неділю, 4 січня 2009 р.

Чанг Май

Дорога до Чанг Маю (Chiang Mai) вихляє горами, відкриваючи майже карпатські краєвиди. Тайці часто будують дороги по гребням хребтів, тому тут менше монотонних серпантинів, проте більше спусків-підйомів і повороти більш хаотичні. Коли ж крутий спуск закінчується закритим поворотом, а водій не поспішає гальмувати, мимоволі затримуєш подих і вкотре прохаєш, аби зустрічна машина не їхала по зустрічній. Але гори закінчуються і траса стає широкою і прямою наче стріла. Швидкість підвищується чи не удвічі, в кузові пікапа вже стає не так приємно, очі відкрити часом неможливо, доводиться ховатися за кабіну.

Хлопці, що вивозили нас з гір, виявились мусульманами, а на прощаня подарували нам мальовану на картонці ручкою картину себе в горах.

Чанг Май з пригородами досить великий, і міського вигляду вулиці з'являються вже під написом "Chiang Mai 20". Висадили нас на об'їздній, а насправді вже не так далеко від центру. До центу міста стопили вже по вулицях, сіті-стоп спрацював чудово, хоча останній кілометр таки довелось пройтись пішки.

Сунулись в перший же готель, рекомендований LP "Lamchang Guest House", бо він був найближче до нас. Там керує дуже приємна тітонька, але, нажаль, не було місць. На щастя, вона рекомендувала нам інший готель на сусідній вулиці, де ми і лишились. Готелем Malak Guest House керує француз, одружений на тайській дівчині. Номер на двох з холодною водою в душі коштує 200 бат, гарячий душ присутній на першому поверсі. Бонусами є: столики на даху, можливість готувати на плиті і безкоштовний Інтернет в холі та Wi-Fi. В LP цього готелю немає, оскільки він з'явивя після виходу останнього видання. Сам готель знаходиться в одному з південних провулків вулиці (Th Ratchaphakhinal, Soi 7), що йде від вату Лам Чанг на схід. Навколо безліч інших готелів і ресторанчиків, тихо. Далі на схід знайдеться базар і супермаркет, а також вечірні продавці їдла. А на вулиці Ратвітхі (Th. Ratwithi) навпроти 7-eleven живе смачна випічка. Одним словом, рекомендую!

Вселившись в номер, ми швидко кинули речі і пішли на недільний базар. Без сумніву, недільний базар є однією з головних подій в місті. Починаючи з четвертої години вечора і до півночі одну з центральних вулиць і сусідні до неї перекривають, і вони заповнюються торговими рядами та людьми. Торгівці заповнюють навіть найближчі вати, але у ватах знайдеться тільки їжа, скуштована в затишку пагод. Пай - то такий собі Ченг Май в мініатюрі, хоча і дуже затишний. На недільному базарі всього більше і iнодi трошкии дешевше. Напрочуд креативні сувеніри, неймовірно різноманіта їжа, музики, що сидять прямо посеред вулиці, натовпи людей, одним словом, свято триває!

О шостій годині раптом заграла музика, що дуже нагадувала піонерські пісні. То не дивно, бо гімн королю був написаний російським композитором. Вся вулиця без виключення, хвилину до того вируюча життям, завмерла струнко. Завмерли і ми, ледве стримуючи себе від сміху, який завжди недоречно намагається вириватись в занадто офіційні моменти. По закінченню гімну вулиця негайно повернулась до нестримного руху.

Ми перекуштували безліч речей. Найцікавішим була желеобразна чорна штука, перемішана з карамеллю і кригою. Желе роблять з якогось фрукта у вигляді величезної кулі, з якої потім зрізають тонкі довгі пасми в тарілку. В місті є індійська община, тому часто трапляються індійські страви. По місту індійські ресторанчики досить дорогі, але вулична самоса виявилась також смачною. Єдиним розчаруванням став пакет полуниці, який був на третину заповнений листям для збільшення об'єму.

Як у казці, наступного дня від ринку не лишилось жодного ларьочку, ба навіть папірчика! Весь натовп зник, сувеніри вапарувались і не лишилось жодних ознак нічного ярмарку, тільки звичайні вулиці. Тому весь день ми присвятили храмам. А тут є на що подивитись!

