Куала Лумпур. З середини

Вивчаючи місто не варто оминати його неймовірний музей ісламського мистецтва. Розташований в сучасній будівлі поряд з міськими садами з озерами, цей музей майже ідеальний для мандрівника, який би хотів дізнатися більше про культуру, проте який не є спеціалістом культурної справи. Розмір експозиції як раз саме такий, аби не заплутатись серед експонатів, але разом з тим повноцінно відчути різноманітність витворів ісламської цивілізації, майстри якої походили з багатьох країн, починаючи від Іспанії, Марокко і Єгипту і закінчуючи Малайзією і навіть Китаєм. На огляд всієї експозиції в досить повільному темпі мені знадобилось чотири години. З експозицій можу особливо рекомендувати експозицію виробів з металу і архітектурну експозицію. Для мене родзинкою музею стала китайська ісламська каліграфія, яку я бачив фактично вперше і взагалі вперше про неї чув. Одним з цікавих експонатів був також свиток з генеалогічним деревом одного з турецьких султанів з XIV століття починаючи від Пророка. Повністю покритий тим самим деревом з купою гілок, порослих ліанами і папороттю, свиток має метрів 10 завдовжки і сантиметрів 20 завширшки.

У музея є балкон на даху, з якого відкривається неймовірний краєвид на місто з сучасних височенних будівель і Національну Мечеть. З тротуару її закривають дерева, а звідси її можна побачити у всій її красі. Під час мого візиту, однак, балкон було тимчасово зачинено. В музеї також є ресторан і великий магазин, де окрім сувенірів є непоганий вибір книжок на тему культури. В музеї також постійно проходять тимчасові виставки. Під час мого перебування як раз була виставка одного з найкращіх фотографів-мандрівників Стіва МакКаррі, присвячена мусульманам (дивись також його фото-блог). І щойно закрилась виставка, присвячена пілігрімам всіх часів в Мекку.

Національна мечеть представляє собою простору і сучасну будівлю. Для туристів мечеть, на жаль, зачинена. Майже біля неї погляд притягують білосніжна будівля старої залізничної станції і сіра будівля управління залізницею, виконані в класичному індійському стилі Моголів. На станцію можна зручно, хоч і не довго, подивитись з вікна метро LRT, яке проходить по естакаді поряд. Під естакадою протікає невеличка річка, закута в бетон. На цих бетонних плитаї проводять змагання місцеві любителі графіті.

Кампонг Бару (Kampong Baru)

Кампонг Бару є місцем локального проживання малайців в Куала Лумпурі. Ну деж ще жити тісній спільноті малайців в столиці Малайзії? Чайна-таун є, мала Індія є. Ну так от малай-таун теж є і він саме тут. Тільки він не таун, а скоріше село посеред міста. В тіні від башт Петронас стоять дерев'яні халупи, між якими ростуть пальми, копирсаються і кричать “хеллоу” діти. Тільки дуже чисто і приємно, тихо, усюди гарний асфальт і вказівники вулиць. Але від того менше цей район селом не стає, але це тільки додає йому особливого шарму.

Виходячи зі станції метро попадаєш кудись в інший світ і спочатку намагаєшся знайти дорогу з вузького закоулку між естакадою і будинками. Але скоро виходиш на перехрестя з ресторанчиками. Це і є центр райончика, який тягнеться на кілометр в кожний бік. В суботу тут починається вечірній базар, який закінчується ранком в неділю. Проте я б не сказав, що він такий вже видатний. Проте вибір саме малайського їдла непоганий. І не тільки в п'ятницю. Варто пошпацирувати вуличками серед пальм, подивитись на типові малайські будиночки, насолодитись тишою серед великого міста, подивитись неспішне життя. Рекомендую цей район для відпочинку.

Якщо йти на схід, то через деякий час виходиш до площі, де стоїть храм сикхів. Я прийшов сюди перший раз тиждень тому, а сьогодні прийшов другий раз. Тут немає нічого особливого. Мені просто подобається сидіти в пустому залі на підлозі і медитувати на далекі звуки з вулиці, думати за життя і таке інше. Велика пуста зала, вкрита килимами. Помост для музикантів справа. Вкрите червоною тканиною святе місце для Гуру Гранд Сахіб. Емблеми сикхізму усюди. Дядьки з бородами і в тюрбанах, які заходять молитися...

Так от, сидів я, нікого не чіпав, думав щось своє. Аж раптом підходить сікх в білому, сідає поряд, заводить розмову. Як виявилось, сам він з Пейнджабу, приїхав працювати сюди головним працівником храму, такий собі духовний бізнес-тріп. О пів на восьму він прочитав молитву і провів обряд відходу Гранд Сахібу до сну. А я півгодини слухав його співи і дивився на маніпуляції. Дивно сидіти самому в пустому храмі і слухати незнайомі гімни, які співають наче тільки для тебе. Після молитви головний працівник покликав мене в кімнату для збереження Гранд Сахібів і з гордістю розповів мені про книги. А потім з'явився ще один головний працівник, теж пейнджабець, який спочатку трошки здивовано мене розглядав, а потім до нього повернулась впевненість, він раптом заговорив англійською, ще раз зводив мене до Гранд Сахібів. Розповів, що книгам тут затишно, он де й кондиціонер спеціально вмикнули, аби повітря було ідеальне — і сікх з посмішкою потягнув носом повітря.

