Мандалай. Мінгун

Сніданок в готелі подають на самому верхньому поверсі. Вузькими сходами можна вийти вище, майже на самий дах, де є ще декілька номерів і тераса з лавкою. Звідти відкривається чудовий краєвид і можна прбачити, як з-за далеких гір встає сонце. Внизу курличуть голуби, а місто остаточно прокидається і наповнюється звичним щоденним гаміром.

 

Цього дня було вирішено поїхати в Мінгун (Mingun). Зараз він відомий найбільшою в світі основою ступи яку видно навіть з Мандалайського пагорбу. Якби ступу добудували, то стала б вона найбільшою в світі. Але цього разу гігантичні мрії не збулись, конструкція виявилось занадто слабкою для такої маси. А в землетрусі і вже побудоване добряче тріснуло. Отаке собі велетенське нагадування про перехід якості в кількость. На ступу можна навіть залізти по крутим сходам, аби власними ногами і руками впевнитись в розмірах велетня. Краєвид надзвичайний.

 

Перед ступою за задумом мали знаходитись двоє велетенських казкових звіра, гибридів дракона та лева. Їх навіть добудували, але землетрус зробив свою справу. Тепер перед недобудовою височіють дві велетенські дупи. Цікаво, чи є вони найбільшими в світі?

 

Але це не всі рекордні надбання Мінгуну. Тут знаходиться найбільший в світі колокол, який не тріснув. Відповідно, найбільший колокол, який тріснув, мають москалі, але той не дзвонить. Хоча й мінгунський дзвонить так собі, бо ручного удару дерев'яною колотушкою замало, аби розкачати звук. Всередині колокол покритий народними бірманськими літописами, по яким можна досить точно встановити, хто і коли під колокол залазив. Звук всередині теж так собі, але все одно треба попросити когось бумкнути, поки ви всередині.

 

Ще тут є досить цікава ступа Хсінгб'юме, фото якої знаходиться на обкладинці путівника LP. Вона багатоярусна. Найвищий ярус символізує святу ступу на горі Меру, буддійському Олімпусі. Нижчі рівні складають саму гору Меру, а хвильоподібні штуки по периметру символізують світовий океан. В стінних нішах знаходяться Будди, демони і різні святі тварюки. На верхній ярус можна піднятись по крутих сходах, де є святилище з Буддами і краєвид.

 

Наостанок варто зазирнути в ступу з відбитком стопи Будди двохсотого розміру, подивитись на маленьку ступу, що є моделькою недобудованого велетня, пройтись вздовж Аєраваді. Нещасні будуть втішені сувенірами, а голодні - накормлені. Звичайно, за додаткову плату.

 

Без сумніву, поїздка в Мінгун була б не такою цiкавою - що ми, купу цегли не бачили? - якби не спосіб добирання. А саме річковим пароходиком. Відходить він о 9 ранку, гонину дирчить до Мінгуну, о 1-й пополудні відходить в зворотньому напрямку і вже о другій всі сходять на берег в Мандалаї. Якщо не бігати до далеких храмів, то виділеного часу вистачає, аби все добре подивитись і пожерти. А річні краєвиди компенсують фіксованість в часі.

 

Корабель випливає досить великий, міг би взяти на борт сотню людей. Але на верхній палубі в дерев'яних кріслах сидять лише десяток-два іноземців. Можливо, саме тому переправа досить дорога. Намагаються на судні продавати якусь сувенірну продукцію, але без успiху. Вхід до Мінгуну платний, але Важливий Папір допомагає пройти безкоштовно.

 

Береги річки піщані, з довгими мілинами, які в період дощів заливає ріка. На берегах стоять тимчасові хібари рибалок, які виходять ранком на промисел на старезних човнах з двома веслами і парусом. Так само, як і сто років тому. На лівому березі піднімається Мандалайський пагорб. На правому ж знаходяться усипані ступами пагорби.

 

На березі туристів зустрічають босоногі діти з портових халуп. Вони настирно просять гроші на продовольство, але радо фотографуються і сміючись роглядують знімки на екранчику камери. Одна туристка навіть водила з ними хоровод, а вони забули на хвилину про добування грошей і стали просто дітьми (після закінчення хороводу правда швидко згадали про гроші знову). Вкотре задаю собі питання про їх майбутнє. Чи призвичаяться вони з дитинства до легких туристичних грошей? Чи будуть заздрити білим в їх багатстві? Чи будуть працювати заради себе, або ж лишаться жебраками в припортових халупах. Або ж ще гірше?