Центр Ченг Маю представляє собою квадрат розміром приблизно два на два кілометри. Тільки всередині цього квадрату розташовується більше сотні храмів! Ще майже вполовину більше знайдеться за квадратом. Центр міста має без винятку низьку забудову, відносно вузькі вулиці і багато зелені. Навіть і не скажеш, що ти в північнійй столиці Таіланду з двома мільйонами народу. Скоріше десь в провінційному містечку. Але як вийти за межі центру, то кількість машин збільшується, будинки підростають до п'яти поверхів, а іноді бувають і дилди до двадцяти поверхів. Усюди торгівля, неонові реклами і люди. На північ і трошки на захід від центру є навіть містечко електроніки. А на схід починаються нічні торгові площі, вуличні і багатоповерхові. І серед цієї сучасності постійно натикаєшся на приховані храми і низенькі затишні спальні райончики.

Цікаво, що у двомільйонному Ченг Маї немає як такого міського транспорту. Його роль виконують тук-туки і маленькі червоні буси таксі, що можуть везти до десяти пасажирів, яким їхати в одному напрямку. Таке собі групове таксі, майже комунізм в окремо взятій машині.

В самому центрі майже всі храми дуже багаті, мають якісь особливості. В ваті Пхра Сінгх зберігають статую левового Будди, він один з найбільш відвідуваних. Храм Чанг Ман найстарший в місті, має майже вісім столітть. Ват Пхран Ан просто надзвичайно красивий. А ват Чеді Луанг - найбільший. В ньому знаходиться напіврозвалена величезна ступа. А на стільцях біля неї монахи запрошують поговорити за життя. Як задавати правильні питання, то навіть за півгодини розмови можна почути достатньо, аби розмірковувати потім декілька днів. Поряд храм весь завішаний паперовими прпорцями. А в ваті навпроти вату Чай Пра Кіат знаходиться школа масажу, де за 120 батів вас добряче годину помасажують. Що Вiка із великим задоволенням спробувала. А я в цей час пішов спілкуватись з монахами.

Путівник просто повідомляє про три бірманські вати Четаван, Махаван та Буппарам, але вони більш ніж варті уваги, особливо останній. Він весь покритий позолоченими картинами, з різними різьбленими дверями по периметру. Вхід охороняють наги і тигри, а все подвір'я заставлене статуетками. Зовнішньо це чи не самий курчавий храм міста.

Храм Доі Сутхеп - самий святий, знаходиться на горі в 15 км за містом. Дорога до нього іде повз зоопарк, піднімається в гори, закручується і відкриває іноді чудові краєвиди. Потім до храму треба піднятись по трьомстам сходинкам між двома довжелезними зеленими драконами. В ваті надзвичайно свята атмосфера, монахи поважно читають мантри, а люди моляться або беруть участь в ритуалах. Все буквально сяє золотом. А краєвид, особливо нічний, перехоплює подих. До храму і назад можна сміливо їхати автостопом, беруть без жодних проблем. Але це єдиний платний для іноземців ват у місті, коштує 30 бат.

Зоопарк в місті теж вартий уваги, ми присвятили йому майже цілий день, хоч планували менше. Зелений парк досить немаленького розміру розташований на схилі гори. Тобто це і є майже природний ліс. Вольєри просторі, хоч іноді могли б бути і більшими. Головна подія - гіганська панда, подивитись яку коштує як ще раз сходити в зоопарк. Ще тут є коали і пінгвіни, різні папуги, тигри і льви, відділ плазунів і острів бабуїнів. Є і авіарій, де можна почути птахів, а от побачити їх серед листя важко. Два рази на день можна подивитись на виступ морських котиків, а за додаткову плату - ого-го! - відвідати новий акваріум. Для переміщення існує дешевий і швидкий автобус і понтовий дорогий і повільний монорельс над деревами. Можна і пішки, це приємно, але тоді сміливо виділяйте на огляд півдня і більше.

Від зоопарку ми вже в сутінках достопили до гірського храму. Важливий Папір дозволив не платити за вхід. Послухали вечірні мантри, глянули на вечірній Чанг Май, подивувались багатому оздобленню і швидко устопили до міста готувати різдвяну вечерю.

І хоч кутя була рисова, замість ізюму були невідомі сухофрукти а страв було аж ніяк не дванадцять, а тільки вісім рахуючи пиво і чіпси, вечір вийшов цілком різдвяним. До того ж нам вдалось налаштувати Skype і нарешті довго поговорити з рідними.

Немає коментарів: