Сонгкла

Прокинувся опів на шосту під зорями, дозволив собі полежати з заплющеними очіма до того, як почало світліти небо на сході. Збираємось швидко, за годину, о сьомій рюкзаки вже лежать спаковані. На прощання ще раз занурюємось в незвично теплу сьогодні вранішню воду. До восьмої встигаємо звично вже поснідати - омлет, рис, млинець і фрукти. Всі тайці вчора поїхали, тому в ресторані тихо, а замовлення виконують швидко. Сидимо разом з англійською тітонькою Джекі і американкою Енн, а потім довго дякуємо один одному за сусідство. Човен відходить о восьмій п'ятнадцять, ми ледь встигаємо погрузитись, але потім майже годину чекаємо пасажирів біля пляжу Патая на Ко Ліпе. Човен робить коло навколо Ко Ліпе, такий собі тур повз пляжі і скелі, підбирає ще пасажирів з плавучого причалу - салон тепер заповнений вщент - і починає рух до великої землі. Прощавай, Аданг! Може ще побачимось!

В Пак Бара беремо шейки, але зараз ціле манго в них вже не кладуть, тому смак такий собі. Споганились. В Лангу прощаємось з Енн. Вона їде в Транг а потім на острів Ко Сурін. Ми ж досить швидко стопимо машину до Хуа Яй, а потім наступну до Сонгкли. Десантують нас біля крутого готелю на узбережжі, весело махають руками і їдуть. В готелі дістаємо мапу міста і йдемо на пошуки житла в місцевих ватах. По дорозі в приємному ресторанчику з акваріумом перекусили тридцятибатовим супом, за яким вже трошки скучили.

В першому ваті монаху було не до нас, він був зайнятий грою в м'яч. В другому ваті старший монах відмовив, оскільки жінкам спати в ваті не можна. Тітоньки, що гуляли біля вату дуже переживали, намагались просити за нас, але безрезультатно. Накінець в ваті під горою нами зайнялись серйозно, виділили кімнату - голі стіни, циновки і різетки, хоч і с балконом - і поставили молодого монаха-послушника за нами наглядати. Монах намагався підтримувати розмову напрягаючи все знання англійської, а ми в свою чергу напрягали нашу тайську. Вийшло непогано.

Надвечір пішли гуляти містом. На набережній вже починався нічний базар. А ми заходили в різні вати - їх тут безліч, хоч місцевість і мусульманська. Позаходили і у всілякі магазини, влаштували собі невелике свято шлунку. А на день радянської армії я подарував собі м'якого місцевого блакитного покемона.

Крокуючи містом споглядали переміщення лотків з їдлом. Влаштовані вони на колясках до мотоциклів, готують і продають різні сосиски-барбекю, вермишло, солодощі і морозиво. Коли в школах закінчуються заняття, дітлахи радісно витікають зі школи, аж тут вони потрапляють на справжній базар з різноманітними спокусами. Торгівля йде успішно, яка ж дитина встоїть перед сосискою в соусі? За годину дітлахи розходяться по домівках, а базар безслідно зникає. Все б добре, тільки от товстунчиків серед дітлахів чи не половина. Чи не через цей щоденний фастфуд?

Всю ніч під вікном монастиря греміло адське караоке. Всяку музику після одинадцятої треба заборонити, а караоке заборонити в принципі. Я так вважаю, ага. О дванадцятій ночі да під ватом! Монахи - буддисти, звикли або терплять, хоч і встають о четвертій ранку. Йопт…

Ранком молодий монах, точніше старшой з послушників, який за нами "доглядав", приніс цілу корзину їжі. Рис, каррі, суп, овочі, кальмара в соусі, рибину, м'ясо, все запаковане в пакетики. А ще два пакетики маленьких булочок і декілька пакетів соєвого молока. Звичайно, все з'їсти ми не змогли, та й не хотіли, хоч і цікаво все перепробувати. Але все одно натовклись добряче.

