаційних наук і технологій Нандзінга. Хоча мушу зазначити, що добирання займає менше години, адже автобуси досить швидкі. Правда, один з них не має номеру, натомість підписаний ієрогліфами, тому знайти його була та ще проблема. Але Девід по телефону розповів тітонці з нічного ларьку про наш шлях, вона китайською його записала і вже по цьому опису ми з допомогою інших китайців таки знайшли добрались до місця.

Девід виявився типовим викладачем - а ми знали, що він доктор біології - інтелігентний вигляд, окуляри, приємне обличчя. Він одразу відвів нас до уйгурського ресторанчику і накормив лапшою. Сам не їв, розмова не клеїлась, здався він трошки дивним. А потім Девід сказав, що його донька щойно йому подзвонила і сказала, що вписує своїх друзів, і він не може нас прийняти. Але він оплатить нам готель. Що він і зробив, не зважаючи на наші заперечення. Порозмовляв з нами ще трошки і відкланявся, пообіцявши вписати нас назавтра. Ми ж були трошки здивовані тим, що відбулось.

Наступного дня ми лишили речі в готелі - все одно вертатись до Девіда в цей район - і відправились в місто. Першим чином ми купили квитки до Кайфенгу на наступний день. А на сніданок купили різнокольорові шарики, схожі на солодощі з клейкого рису, які дуже популярні в Лаосі і Таіланді. Шарик, посипаний кунжутом дійсно бів схожий на клейкий рис. Жовтий шарик був теж більш менш. А от зелений… Ви пробували колись з'їсти м'ячика-лізуна, що колись були у нас популярні? Які кидаєш об стіну, вони розплющуються, а потім знову приймають форму кулі. Так от, зелена кулька була схожа на нього як кольором, так і консистенцією. Я мовчу про смак. Друга зелена кулька була відправлена в кружку настирливому жебраку.

Фактично весь день ми провели в парковій зоні Нандзінгу. Спочатку обходили велетенське озеро, потім гуляли по міським відреставрованим стінам. На стіни ми вийшли з монастиря Дзімінг, де за певну плату можна надягнути поверх джинсів робу монаха і прийняти участь в массовій молитві. Ну так вже в Китаї склалось. Массово і за гроші, да ще й в робі поверх джинсів або мініспідниці. Наодинці і по-справжньому ну ніяк… Після стін зайшли до парків гори Зідзін. Під кінець ми завітали до гробниць імператорів династії Мінь.

Гробниці представляють собою велчезний парк з павільонами. Самі гробниці не збереглися, на їхньому місці провели розкопки і лишили низенькі фундаменти, які відмічають місце знаходження будівель. Проте поряд побудували точну копію гробниць. До цього всього веде свята алея зі статуями воїнів, чиновників і різноманітних звірят. Звичайно, це все красиво, проте що там такого особливого, через що на вході висить емблема ЮНЕСКО, ми так і не зрозуміли. Іноді складається враження, що Китай трошки допомагає комісії ЮНЕСКО грішми, за що ті готові взяти під свій захист все що завгодно. Вхідна плата в об'єкти ЮНЕСКО вища, тому всі вкладені гроші згодом вертаються в казну. Цікаво б було таки визначити причини і алгоритм попадання пам'яток в ЮНЕСКО.

Коли ми надвечір повернулись до готелю, то на нас чекала записка від нашого хазяїна. В ній він повідомляв, що вписати нас знову не зможе, проте готель вже оплатив. Причина була дивною і явно надуманою. Подивувавшись записці, ми зателефонували Девіду, який сказав, що приїде хвилин через сорок. Ми ж пішли вечеряти до вчорашніх уйгурів. А коли повернулись, Девід вже чекав нас в готелі, в руці він тримав пакет з манго і яблуками. "Це мій обов'язок" - тільки і казав він на наші заперечення щодо оплати готелю. Розмовляли майже годину про всяке, проте нас не полишало відчуття, що ми Девіда цікавимо мало, а старанно відповідаючи на наші питання, він слухає свої власні думки. Через деякий час він раптово перервав розмову, побажав доброї ночі і пішов. Ми тільки стиснули плечіма…

Наступного дня раннім ранком Девід знову завітав до нас. "Забув дещо вам сказати" - повідомив він. - "Ви б могли відшукати в Китаї якісь дешеві речі, які потрібні в Україні, і ми б змогли відкрити з вами бізнес!". І пішов. Чи була ця пропозиція справжньою причиною його інтересу до нас? Цього ми ніколи не дізнаємось.

На зламі 1937 і 1938 років нв сході починалась друга світова. В листопаді 1937 року японці використали черговий штучно створений предлог і об'явили Китаю війну. Почали вони з активного бомбардування, а згодом японський десант висадився на китайському березі. Вже 13 грудня японці взяли Нандзінг, тодішню столицю Китаю. Для демонстрації своєї сили вони провели в місті "чистку", яка згодом переросла в неконтрольовану розправу над жителями міста і його околиць. За шість тижднів було винищено більше 300000 людей. Тобто вбивали одну людину кожні десять секунд.

