Патан

Патан - друге за розміром місто в долині після самого Катманду. Кордон між містами проходить річкою без пустирів і полів, тому складається враження, що це все одне місто. Насправді Патан геть інший. Складається враження, що він тихіший, повільніший і чистіший. Одним словом, провінція.

Однак ця провінція може багато чим посперечатись із сусіднім Катманду. Концентрація храмів і цікавинок тут в два рази вище, а концентрація білих туристів в рази менша.

Доїхати до Патана можна таксі, рікшою або автобусом від автостанції, що недалеко від Дурбару в Катманду. Автобус доїзжає до автостанції в Патані, від якої на північ іде пряма вулиця і закінчується на патанському Дурбарі. Взагалі Дурбар - це просто головна площа міста, а не власна назва, типу площі-ринка в Європі. Але в Непалі на цій площі знаходиться головний вхід палац і скупчення храмів.

Вхід на Дурбар в Патані платний тільки з півдня, тому ми добряче покружляли боковими вуличками й двориками, де багато цікавого - храми й маленькі святилища, серед яких червоний храм Мачхендранатха, присвячений одній з реінкарнацій Шиви або в буддійській інтерпретації Авалокітешварі. Можно ще пройтись маленькими затишними двориками, проходячи з одного в інший крізь низькі коридорчики. І майже в кожному дворику теж є святилище.

Патанський Дурбар менший за то, що в Катманду. Однак тут більш різноманітно за рахунок кам'яних храмів в індійському стилі. Окрім всього тут тихо і затишно, немає мопедів і натовпу.

На площі зі мною заговорив молодий непалець. Він лікар, знає декілька мов і мандрує Азією. Він спитав мене, чому білі туристи не хотять розмовляти з ним і взагалі з непальцями, чому в них немає часу або бажання це робити? Адже можна було б дізнатись багато цікавого, чого не пишуть в книгах. А ігнорування розмови для непальця взагалі нонсенс. А я не знав що й відповісти, адже в принципі ві був правий у тому, що ми будуємо навколо себе панцир і носимо його з собою, не часто визираючи з-під нього в справжній світ.

В королівському палаці зараз музей, експозиція якого окрім історичної і естетичної цінності має ще й неабияку пізнавальну, оскільки послідовно вводить глядача в світ священної скульптури, розповідає про головних богів і зміст, вкладений в їхні зображення. Звичайно, це можна зробити і книгою, але ж цікавіше дивитись на золоті статуетки, еге ж? Огляд музею займає від одної до двох годин, про які потім ні хвилини не жалкуєш.

Після музею можна перекусити в кафе в дворику музею, там же є невеличкий парк. А можна завітати до місцевого кафе на одній з бокових вуличок. Не пропустіть місцеве рисове пиво "чхан" - смачний білий з піною напій, схожий на квас, але зі спиртом, що варять виключно в Патані. Дуже гарна також "бара" - картопляний млинець с мясом або з яйцем зверху.

З інших цікавинок можу ще відмітити чотири великі ступи по різні боки від Дурбару, що так і звуться - північна, південна, західна і східна, і буддійський Золотий храм, вартий того, щоб його побачити. Він буквально переповнений скульптурою і неймовірним оздобленням, від чого перехоплює подих. Це один з найкрасивіших храмів Патану й катманду. А ще в Патані є непоганий зоопарк, але туди - наступним разом.

До речі, хоч це ніде й не написано, в багатьох місцях діють студентські знижки. Іноді не дуже значні, а іноді вельми суттєві. Ми користуємось, правда, не студентськими, а "молодими" картами, але вони працюють не гірше.

До Тамелю за годину можна дійти пішки, що ми й зробили. По дорозі завернули й на Дурбар в Катманду. Зараз тут новорічні свята, всі вулиці і будинки завішані ліхтариками і заставлені свічками. Постійно рвуться петарди. Біля всіх дверей на асфальті намальована доріжка в дім, якою має зайти цієї ночі богиня щастя. По вулицям бігають діти й колядують на непальський лад. Іноді колядують і дорослі. А у маленьких двориках горять свічки і по-домашньому затишно в цю новорічну ніч.

З Новим Роком!