Аюттая

Аюттая знаходиться в 80 кілометрах на північ від Бангкоку. Найшвидший і найдешевший спосіб попасти туди з Бангкоку - сісти на поїзд за 15 бат. Це ж саме можна зробити для виїзду на трасу в північному напрмку. Центр Аюттаї знаходиться на острові, західну частину якого займає саме історичний центр і парки, а східна частина має сучасну забудову, є декілька супермаркетів, KFC, ринок, готелі і навіть невеликий шопінг-центр. Переправа через річку на маленькому паромчику працює з раннього ранку до десятої вечора за 3-5 бат. В "континентальній" частині міста знаходиться залізничний вокзал на сході, сучасні околиці і ще декілька ватів - нових і розвалених - по периметру.

Колись Аюттая була центром тайської імперії, аж поки у 1767 році бірманські війська повністю не зруйнували і не спалили місто, перетворивши його на купу каміння. З десятка ватів-монастирів вцілів лише один, в якому розташовувалась штаб-квартира бірманців. Більшість розвалин мають кхмерську архітектуру храму гори, а ступи побудовані в бірманському стилі.

Зараз історичний центр Аюттаї віднесений до пам'яток світової спадщини ЮНЕСКО. Завдяки цьому більшість розвалин обнесена невисоким парканом, а на вході сидить контролер, що збирає по 20-50 бат з кожного туриста. Насправді, територія майже всіх ватів-розвалин дуже маленька, тому майже все можна побачити через паркан не купляючи квитка. А в ват Пхра Сі Санпхет можна пройти крізь замаскований секретний хід у західній стіні. Саме в цьому ваті знаходяться три ступи, які є майже символом міста і зображені на всіх туристичних буклетах. Поряд з ним знаходиться територія королівського палацу, зруйнованого бірманцями буквально до фундаменту. Місцеві жителі використовують його як поле для гри у гольф.

В ваті Пхра Махатхат не пропустіть голову Будди, що обросла корінням дерева, виглядає незвично. Побачити її ззовні не вийде, тому таки прийдеться заплатити за вхід. А от у західній частині міста розвалини безкоштовні, є навіть величезний - метрів тридцять - Будда, що лежить, накритий яскравою жовтогарячою накидкою.

За 50 бат можна також відвідати науковий центр вивчення Аюттаї, де знаходиться невеликий, але цікавий краєзнавчий музей, який розповідає про трьохсотрічну сиву давнину, коли місто ще було великою столицею. Знаходяться там макети будівель міста і селищ в околицях, моделі кораблів торгівців Китаю і Європи, деяка кількість інтерактивних і не дуже стендів. Поряд знаходиться туристичний офіс з безкоштовною галереєю сучасного мистецтва, зачиненою по середах. Навпроти офісу знаходиться ще національний музей.

На континентальній частині цікавим може стати Ват Пхананг Чоенг і величезна 19-ти метрова позолочена статуя Буди що сидить. За нею є хол, де виставлено 84000 зображень Будд. Також цікаво зазирнути у китайський храм, що добудований до основного. Але для нас найцікавішим тут було побачити, як заробляє гроші монастир. Найпростіший варіант - кинути гроші в один з коробів для пожертв, які тут буквально на кожному кроці. Можна купити гостру паличку з рощепленим кінцем, куди вставляється купюра, а паличка потім встромляється в спеціальну пальму на вході. Виходить тке собі грошове дерево. Можна купити грошову рибину, скручену з реальних банкнот. Судячи з ціни, на рибину йде п'ять банкнот. А можна при вході купити пластикове відерце з подрунками монахам. У відерці ми бачили ліхарі, парасольки і інший непотріб. Відерця бувають різного розміру і заклеєні зверху прозорою плівкою. Віруючі несуть їх на столик монаху, який дає благословіння. Коли місце на столику для дарів закінчується, прцівник вату відносить їх назад до прилавку. Також продаються свічки, палички-смердючки, квітки лотосу і інші підношення. Прошпацерувавши територією вата можна легко впевнитись в тому, що монахи не бідують. Живуть вони в гарних двоповерхових будинках-гуртожитках, поряд з якими іноді стоять непогані машини. Але з іншого боку Будда й не закликав до жебрацтва, а графік монахів дуже жорсткий.

Цікаво завітати і в ват На Пхра Меру на півночі міста за річкою. Це той самй ват, що зберігся після навали бірманців. Там за окрему плату в 20 бат можна подивитись …. Зазирнувши в один з багатьох гуртожитків, ми побачили щось типу алтарю з безліччю різнокаліберних Будд і телевізор, по якому показували покемонів.

Оселились ми в готелі Mint Guest House, де за 150 бат отримали маленьку кімнату з плетеною стіною і туалетом поряд. Готель знаходиться на вулиці, що йде від вокзалу з лівого боку. Хазяїн готеля - хіпуватий і хайратий таєць, іноді трошки випиває пива і пригощає смаженими цвіркунами, а також дає поламати голову над задачею роз'єднання двох деталей. Вдалі спроби відмічають зірочками на спеціальному стенді. Нажаль, додати до стенда українську зірочку мені не вдалось. В готелі також присутній Інтернет за 30 бат,а також безкоштовний Wi-Fi. Є також смачне їдло і пиво, з Бобом Марлі в якості музичного супроводу. Можна шукати готелі і на острові біля торгового осередку і KFC, але нам було лінь шукати ще.

Пожерти смачно можна на базарчику біля залізничної станціїю. Також є непогане скупчення дуууже різноманітного їдла на вулиці Банг Ян. Ми там трохи очі собі не зламали! До рекомендованого в LonelyPlanet нічного ринку ходити не варто, ніц особливого там немає, а більшу його частину займає шмоття.