 

З нами на кораблі їхали дві тітоньки з Москви. Ми не показали свого розуміння мови, але підслухали трошки про життя-буття російських туристів у М'янмі. Звичайно, вони приїхали сюди не з туром, тому різного досвіду у них багато. І хоч він майже нічого спільного не має з нашим, послухати було цікаво, хоч і не дуже культурно. На щастя, ні про які приватні речі мови вони не  заводили.

 

На зворотньому шляху прогулялись вуличками і зайшли на базар. Базар цікавий сам по собі, своїм невпинним життям і незвичними товарами, людьми навколо. А купити тут можна все що завгодно адже займає він декілька вулиць, половина з яких чомусь завалена цибулею. Ми купили арбуз і потім з великим задоволенням його зжерли. В січні! Купили також яблук  і ананас! Є й приправи, і специфічні для М'янми продукти скисання овочів і риби, проходити повз які досить важко.

 

Після ринку  трошки пройшлись вулицями і потім направили свої стопи на Мандалайський пагорб. Точніше, сідниці, бо поїхали велорікшею. Рікші тут не такі, як в Індії і Непалі. Два сидіння у них прироблені сбоку, як коляска до мотоцикла. Розташовані вони спина до спини, один пасажир дивиться вперед, інший - назад.

 

Під Мандалайським пагорбом швиденько оглянули декілька ступ і єдину вцілилу будівлю палацу. Всі інші відбудовані, причому відбудовані з застосуванням примусової праці, тому деякі путівники і LP в їх числі трошки палац бойкотують. Поряд, в храмах Сандамані і Кутходоу, знаходяться дві найбільші книги в світі, одна на 700 з гатом томів, інша вдвоє більша. Кожний том представляє собою камінну плиту, усіяну текстом, яка знаходиться в маленькій пагоді. Ряди пагод образовують цілий ліс, геометрично правильний і схожий зверху на голки.

 

На пагорб ведуть довжелезні, на півгодини криті сходи, що проходять повз храми і святилища. В одному з них вказуючим на тебе перстом стоячий Будда чомусь нагадав Леніна… Багато по дорозі також сувенірів і навіть ресторанів. Черевики знімають в самому низу.

 

Наверху з туристами знайомляться численні монахи, які практикуються в англійській. Іноді знайомитись підходять і прості жителі. Після заходу сонця, заради якого сюди і лізуть, всі дружньо йдуть вниз. Ми теж познайомились з двома монахами, з якими занятно пробазікали до самого низу сходів. Вони пішли до себе в монастир, а ми взяли рікшу до готелю.

 

Вечеряли у вуличному кафе, де індійці подають під відкритим небом гарячі чапаті і каррі. Дешево і смачно, є й пиво, рекомендую!

 

<big><b>Корисне</b></big>

 

Вулиці в центрі Мандалая нумеровані. Запис 81/25-26 слід розуміти як те, що знаходиться на вулиці 81 між вулицями 25 і 26.

 

<b>Добирання</b>Корабель о 9 ранку від пристані в кінці 26-ї вулиці, назад о 1 дня, Йде годину, коштує 4500 чат в два боки, 3000 чат при наявності Важливого Паперу. Можливо також доплисти на ньому в Мінгун, а повернутись дорогами через Сагайн, Інву і Амарапуру. Це потребує двох днів з ночівлею посередині. Організація персонального човна можлива, але дорога.

 

Рікша від готелю до підніжжя пагорбу - 600-1000 чат.

 

<b>Вхід</b> Мінгун - 3$ разом з Сагайном. За наявності Важливого паперу - безкоштовно.

 

Мандалайський пагорб - вхід безкоштовний, але 300 чат за камери. Якщо зробити морду цеглиною і одразу звернути наліво або сховати фотоапарат до сумки, то можна не платити. Також беруть 100 чат за зберігання взуття, ходити з ним наверху не можна, ховання в сумку безкоштовне.

 

<b>Їдло</b> Рекомендований LP вуличний індійський чапаті-ресторан на перехресті 27 і 82 вулиць. Чапаті подають прямо зі сковороди, також дають каррі і пиво. Дві чапаті - 300 чат, карі - до 1000 чат.

 

Базар з фруктами, цибулею і іншим в квадраті 28-30 і 86-84 вулиць. Арбузи -  400-500 чатів, 10 яблук на 1 кілочат, два великих лимона на сотню, ананаси - 200 чатів.

 

<b>Інше</b> На перехресті 27/82 напроти вуличних чапаті є непогане китайське Інтернет-кафе, 500 чат за годину. Пошта й новини є, а Blogger знову недоступний.