Замальовка. Один день на тропічному острові

/>Прокидаюсь від того, що сонце визирає з-за обрію і підсвічує промінчиком праве око. А вилазити з намету так не хочеться! Крізь сон дивлюсь на гру барв сходу і знову засинаю. Прокидаюсь за півгодину вже від спеки. Вранішнє сонце вже встигло розжарити намет і дихати там немає чим. Таки вилажу і одразу занурюю тіло в прохолодну блакить моря.

Поки робимо умивання, прокидання і вранішню йога, підходить час снідати. Йдемо в ресторан, де бажаємо доброго ранку американці Енн. На сніданок маємо омлет з овочами і тостом, млинець і шматочки кавуна і ананасу. Млинець щиро мажемо полуничним джемом і запиваємо принесеним з намету какао. Нажаль згущене молоко на барі вже скінчилось, з ним какао набагато смачніше, ніж з цукром.

Після сніданку час проходить в читанні книжок і писанні в блог, які перериваються купанням в морі. Згодом з Ко Ліпе вертається наша сусідка, англійська тітонька-художниця. Вона пригощає нас свіжими банановими тістечками. А ми одразу ж заварюємо чай і пригощаємо її бірманським медом, а вона велика поціновувачка меду. Вигадуємо написати медовий путівник - де як й мед, які бджоли і таке інше. А непогана ідея! Ще з годину розмовляємо про всяке. А коло нас періодично проходить Енн з маскою і трубкою, шукаючи ліпше місце для пірнання.

Коли розмова добігає кінця, я знову на годину сідаю писати, а англійська тітонька приєднується до Енн. Тут вже підхолить час обіду. Швидку лапшу їсти не хочеться, а хочеться готувати, тому вирішую готувати рис з рибою. Неподалік вирізаю два пальмові листи і мию їх з милом. Один вкладаю в каструлю. Рис у нас клейкий, на пальнику швидко злипається і підгорає. А так горіти починає пальмовий лист, рятуючи собою смак страви. До рису додаю бірманських приправ для каррі. Навіщо ж мені було два пальмові листи, запитає уважний читач? А на нього я викладаю готовий рис для поїдання, оскільки тарілок у нас немає. Після обіду заварюємо чорний чай з цукром, додаємо до нього кориці, гвоздики і корінь імбірю.

І знову купання і читання-писання. Аж раптом щось змінюється в повітрі. З континенту натягує важкі хмари, піднімається тугий вітер і знову затихає, море змінює колір і покривається маленькими пінними гребінцями. Швиденько збираємо речі, а стіна бурі вже близько. Поки бігаю по пляжу і намагаюсь сфотографувати незвичний колір води, починає сипати перші важкі краплі. "Ще! Ще! Давай же! Ми ж не бачили дощу кілька місяців!" - підставляю відкритий рот дощу. Але хмару проносить північніше острова, до нас долітають тільки останні краплі. "Як же так?.." - не можу стримати рзчарування.

Люди виходять на берег милуватись заходом сонця, який вже починає грати на хмарах. Сонце то ховається між хмарами, то виглядає знову, світить лагідно в лице. І нарешті торкається моря. Здається, воно розливається по воді, плавиться у темній воді і наповнює кожну хвильку. Зменшується і зникає… Але відблиски ще довго горять в небі, заповненому високими урочистими білими хмарами.

Коли темніє остаточно на протилежному березі, на Ко Ліпе, з'являються вечірні вогні, йдемо вечеряти. Замовляємо смажені овочі і смажені в кисло-солодкому соусі шматочки курки з овочами і ананасом. Ну і звичний вже рис і маленька баночка пива. Смакуємо вечерю до останньої краплі, як же смачно! А на десерт розмовляємо з Енн. Я розповідаю про складні відношення між Україною і Росією, а вона - про проблеми і надії Америки.

Перед сном качаюсь в гамаку, слухаючи море і тихий блюз, дивлюсь на делекі зарниці і вдихаю свіжий вітер з моря. Очі закриваються і сон забирає в свої солодкі обійми…