Мей Хонг Сон

03.01.09 9:38
З готелями в Мей Хонг Соні (Mae Hong Son) не склалось, всі дешеві кімнати було зайнято, Новий Рік все ж таки. Тому ми вписались прямо в монастир, який нам радив монах з вату То Пхе. Монастир виявився центральним в місті ватом Джонг Кланг. Багато приграшена ступа, позолочені будди і безліч паломників і туристів. І ми зі своїми бебахами. Поселили нас в довгу кімнату з килимом і купою ковдр і подушок під стіною.

Спочатку ми пішли до туристичного офісу аби дізнастися про трекові маршрути. Аншлаг там був неймовірний, але не за інформацією. Дорога від Паю до Мей Хонг Сону повертає 1864 рази. За деяку кількість грошей можна отримати спеціальний сертифікат, який підтверджує, що його власник повернув саме 1864 рази, не більше і не менше. Ми проїхали вже набагато більше поворотів, тому сертифікат цей нас не цікавив, нас цікавила інфорація.

Ідея була проста - пройти пішки ло міста Пай. Організовані треки існують в великій кількості, але при їх п'ятиденності ціна для нас зашкалює, 700-800 бат на людину вдень. Ми ж хотіли дістати десь мапу і пройти трекінг самостійно. Однак чекало нас велике розчарування. В туристичному офісі нам видали мапу-схему району, ходити по якій через гори було аж ніяк неможливо. Але там же порекомендували звернутись до книгарні десь на півдні міста. Книгарня виявилась забитою мангами, а мапа там була лише одна - доріг Таіланду. Єдиним виправдянням нашого походу в ту частину міста стало чоколядне з кремом морозиво, яке ми не знайшли в центрі.

Однак ми не здавались. Ввечері пішли розпитуватись щодо трекінгів і мап в агенствах. Агенти розводили руками, активно намагались допомогти, але топографічних мап у них так і не знайшлося.

Хоча ні, одна топографічна мапа таки була. Як було зазначено на обкладинці, вона була різнокольорова, докладна, містила дороги, а головне - з двох мап можна було склеїти одну велику і повісити на стінку. Але виявилась вона більше схожа на курсову роботу студента-топографа, ніж на нормальну мапу. Заявлені яскраві кольори виявились депресивними і заважали читати рельєф, рожеві ж дороги вели в нікуди, а не туди, коли ми збирались йти. До всього мапу надрукували на товстелезному папері, мабуть, для зручності вішання на стіну. Маштаб карти теж був найзручнішим: 1.8 км в 1 см, хоча для тих, хто міряє землю в морських милях то і зручно. Так ми її і не купили.

Тоді ми вирішили розпитатись щодо маршруту у провідників. Але далі схеми з логістикою маршруту без жодного орієнтиру вони нічого пояснити не змогли. Помедитувавши на схему ми кинули ідею з п'ятиденним трекінгом в Пай.

Поки ми розпитувались стемніло. В нашому монастирі почався дивовижний рух. Монахи продавали білі паперові кулі, натягнуті на коло з проволоки з факелом посередині. Цех по їх виробленню знаходився на задньому дворі монастиря і без зупинки працював з ранку і досі, але тільки зараз стало зрозуміло призначення тих кулів. Люди підпалюввли факел, куля наповнювалась світлом і гарячим повітрям і злітала в небо. Десятки куль з нашого монастиря і монастиря на горі вогняними точками парили в небі і це було дуже красиво. Іноді до куль прив'язують петарди, і тоді через хвилину з неба гриміло і сипало іскрами. Кажуть, таким чином до Будди відправляють молитви з нагоди дня народження або з іншої. Але споглядаючи ранком закопчені лишки цих монгольф'єрів, що звисали з дерев, ми подумали, що не всі молитви Буддою приймаються.

Коли я ходив фотографувати підсвічені вночі вати над озером, познайомився з німцем на ім'я Йорк, або Джорж - так іноземцям легше вимовляти. Він вже чотири роки живе в Таіланді і розповів багато цікавого про тайців. Сюди він приїхав у пошуках своєї дівчини топ-моделі. Її не знайшов, проте знайшов нас і довго розповідав нам про неймовірну історію кохання міс-Тайланд до простого німця. З причин приватності а також неймовірності історію цю я переказувати не буду. Але цікавий читач може почути її від мене особисто.

Ввечері біля нашого вату розпочинається вечірній базар з їжею. Чого тут тільки немає! Немає вареників з картоплею, борщу і пельменів. Пляциків теж чомусь немає. Проте є смаженi на грилі сосиски, ковбаски, кури і рибини. Є дивні різнокольорові соєві пиріжки. Є млинці з яйцем і бананом, политі джемом. Є фруктові салати і кукурудза. Є страви, які я взагалі не можу ідентифікувати. Ну і, звичайно, є вермишель у всіх її формах - в супі, жарена і інша з м'ясом і з овочами. Тут ми й зробили собі вечерю.

Ніколи не вписуйтесь в центральні вати. Тут тільки суцільний рух і комерція, галас і туристи. Для затишку немає місця а для медитації - часу. До того ж скоріше за все з вами будуть ночувати інші люди. З нами ночувала бидлуватого вигляду - перші бидлуваті тайці за всю поїздку. Вони приперли з собою величезну електричну каструлю і варили в ній вермишель. Нам вони здивувались неймовірно, а ще більше здивувались, коли я тайською повідомив що "ми спати тут". Майже вночі до кімнати прийшов хлопець з ноутбуком, який замість завалитись спати ще годину шумів вентиляторами ноута і світив на всю кімнату екраном. Сумнівно виспавшись, ранком ми таки піши оглядати місто.

Мей Хонг Сон знаходиться в долині, що оточена невисокими, але мальовничими горами. Посередині міста знаходиться озеро Нонг Джонг Кхам. На його березі поряд знаходяться два вати бірманського стилю - Джонг Кланг і Джонг Кхам - з позолоченими ступами. Збудовані близько двохсот років тому, вони містять багато цікавинок всередині. Саме тут знаходиться туристичний центр міста, невелика набережна і нічний ринок, який працює з п'ятої вечора. Біля монастирів ринок, як я вже казав, продуктовий, а далі на північ - сувенірний. Як пошукати, то можна знайти ще досить цікавий дерев'яний ват Хуа Віанг. Окрім цього тут знайдеться величезна купа тайських туристів, гори навколо і більше ніц.