Про неконтрольованість і звірячість японців в Нандзінгу свідчить хоча б те, як згодом вони намагались знищити сліди массових вбивств. Відомо, наприклад, що в перщі дні два офіцери змагались, хто швидше вб'є сотню людей. Однак сотню вони пропустили, тому продовжили рахунок до 150-ї жертви.

В лютому 1938 року розправи під тиском світової спільноти було припинено, проте війна тривала до 145 року, до капітуляції Японії, і унесла життя 20 мільонів китайців. Після війни більшість офіцерів, які брали участь в розправах в Нандзінгу, було засуджено. Шістьох страчено, інших довільно ув'язнено.

Про все це ми дізнались в Меморіалі Бійні в Нандзінгу. Меморіал складається з двох частин. Музей який докладно розповідає про бійню. Головними експонатами його є фото і тексти, факти і живі історії свідків подій. Виставлені також газети і листівки, японські ордени, шматки зброї. На докладний огляд музею - а він того вартий, адже розповідає реальну історію - потрібно дві години, протягом яких кров холоне. Окрім музею є також сам меморіал, досить великий комплекс ламаних ліній і статуй, усюди лине скорботна музика. Однак закінчується огляд оптимістично - стелою з написом "мир" і зеленим газончиком, на якому відвідувачі відходять від потрясінь і відпочивають від довгого ходіння.

Після меморіалу ми зайшли в Ашан на сусідній вулиці і накупили смачного на вечір. І відправились до конфуціанського храму Фуцзі. По дорозі до храму випадково зазирнули до музею небесного королівства Тайпінг, або просто палацу Тайпінг, де знайшли прекрасний класичний китайський сад, в якому провели більше години. Тут і кущі з квітами, і скелі, і мостики з павільонами. Є навіть водопад і качки-мандаринки. І на диво мало туристів. Гарне місце. Насправді там ще є музейна експозиція, але нас більше цікавив сад.

Сам храм Фуцзі нічим не цікавий, окрім саме того, що він заснований дуже давно. Ну ще непогані кам'яні картини з конфуціанськими сценами всередині. В іншому йти туди нема за чим. Поряд за додаткову плату є експозиція якихось скульптур з паперу, натягнутого на каркас з проволоки. Начебто, то лампи, які використовують в Нандзінгу під час якогось фестивалю. Написи були китайською, тому остаточно ми призначення цих витворів не зрозуміли. І кімната з ними явно не коштує двадцяти юанів. Та й храм теж. Але наш Важливий Папір допоміг пройти безкоштовно.

Окрім дивної виставки, храм Конфуція вразив і іншими способами витягування грошей з відвідувачів. Сфотографуватись з барабаном у дворі - один юань. Погрюкати в нього - три юані за три грюка. Он і прайс, а поряд каса. Такий самий прайс на колоколі навпроти. В храмі сидить дівчинка в народному вбранні з китайськими гуслями і працює музикальним автоматом. Поряд прайс мелодій. Не дивно - Конфуцій був мудрим старцем, китайську економіку він теж розробляв.

Навколо храму стандартні сувенірні лавки в стиі династії Мін і канали. Походили, поштовхались в натовпі, подивились на російські матрьошки і глиняні сервізи, та й пішли. Ще півгодини походили центром міста, задираючі голову на освітлених неоном височенних офісних монстрів. А потім пили пиво біля вокзалу на березі озера, дивились на тихе звідси неонове місто на іншому березі і просто насолоджувались теплим вечором. Було гарно і затишно. Думки бігали назад, в час, коли Китай був далеким і нереальним, а потім вертались і бігли в інший бік - як буде в Пекіні, і як зустіне нас Росія? Як буде вдома? Закінчувався сьомий місяць подорожі. Попереду ще довга дорога, і вже так хочеться додому… Перенестись би на пару днів, а потім назад! Проте замість чарівного вертольоту нас чекало сидяче місце в нічному потязі в Кайфенг.

Корисне

Транспорт. Квиток на швидкий потяг з Суджоу коштує 65 юанів за дві години. Тихохідні поїзди дешеві, проте йдуть п'ять-сім годин. Автобусний квиток коштує 70 юанів за дві з половиною години.

Міські автобуси коштують 2 юані. Метро - 2-4 юані, в залежності від відстані. Варто купити мапу Нандзінгу за 2 юані, в ній є всі автобусні маршрути.

Вхід. Безкоштовний був тільки меморіал бійні в Нандзінгу (проте брали гроші за зберігання сумок в музеї і за додаткову експозицію про війну на Філіпінах) і парк навколо озера. За все інше деруть на кожному кроці (від 10 юанів за прогулянку стіною до 70 юанів за гробниці Мін), проте Важливий Папір вкупі з посмішкою допомагали усюди.

Житло. Ми самі не жили, проте заходили в Sun Flower Hostel. Розташований він прямо біля храму Фуцзі, проте ціни більш-менш нормальні як для цього регіону, 40 юанів за ліжко. Там же можна взяти непогану мапу міста.

Їдло. Біля Меморіалу Бійні є величезний Ашан, а в мапі позначено ще два Карефори. LP рекомендує їсти біля храму Фуцзі, мовляв там найбільше їдла. Проте там дорого і туристично. Завітайте на вуличку одразу за палацом Тайпінг, там купа місцевих ресторанчиків і базарчик з нормальними цінами.