Пай

До Паю (Pie) добрались досить швидко. В одній з машин із здивуванням почули знайому мелодію і раптом пізнали - то ж англомовний варіант пісні у виконанні ВіаГри! Таке собі легке торкання батьківщини. Водій сказав, що виконавця не знає, але пісня йому дуже подобається.

На вїзді в місто мертвий корок. Мабуть, в голові його ті, хто стоїть з тридцять першого грудня. Водій зупинив машину на кемпінгу, а ми вийшли і швиденько дістались центру пішки. Місць в готелях не було, тому вирішили вписуватись в монастирі. Вибрали монастир Пхра Тхат Мей Єн на пагорбі за містом. Він виявився маленьким і затишним попри велику кількість людей. В святилищі там намальована аж занадто різноманітна картина адських тортур, що є вельми для буддистів нетиповим. По друге, Будда що лежить має тут дуже замріяне обличчя, що аж ніяк не асоціюється з Нірваною, скоріше з морозивом в спекотний день. І вид на місто й гори навколо виявився гарним. Тільки от не вписують тут. Живе всього лиш один монах, монастир на ніч зачиняє, та й взагалі місця немає. Прийшлося нам пертись назад до центу міста. Там в одному з центральних монастирів Ваті Кланг нам запропонували поставити намет коло двох наметів з монахами. Та тут навіть в монастирях все забито!

Говорив з нами майстер, що вирізав по дереву в новому храмі, який будується в ваті і поряд з яким зараз стоїть наш намет. Англійською він розмовляє непогано, в руці тримає недопалок, а під чорним хайром на шиї висить амулет. Іноді він сідає на свій мотоцикл і везе дітей в місто на гульки. Колись він і сам був монахом, але тепер має жінку і двох діточок, хлочика і дівчинку років 10. Вони мають канікули в школі і бавляться днями серед храмів або допомагають монахам. Майстер - самоучка. Різьблення його дуже народні по відчуттю, близькі. З духовністю, але без далеких абстракцій. Поки ми розкладали намет, він пішов, але згодом його діти принесли нам два пакети з їжею, мабуть, з піднесень монахам. За що були ввечері віддячені двома йогуртами. Наступного дня нас пригостили цілим обідом з рисом, м'ясом і овочами. Безкоштовний Wi-Fi знайшовся біля районного офісу міста - Pie District Office. Чай ми варили з різетки поруч Будди в новому храмі. Треба було бачити обличчя тайців, коли посеред молитви з-за колони з'явився я з кружкою і кип'ятильником. Так і жили, витрачаючи зекономлені гроші на смачняшки ввечері.

Пай - це своєрідна мекка Тайланду, бренд відпочинку. Тут в принципі нема на що дивитись окрім гір навколо, а трекінги можна чудово ходити і з інших місць. Але ім'я робить своє, і народ сюди валить без зупину. На Новий Рік, здавалось, весь Таіланд їхав сюди! Ми ще встигли поштовхатися натовпом, але вже наступного дня вулички затихли, людей поменшало, і місто знову перетворилось на тиху провінцію.

Сувенірiв в Паї неймовірна кількість. Починаючи від банальних футболок і листівок і заінчуючи веселими ляльками, гаманцями і іншим непотребом. Нам дуже сподобались авторські фотокартки дівчини, що їздить околицями з камерою і робить серії знімків. Зроблено з душею, цікаво, а головне - професійно.

Окрім сувенірів - таких гарних, що пройти поруч просто неможливо - продають різноманітну їжу. Окрім знову ж таки банального супу з вермишелі, ми купили смажених бананів і полуницю, що виявилась перемішаною не з цукром, а з сіллю. Ще дуже смачними виявились мініатюрні кокосові пляцики. А дещо взагалі так і лишилось нам невідомим навіть після того, як ми його з'їли. Також не варто пропускати візок з китайським рисовим супом - надзвичайно смачна і поживна річ. Гарна тут кукурудза - ніжна і тепла, у нас навіть молода не така м'яка та й взагалі має інший смак. Чи це я вже забув яка в нас кукурудза? Іноді кукурудза підсмажена на грилі і полита маслом-сіллю, іноді окремі зерна змішують з цукром і маслом.

Однiєю з головних подій міста є музика. Після приходу темряви на вулиці виходять цілі народні оркестри, які грають місцеву і не дуже музику. Можна побачити вуличні танці або барабанні виступи. Трапляються і європейські музики, що грають блюз або джемують джаз. А над всим цим летять вогняні світлячки повітряних кульок-ліхтариків.

На наступний день ми вирішили прогулятись до водопаду Мей Ям. До нього веде стежина для "true pure hiking", машині або мопеду проїхати неможливо, тому людей там немає. Багато траспорту доїзджає до кінця дороги - і всі розвертаються, хто ж дурний піде пішки шість кілометрів? По дорозі зустріли п'ять чоловік, всі білі. Стежина веде вздовж річки, сто разів переходить її вбрід, через годину раптово забирає вліво вгору, знову спускається і нарешті виводить до потрійного каскаду висотою близько 20 метрів. І ні однієї душі навколо! Можна медитувати, відпочивати, слухати птахів і просто купатись голяка. Можна пройти і вище водоспаду, але ми ніц там не знайшли - може просто не дійшли? Весь трек з невеличким пікніком з монастирських харчів зайняв у нас шість годин від самого центру міста.

Нічного життя в місті як такого немає, і після одинадцятої вечора місто починає засинати. Але іноді тишу проривають одинокі фйєрверки, а кулі, здається, літають всю ніч…

Завершити відвідування міста вирішили купанням в гарячих джерелах Тха Пай. В LonelyPlanet їх відвідування мало бути безкоштовним, а купання - дешево платним. Однак по приїзді побачили виблискуючу лаком табличку "Іноземці - 200 Бат". Вибачайте, але за ці гроші краще взяти годину з гаком трав'яної сауни в одному найкращих місць міста. Так ми і не потрапили на жодні гарячі джерела.