Тайський автостоп

Тайський автостоп виявився гарним. Ранній вихід ми проспали і на трасу вийшли о десятій годині. По дорозі ми годину чекали на закінчення дощу під дахом поліцейського посту, а ще з півгодини чекали в корку, поки поліція розбиралась з аварією попереду. Тим не менш, з темнотою ми опинились в прикордонному з М'янмою і оточеному горами місті Має Сот, подолавши близько 350 кілометрів.

Два рази машину нам стопили поліцейські, один з яких нас попередньо підвозив. Часто машини довозять далі, ніж їм треба їхати просто вивозячи автостопщиків на гарну позицію або до наступного великого міста. Беруть тут приватні машини, а швидкість їзди після Індії космічна - 90 і більше кілометрів на годину. Дуже багато молодих водіїв і водіїв жінок. Є й вантажівки, але стопити їх просто немає сенсу через невисоку швидкість.

Їздили ми й у кузові пікапів, яких тут чи не половина від всіх машин. Особливо цікаво їхати так в дощ. Даху немає, але поки машина їде, дощ не заливає. А як зупинились, то швидко розумієш, що дощить-то добряче!

Із спілкуванням поки важко. Англійську тут розуміє один водій на сотню, а вимова моя не дозволяє їм зрозуміти навіть прості фрази. Тим більш, що частина навіть не намагається тебе зрозуміти, винувато посміхаючись з безпорадним обличчям. А от якщо розуміння настає, то тайці чи не по-дитячому радіють успіхам фаранга-іноземця.

Наприклад, намагаємось ми знайти туалет на автомийці. Хлопець, звичайно, не розуміє того, що я вичитав у розмовнику. Тоді я даю йому розмовник і показую пальцем в слово "туалет - sòo-am", але він все одно не розуміє і біжить до якоїсь жінки, разом з якою вони таки доходять до того, чого ми прагнемо. "А, соам?" - перепитують і показують на двері в кутку. Поки ми робимо свої справи, десь з'являються ще двоє тайців і всі починають обговорювати незвичну ситуацію.

Вже біля Має Соту нас підібрала восьма машина з білим хлопцем і тайською дівчиною, яка довезла нас три кілометра до центру міста. От тут вже наговорились англійською! Вписались ми безкоштовно в ваті Араньякхет на підлозі в шкільному класі. Добре, що знайшовся монах, який говорив англійською. Більш того, він виявився єдиним у ваті бірманцем. Коли я пишу це, на вулиці знову накрапає дощ і стоїть така бажана нами прохолода.

Завтра ми скоріше за все оглянемо місто і рушимо далі на північ вздовж кордону з М'янмою. Десь там серед гір ми і зустрінемо Новий Рік. Користуючись нагодою і не маючи впевненості у доступі до мережі в глухомані, хочу поздоровити всіх з наступаючим Новим Роком. Хай ваші мрі'ї здійснюються, а світ буде щедрим і щирим!