Катманду: Пашпутінатх і Буднатх

Огляд долини Катманду вирішили розпочати з Пашпутінатху - головної індуїстської святині Непалу, присвяченої Шиві. Туди поїхали рікшею, що на півдороги заявив, що далі крутий підйом і рікші туди не возять. Прийшлось зі словами "No Pashputinah - no money" заплатити менше. Здається, він ще й образився.

В головний храм Шиви й навіть у його двір пускають тільки індуїстів. Інші ж можуть помилуватись через вхід на золотий зад і велетенські яйця бика Нанду, або спробувати зазирнути у двір с терас напроти через річку. Пройти туди в обхід каси можна через місток на півночі і потім стежкою по пагорбу, що прямо на тераси і виходить. З терас можна побачити життя у дворі храму, оздоблення його верхніх поверхів і тризуб Шиви. Під терасами знаходиться ряд маленьких святилищ Шиви і місця, де спалюють мертвих.

Річка Багматі священна, і багато хто хоче бути спаленим тут, а це не дешево. Спочатку тіла обмивають водою, закидують квітами і тільки потім кладуть на складене з товстих досок майбутнє вогнище. Коротке прощання - і тіло палає у священному вогні, а залишки за годину скинуть в Багматі. Трохи нижче молодики купаються в брудній воді - за повір'ям це очищує.

Відверто кажучи, на мене сам комплекс не справдив великого враження. Але над ним в парку є затишне й тихе місце, де ростуть святилища і інші символи Шиви. От тут би ми й сиділи довго, коли б не дістали яблука. Аж раптом до нас підішла мавпа з явним намаганням їх відібрати, стала на задні лапи і почала шипіти. Не саме приємне видовище, бо аж занадто схоже на людину - і одночасно не схоже. Добре, що ми додумались заховати яблука в рюкзак. Побачивши пусті руки, мавпа заспокоїлась і втратила до нас інтерес, а ми рушили далі.

На виході з парку оленя - кажуть, Шива тут в образі оленя бував колись - знову ряд святилищ. А далі за місточком два кілометри вуличками до Буднатха.

Буднатх - найбільша в Непалі ступа, збудована в 6-му і перебудована в 14-му столітті. Зараз біля неї центр тибетської культури, що заснували біженці з Тибету після репресій 1959 року. Навколо ступи розташовано два храми, а по всьому району розкидано декілька монастирів. Місце світле і енергетичне. Навколо ступи можна пройти по площі, заглядаючи в тибетські сувенірні лавки, а можна й по фундаменту ступи, споглядаючи натовп зверху. Дивно, що не зважаючи на велику кількість людей, тут немає галасу.

Окрім лавок навколо розташовані ресторанчики, кав'ярні і готелі, тобто в принципі базуватись можно й тут, а не в Тамелі. Більш того, в багатьох місцях тут є безкоштовний Wi-Fi, чого немає навіть в Тамелі! Ми скуштували надзвичайно смачних тістечок і спробували мережу в одній з кав'ярень - працює без проблем. Під кінець дня зайшли в один з монастирів і поклонились золотим буддам. А ще в одному з храмів можна вийти на дах, звідкіля відкривається добрий вид на площу і розташований храм Будди, що живе на даху. Статуя, без сумніву, у самому розквіті сил.

Назад вже в темноті їхали місцевим автобусом. Маленький, дивом не триколісний, в який на два метри салону на низькі скамієчки набивається півтора десятка людей і кондуктор, що постійно зазиває людей їхати з нами. Оскільки непальці мало розуміються на картах, а часто і з англійською проблеми, знайти найближчу до Тамеля зупинку виявилось не так просто. Але нам допомогли хлопець з дівчиною з Ізраїлю, що їхали спереду і вказали необхідну зупинку.