Каньякумарі

Каньякумарі (Kanyakumari) — містечко на мисі Коморін, найпівденніша точка Індії, кінець і початок Землі. Тут сходяться два моря, народжуючи величний Океан. Звідси встає Солнце і надвечір тут же сідає. Звідси немає жодної землі аж десять тисяч кілометрів, чорніють води океану до самої Антарктиди. Святе місце, що не кажи.

На захід Сонця ми не встигли, тому пробрались до берега крізь базар і темряву і сіли під зорями. А з неба нам усміхалась посмішка богів з двох яскравих зірок і місяця. Згодом я відправився на пошуки готелю і знайшов один біля самого мису, навіть з непоганим краєвидом. А повечеряли ми досить смачно в одному з рекомендованих в LP ресторанів. Правда, обіцяний "зелений дворик" виявився заставленим нечисленними горщиками бетонним колодязем готелю, проте готують вони непогано.

Протимоскитного вугілля ми не взяли, аби не смерділо. Краще б воно смерділо, бо комарів тут безліч! Не витримавши натиску, я відправився серед ночі шукати вугілля. Будити адмінів готелю не хотілось, але поблукавши коридорами знайшов декілька уламків. Ними перебились якось до четвертої ранку і ще в темряві пішли зустрічати світанок.

Служіння в храмі вже о четвертій ранку йшло повним ходом. Щоранку освячені кольоровими смужками на лобі люди ще до світанку заповнюють набережну. Збирається їх декілька тисяч, ми ледь знайшли вільне місце.

Напруження навколо росте разом із натовпом. Святий момент все ближче і ближче, небо стає все більш голубим, і всі навколо буквально стримують подих від чекання.
Та ось перший промінь висковзує з-за обрію і по натовпу наче проходить хвиля. Тисячі рук піднімаються вгору а потім складаються у вітанні, тисячі очей дивляться на прокидання світла, тисячі губ шепотять молитви, а тисячі облич осяяні рожевими променями і щастям. Над натовпом піднімається такий стовп енергії, що, здається, його можна помацати рукою. Весь сон з мене зірвало геть, серце билось як навіжене, в голові буквально пульсував цей неймовірний порив. Здавалось, зараз злетиш і розірвешся в цьому потоці!

Нарешті напруження спадає, сонце піднімається вище і починається звичайний день. Індійці охоче позують перед камерами, а я охоче їх фотографую. Віка відправляється в готель досипати, а я йду шпацирувати містом.

Центральну позицію займає храм богині Кумарі Амман. Храм знаходиться за високим смугастим червоно-білим парканом, і здається, що його обернули довжелезним матрацом. Всередину храму індуїстським невірним вхід заборонено, але з балкону нашого готелю можна побачити його вичурну верхівку.

В місті створено своєрідний культ монаха-мандрівника Вівекананди, дуже відомого і шанованого в Індії. Життя своє на початку минулого сторіччя він присвятив єднанню індуїстської філософії і сучасної соціальної і іншої реальності. В Каньякумарі є його музей, а на острівці поблизу стоїть величезна статуя і меморіал.

На узбережжі розкинувся величезний базар. В більшості продають тут всілякий китайський і індійський пластик і простий посуд, сувеніри з мушлів і інших коралів та - нагадаю, ми на самому півдні Індії - теплий зимовий одяг. Індійські татусі, які приїжджають сюди на молитву, розгрібають з прилавків іграшкові кулемети і кукол барбі для своїх чад. Хто ж купує виторочені міхом курточки навіть і уявити не можу.

Далі на захід за ринком є оглядова вежа в морі. А в іншу сторону вздовж набережної починаються прості рибальські квартали, де на вузьких вуличках серед маленьких різнокольорових будинків рибалки починають неводи, а жінки їх перебирають рибу і гукають діточок з голими попами.

В цих кварталах стоїть білосніжна церква, яка за контурами нагадує більше індуїстський храм типу бірламандирів, якби не хрест. Цікаво також, що вулиця до церкви починається аркою, яку зазвичай ставлять на поворотах в індуїстські або буддійські храми. Тільки замість Вішну, Шиви та Будди, на ній стоїть Ісус і святі апостоли, а над ними хрест.

Після Канякумарі ми відправились до палацу Падманабхапурамі, розрекламованого путівником і місцевими туристичними інформаційними центрами. Знаходиться це диво дерев'яної архітектури в двадцяти кілометрах за Нагаркойлом. На вході побачили свіже-заліплену нову ціну в 200 рупій замість 50 попередніх. Частково спрацював Важливий Папір - директор каси дозволив купити один квиток за місцевою ціною. За другий все одно прийшлось викласти повну ціну.

А в середині нас чекало розчарування. Зовнішньої різьби лишилось мало, внутрішньої ще менше, а все інше - білі будівлі з дерев'яним дахом і облупленими стінами, абсолютно пусті всередині. От тобі і і шедевр архітектури… Не вартий він 200 рупій, навіть 50 не вартий. А ще більше не вартий витраченого на дорогу часу.

Єдине, що додало радості до наших сердець, був ресторанчик в містечку Тхукалай. В ньому подали неймовірно смачний південний талі на величезних пальмових листах. Після обіду ми повернулись в Нагаркойл, знайшли автобус до Бангалору і поїхали ним в ніч.

Корисне

Добирання. До Каньякумарі йдуть нечасті автобуси з Трівандруму, один раз на день з/до Бангалору, іноді доходять деякі поїзди.

При цьому дивно, що путівник абсолютно ніц не згадує про сусіднє місто Нагаркойл. Воно є місцевим транспортним вузлом, має дві величезні автостанції, локальну і міжобласну. Автобусів безліч, наприклад, до Бангалору відходять щогодини. Багато і поїздів, є навіть один до Колкати. З Каньякумарі в Нагаркойл автобус іде щопівгодини від .

Аби дістатись до Падманабхапурамі, треба доїхати до Тхукалаю. Туди можна піймати буса в Нагаркойлі на локальній автостанції. Автобус з Тхірувандрапурінам до Каньякумарі теж там зупиняється. До самого палацу доведеться пройтись, або під'їхати чотири кілометри. Рікшею або міським автобусом.

Вхід. Вхід в палац Падманабхапурамі коштує 200 рупій з іноземця і 20 з місцевих. Важливий Папір трошки допомагає.

Проживання. Жили в готелі біля самого храму за 150 рупій. Відсутність москитної сітки призвела до майже безсонної ночі від табунів комарів.

Їдло. В Тхукалаї, як іти по трасі від автостанції в напрямку Трівандруму, метрів через 100-150 є непоганий ресторан з альтанками у дворі. Недороге їдло подають на пальмовому листі, талі необмежене.