Каїр. День другий. Місто, що ніколи не спить

Для розрядження ісламських вражень цього дня ми вирушили в коптський район. Добратись до району дуже просто на метро. Це чи не єдиний цілком європейський транспорт в Каїрі. Потяги сучасні, ходять часто, написи дубльовані англійською і все відносно чисто. Більша частина ліній пролягає над землею, і тільки в центральній частині міста поїзд іде по тунелям. Ліній в Каїрі три. Проїзд коштує один фунт. На вході треба купити спеціальний магнітний талон, на якому вхідним автоматом вибивається час поїздки і ще якісь цифри. На виході квиток треба вставити у вихідний турнікет, де він зникає.
Як я вже писав, копти — то є нащадки стародавніх єгиптян, які прийняли християнство ще у другому столітті нашої ери. Коптська біблія старша за латинську на сто років, вони мають свого власного патріарха, розмовляють власною мовою, яка походить від давньоєгипетської. Також копти винайшли прообраз грегорианських співів і монашества, тобто фактично саме вони заклали основи сучасної християнської обрядовості.
Зараз від цієї культури лишився фактично один монастир, навколо якого розташовано ще декілька церков, синагога і кладовище. Все це поєднано лабіринтом вузьких вуличок. Заблудитись в ньому важко, але якщо таке сталось, місцеві хелпери за невеликий бакшиш виведуть вас куди треба. Навіть якщо ви точно знаєте куди йти, вони все одно вас поведуть куди треба і будуть просити бакшиш, однак за нав'язливість бакшиш дають рідко.
З церков варто відвідати церкву святого Григорія, в якій знаходяться дуже красиві і старі ікони. Ця церква до всього має незвичний круговий план, на відміну від типових хрестоподібних і інших прямокутних. Також може стати цікавою підвішена церква, в якій також можна знайти декілька ікон тисячолітньої сивини, проте затишком та церква не відрізняється. До всього вона має на диво типовий європейський фасад, який можна знайти у Львові. До інших церков веде спеціальний підземний тунель-перехід, в якому продають чорно-білі фотографії. Ознайомитися з ними варто, оскільки на них зображені місцеві жителі-бедуїни в оточенні свого народного побуту і пірамід. Всі інші церкви ще й досі знаходяться в ремонті, чомусь забиті туристами, тому такими цікавими не здаються. Відвідуючи ці церкви слід пам'ятати, що вони діючі, тому необхідно мати відповідне вбрання.
Кладовище також знаходиться на пізній стадії відновлення. Частина могил і склепів відкриті, іноді купою лежить будівельні матеріали і сміття. Однак подивитись є на щось. Копти підписували могили грецькими літерами, а посвячення часто написані арабською. Зустрічаються скульптури янголів і інша символіка, характерна для західних кладовищ. Іноді бувають і цікавинки. Як, наприклад, могила копта-китайця, підписана ієрогліфами і грецькою.
Якщо піти від коптського міста на північ, по правій стороні буде досить велика мечеть […], одна з найстарших мечетей міста. Ззовні від тих сивих часів майже ніц не лишилось, окрім задньої стіни. А от всередині є стародавній цілющий стовп, який зцілює шляхом лизання його, від чого на ньому навіть утворилось заглиблення. Кажуть, довірливі віряни лизали його аж до кривавих мозолей на язику. Як то кажуть, що у розумного в голові, у дурня на язику.
Якщо пройти мечеть, то по ліву руку буде ще одне кладовище. Якщо попереднє здалось вам повним туристів, то можна сміливо йти сюди, тут немає навіть місцевих жителів. Самі могили не такі багаті, і, якщо так можна казати про кладовище, більш живі. На багітьох з них є статуї або ліпнина, майже на всіх є арабські написи, які у пожднанні з хрестами виглядають досить дивно.
Ще далі по вулиці починається звичайний житловий район з величезним базаром, на якому продають дешеві фрукти, їжу і солодощі, люди кричать хеллоу, а діти бігають за вами і питають ім'я. Сама набережна пролягає вздовж гамірливої вулиці і досить сильно засмічена, тому попри романтичні пальми і стільці для пиття чаю і кави вдень затишною не здається. Не додають затишку і володарі човнів, які що десять метрів запрошують всіх на річні екскурсії.
