Куала Лумпур. Перші враження

Літайте літаками компанії Etihad. Найкраща компанія, скажу я вам. Найкращий сервіс з тих що я бачив. “З України? Так ви російською розмовляєте? Здавствуйте! Как ваши дела?” — старша бортпровідниця вже з перших слів вразила. “Наш колектив розмовляє арабською, малайською, китайською, тайською, англійською, іспанською, чеською і іншими мовами” — і дійсно, серед стюардес були не тільки арабки, а ще двоє дівчат європейського походження, китаянка і тайка. А ще була неймовірно м'яка посадка, я навіть не помітив моменту дотику шасі до землі. Ну і купа дрібниць, досить приємних в польоті. Не дарма вони виграли звання найкращої авіакомпанії світу минулого року.

Аеропорт Куала Лумпур схожий на більшість аеропортів — сучасний, блискучий, новий. Єдине, що вирізняє його посеред інших — джунглі за склом посередині залу. І автоматичний потяг, який з'єднує два його термінали. Від аеропорту беру таксі — адже я наразі у відрядженні — і їду до готелю.

Перше чим вражає Малайзія ще з вікна літака — це неймовірна кількість зелені. Тут суцільні джунглі. Таке враження, що місто проростає з лісу разом з іншими рослинами. Навіть з естакад звисають ліани і квіти. Зелень насичена, літня, неймовірна, вражаюча після нашої зими і пилюки Єгипту. Літо, чорт забирай! Повітря прогріте більше 30 градусів, вологе і важке. До всього біля автострад насичене вихлопами. Іноді здається, що його не вдихаєш. А п'єш важкими ковтками.

В перший день мене вистачило лише вийти і пожерти. Індійська їжа гарна, порція величезна, але я розправляюсь з нею за декілька хвилин. Після чого вертаюсь в готель і валюсь спати на дванадцять годин.

Другий день вирішую присвятити столиці. Зробити, так би мовити, пробну вилазку в місцеву реальність. Мій шеф сказав, що в автобусах їздять підозрілі люди і взагалі з ними важко розібратись. Це я цілком заперечую. З автобусами все просто, їздять в них звичайні аборигени вельми шановного вигляду, а квитки значно дешевші за користування таксі. До того ж автобусна система досить швидка і при поєднанні з монорельсовими і іншими метро дозволяє досягти великої ефективності при пересуванні містом.

Китайський квартал розташований в квартальчику з низькою колоніальною забудовою. Всі будівлі розписані ієрогліфами, а перші поверхи заповнені магазинчиками і ресторанчиками. На всіх бокових вулицях стоять стійки з їдлом, які пускать в усі щілини знайомі азійські запахи смаженого масла, кислих соусів і перегніваючих залишків. Дивно, але навіть запах, схожий на запах Бангкокського клонгу, яким тут смердить річка, викликає в мене лише позитивні асоціації. Все знайоме і звичне. Навіть ієрогліфи. І храми — індійські і китайські — запрошують зайти в гості, звично знімаючи взуття. В них під пальмами сидять люди. Вулиці наповнені транспортом і мотоциклами, тільки вони не бібікають скажено, як в Індії. Повз мене проходять звичні темні індійські, вузькоокі китайські і тайські обличчя. Чомусь все це — запахи, звуки, міський пейзаж — викликають почуття домівки. Я знову в Південно-Східній Азії. З бокової вулички чути барабанний бій. Завертаю туди, знахожу відкриті двері, заглядаю — а з них на мене дивиться жовто-рожевий плюшевий дракон і блимає величезними очима. Поряд з ним троє китайців шалено б'ють в барабани, вибиваючи традиційний китайський ритм. Готуються до Нового Року за своїм календарем, от воно що!

За досить бурхливим Чайнатауном починається так звана Мала Індія. Ресторани тут переважно індійські, на ринку продають сарі і просто тканини. Однак тут якось втрачається індійська автентичність, енергія і шаленість. Малайзія — не Індія, серти на вулицях тут не прийнято.

За річкою знаходиться так званий колоніальний район, в якому відповідна і забудова. Однак я лишаю його на наступний раз, пройшовши лише головною площею. Ще далі на північ починається діловий район, де знаходиться символ Куала Лумпур — дві башти Петронас. Свого часу вони були найвищими в світі, але араби згодом перемогли тайців в мірянні... висотними будівлями. Цікаве порівняння, до речі. Чи є такі будівлі фалічними символами?

Діловий район містить в собі також одну з вулиць, на якій знаходяться найкращі в Куала Лумпур нічні ринки. Я як раз підхожу до прилавків після їх відкриття. Розминаюсь морозивом з суцільного манго, а далі не можу встояти перед тайським супом і м'ясом в гострому соусі.

Місцеві магазини 7-Eleven, які так полюбились в Таіланді, тут розчарували майже повною відсутністю молочних виробів. В них є тільки досить дороге шоколадне і свіже молоко, а от йогурти відсутні. Будемо шукати в інших точках.

Вже з темрявою в усіх кутках розквітають нічні ринки, на яких можна досить дешево поїсти будь чого. От чим тут гарно, так це їдлом. Яке хочете? Малайське? Китайське? Індійське? А може вам тайського? Чи японського? Європейського? Знайдеться все на відстані п'яти хвилин, аби вміти шукати. Тільки ціни трошки більші за індійські або китайські, але не набагато. В три долари можна вкласти величезний обід.

Завітав я по дорозі і в місцевий центр продажу всілякої техніки. Так само все, як і в Таіланді-Китаї. Купа емо-подібних китайців з комп'ютерами всіх різновидів. Ціни трошки менші за наші, а оптика — навіть дорожча. Походив там десять хвилин, попитав — і пішов далі.

З вечором приходить в місто і злива. Набирає важчелезні хмари, блискає. А потім ллє. Кожен день. Від того і зелень тут така зелена. Від того і пилу немає ані краплі. І так приємно після спекотного дня підставити плечі під теплий тропічний дощ!

Вже в темряві сідаю на метро. Воно тут їде по естакаді, періодично занурюючись під землю. На залізничну станцію воно приїзджає просто на другий поверх, без зайвих павільонів. Зручно — з однієї платформи на іншу за хвилину. Далі автобус і за десять хвилин я в готелі.

Пишу тепер вам оповідки на ніч. Хай ця буде коротка. Такий собі вступ. Навіть без нічого корисного. Але далі буде...