Потім я щось розпитував їх, а вони мене. Два дядьки за 40, з величезними бородами, які підстрибуючи і весело посміхаючись змінювали тканини на “алтарі” для завтрашньої церемонії весілля. “Чому воно червоне?” — спитав я. “Цервоний гарно виглядає на фото” — відповіли сікхи. Не втратили вони юнацького задору, гумору, відкритості, хоча це фактично головні люди в спільноті, вельми серйозні справи на них, духовні. Після закінчення вбирання храму вони запросили мене на справжній індійський масала-чай в якесь приміщення за храмом. Співали мені святих пісень під гармонію. Принесли ноутбук з програмою “Guru Explorer” — отака сучасність — за допомогою якої знаходили потрібні цитати і їх переклад англійською, аби показати мені — вони вважали мою англійську значно кращу за їхню, хоча я і сам ті святі формулювання не завжди розумію. Просто неймовірний вечір, скажу я вам. Я взагалі полюбляю сикхів ще з Індії. Але чим більше я з ними знайомлюсь, тим більше подобається мені їх філософія і відношення до життя.

Чоу Кіт (Chow Kit)

Досить цікавий район. Який починається одразу на схід від Кампонг Бару. Він невеликий, всі вулиці і провулки можна обійти за годину-дві. В ньому вже дуже багато китайців, він взагалі схожий на чайна-таун. Тільки менш підлатаний, тихіший, дешевший і зовсім не туристичний. Двоповерхові будівлі колоніальної архітектури перемішені з сучасними бетонними кубами і висотками. Буквально на кожному кроці тут лотки з їдлом чи базар одягу — всі вулиці і провулки буквально повні дійством. Знайдений тут був навіть секонд хенд, тільки я не впевнений, що тут він європейський, свого гівна вистачає. Налітай! Оце вона така, Азія, яку я люблю. Через район цей проходить лінія монорельсу, що робить його трошки футуристичним. А які тут провулки! Наповнені кондиціонерами і закулісними справами ресторанчиків, сміттям і маленькими лотками з їдлом, де бігають пацюки і іноді дирчать мотоцикли. О, вам сподобаються ці провулки!

Була знайдена і місцева вуличка червоних ліхтарів. Дами з дверей посміхаються шаленим поглядом і тицяють пальцем, але розмальовані білим кремом і різноколькоровою косметикою обличчя відштовхують з першого погляду. Вибачте, фотографувати не став...

Не нехтуйте одним з головних базарів Куала Лумпур, який розташований між районом Чоу Кіт і Кампонг Бару. Він вельми цікавий і купити тут можна всі види їдла, які можна купити в Малайзії. Да й взагалі люблю я всілякі базари. Це одне з місць, де вирує життя, хоча запах показує, що воно добряче протухло, те життя. А от торгові центри з кондиціонерами я не люблю. Там все свіже і нудне. Так, зайду іноді по справі — і швидко назад.

Спеціально на заздрість читачам на базарі я відсняв серію фото екваторіальних фруктів. Деякі з них я їв, деякі ще ні. Не всі назви я навіть знаю. Кожний раз я знаходжу для себе новий фрукт на черговому базарі. Так було і на цей раз.

Мушу зазначити, що на даний момент з усіх районів Куала Лумпур Чоу Кіт і Кампонг Бару я находжу найбільш приємними для міських прогулянок.

Бангсар Бару (Bangsar Baru)

Мене туди занесло завдяки путівнику Lonely Planet. Але замість величезного супер-недільного нічного базару я знайшов не сильно великий базарчик, дві вулиці з ресторанами азіатської кухні європейського типу з купою європейських туристів всередині і європейськими цінами ні цінниках, макдональдс, магазин з дощовиком — як раз почалась злива. З корисного тут знаходяться два магазина спорядження і один величезний і гарний туристичний магазин в торговому центрі біля мечеті. Район оточений вулицями з малайськими будинками середнього класу. Присутня сучасна мечеть і торговий центр. Якщо часу в Куала Лумпурі у вас обмаль, їхати сюди не варто. Хіба що за ресторанами. Але якось все тут туристично і цивільно. Нє, на базарчику дійсно можна поїсти. Але їхати спеціально за тим я б сюди більше не став.

Корисне

Їдло
В Чоу Кіт Lonely Planet рекомендує йти в торгівельний центр Mall, де під дахом э вулиця з їдлом і кондиціонерами. Не ведіться, на кожній вулиці ви знайдете те ж саме і навіть краще. А кондиціонерів там немає, і все гаряче повітря центру піднімається під дах, де перемішується вентиляторами. Не нехтуйте базаром — на ньому купа фруктів. А ближче до храму сикхів продаються дуріани і запах їх ви відчуєте ще з сусідньої вулиці.

Транспорт
Користуйтесь LRT і монорельсом для цих районів і музею, всі вони знаходяться на відстані 1-15 хвилин ходу від станцій.

Інше
Секретна інформація для фотографів: з балкону сікхського храму відкривається чудовий вид на базар в Кампонг Бару і сучасний Куала Лумпур з баштами Петронас, саме звідти я їх знімав вночі.