Нижнє місто, центр всього Каїру, представляє собою мішанину сучасної і колоніальної англійської архітектури, яка виглядає дуже органічно. Перші поверхи зайняті ресторанами і магазинами, при цьому магазини є і рівня секондхенду, так і дорогі бутікі. Нижнє місто не таке галасливе, однак тут неймовірна кількість людей на тротуарах, всі кудись поспішають і саме тут відчувається ритм життя насправді величезного міста.
На вечір ми зварили борщ і тушковану капусту з м'ясом, аби пригостити Ахмеда, власника нашої вписки. Купування продуктів виявилось досить веселим. Наприклад, маленької капустини знайти не вдалось, тому ми купили велетенску, кілограмів на вісім. М'ясо тут продають дез холодильника, просто свіже, але разом з тим гарне. Ви самі показуєте м'ясникові, яку частину від велетенского шмата м'яса ви хочете. Дивно, але при неймовірно низьких цінах на овочі-фрукти, м'ясо в Єгипті в півтора рази дорожче, ніж в Києві.
Борщ і капуста вийшли неймовірно смачними. До Ахмеда в цей вечір в гості прийшли його університетські товарищі для навчання, тому нам вийшло накормити шістьох. Після обіду ми годину по черзі задавали питання про наші країни, і після досить палкої дискусії хлопці таки вирішили вчитися, а ми — перевірити пошту. Аж тут в гості зашли сусіди Ахмеда Уша і Балала. Я потім запитав Ахмеда, чи “балала” це той, хто багато і швидко говорить? Той здивовано спитав, звідки я знаю. А я сказав, що наше слово схоже - “балабол”. Треба сказати, що тут всі один одного знають, тому сусіди згодом перетворюються майже на членів родини. Тому без жодних вагань після короткої розмови Ахмед передав нас Балалі і Уше, і вони повезли нас на прогулянку нічним Нілом.
Балала проявив всю сутність каїрських водіїв, таких шалених перегонів нічним містом я давно не бачив. Хоча з іншого боку майже весь потік рухається тут по дорогам і естакадам зі швидкістю до 120 кілометрів на годину. Треба тільки пильнувати водіїв, які переплутали смугу або їм далеко розвертатись, тому вони можуть їхати проспектом назустріч вам. Або хтось може зупинитись на естакаді і чекати допомоги, а ще декілька машин зупиняються поряд, аби спробувати необхідну допомогу надати.
По дорозі заїхали на вокзал і купили квиток до Александрії на завтра. Квитку треба купувати заздалегідь, адже бажаючих багато і перед поїздом їх може просто не вистачити. Аби не платити за стоянку, Балала спочатку махнув парковщику, що платитиме пізніше, а потім ми швиденько поїхали з вокзальної парковки, поки парковщик нас не наздогнав.
Прогулянка Нілом тиха і надихає на повільну бесіду. Балала каже, що брати на Ніл Шишу — дурний смак. Човни досить дешеві, всього 90 фунтів за годину за моторний човен, і те, відчуваю, спеціальна ціна для присутніх іноземців. Ріка тепла і спокійна, проте течія досить швидка. Балала розповідає про різні будівлі на березі — в більшості високі житлові і офісні будівлі — і обговорюємо життя.
Після човна знову перегони, тепер їдемо в нічний Геліополіс, але тепер їдемо туди по кошері, національне єгипетське народне їдло, яке складається з перемішаної різної вермішелі, м'яса, бобів і ще багато чого. Таке собі блюда "все що лишилось в холодильнику" на арабський манер. До кошері подають декілька підлив різного ступеня гостроти, а заїдають охолодженим солодким молочним рисом, який ефективно прибирає гостроту з роту.
З ресторанчика ми буквально викотились, сили на наступні прогулянки полишили нас, тому Балала і Уші вирішили полишити нас у спокої і повернули на квартиру до Ахмеда, де ми нарешті залягли спати.