Потім монах визвався супроводжуати нас на святу гору з пагодою. Хвилин п'ятнадцять підйому прямо від монастиря метрів на сто вгору до королівської пагоди. Пагода сама по собі така собі, по дорозі до неї є ще павільон, в якому можна затишно медитувати серед шелесту листя і далеких звуків міста. Але найголовніше, біля пагоди є оглядовий майданчик, який дає змогу побачити всю Сонгклу з висоти польоту пташки. Звідси гарно вчити географію міста.

Навколо міста майже усюди вода - на сході і півночі океан, на заході озеро, за яким піднімаються високі зелені пагорби з білими ступами на самій верхівці. Між водою рівнина заповнена будинками, з яких визирають де-не де з зелені високі дахи храмових віхар або куполи мечетей. Вздовж морського узбережжя простягнулась полоса зелені парків, вздовж озера знаходиться риболовецький порт. Десь далеко галявина аеропорту, а за нею пагорби в мареві.

Коли спустились з гори, монах повернувся до монастиря вчитися буддизму, а ми відправились на узбережжя, на пляж. Пляж в Сонгклі міський, скоріше прогулочна зона з парком, ніж місце для купання. На невеличкому мисі знаходиться тайська відповідь Копенгагену у вигляді русалочки. Тайська версія не така витончена, але теж нічого. Трошки далі знаходиться скульптура кота і криси, героїв легенди про магічний кристалл. Була в легенді ще й собака, всі вони померли намагаючись виплисти з моря. Трупи кота і криси перетворились на острови неподалік - дійсно схожі на кота і мишу - а труп собаки - на пагорб. Отака сумна казочка. В парку можна знайти ще багато прикладів тайської паркової скульптури. Найбільш оригінальною нам здалась статуя дракона, що немов пролазить крізь землю, а шматки його розкидані по місту. В парку є завиток тіла, на набережній хвіст, а от голову знайти не вдалось.

На прогулянці сформулювали, що я більше всього люблю три типи місць: де людей немає, де люди живуть і де люди їдять. Але не ті, де люди массово відпочивають і все працює саме на приїзджих, а тим більше на іноземців. В містечках типу Сонгкли люи саме живуть, тому воно мені подобається.

Закінчивши прогулянку пляжем забрали рюки з вату, Віка лишилась біля інформаційнго офісу читати Інтернет, а я відправився гуляти південною частиною міста. Дивитись тут не багато, але є на що. Є китайський квартал з вузькими провулками і храмами. Є на диво приємний мусульманський квартал з відповідним їдлом і мечеттю в тайському стилі. Також можна зайти в хаотичне переплетіння переходів і кораблів порту. І усюди канарейки і вікна в стінах. Знайшов і дивний ват на воротях якого був лік Шиви.

Замовив якогось морозива. Рецепт такий: в тарілку сиплють різні солодко-соєво-різноколольорові штуки, лиють цукрового сиропу, насипають гору - ага, з верхом! - подрібненого льоду і поливаютьрізними фруктовими різнокольоровими сиропами. Виглядає дивно, на льодову веселку схоже, їсти більш-менш смачно, але холодно. Ледь цю купу льоду доїв.

Подивитись південь міста можна за години дві. Тому я повернувся досить швидко, ми одразу вскочили в пустий пікап і поїхали. По дорозі пікап забився так, що ми вилазили і витягали рюкзаки через бокову дірку. Попереду маємо близько 900 кілометрів стопу до Бангкоку. Поїхали!

Корисне

Добирання. Від інформаційного офісу за 15 бат йдуть маршрутки на острів Йо (Ko Yo), якими зручно виїзджати з міста. За 25 батів можна виїхати навіть до світлофору за найближче містечко.

Їдло. Багато китайських і мусульманських кафе, біля інфрмаційного центру, навпроти і по вулиці на захід, є гарний супермаркет. Так само навпроти і вулицею на схід є ресторан з акваріумом з блюдами за 30 бат. Перевага перед іншими в час обіду - потужний кондиціонер.

Інше. Інтернет усюди по 15 батів, швидкий. Безкоштовний Wi-Fі світиться в багатьох місцях. Ганий прийом біля інформаційного офісу.

В інформаційному офісі нам безкоштовно видали непоганий путівник по тайському півдню з мапами міст і пам'ятками.