Янгон

Чи тече вода під лежачого Будду? Це наразі наука достеменно ще не вивчила. А от гроші потихеньку течуть, приблизно по 2$ і більше з
кожного іноземця. Течуть гроші і до сидячого Будди, причому з такою
самою швидкістю. Виникає питання еквівалентності потоків і сутності
форм Будд в цьому контексті, яке я б залишив для домашньої вправи
читачеві.

Найбільший янгонський лежачий Будда в храмі Чаукхтатгуї є і другим за
розмірами у всій М'янмі після такого ж велетня в Баго. Побудований він
в 60-х роках минулого сторічча, але вважається дуже святим. Має аж 63
метри в довжину, величина його брови трохи більша двох метрів, а
довжина руки приблизно вісім метрів. Інші виміри в кількості трьох з
гаком десятків найменувань бажаючі можуть прочитати на спеціальному
стенді біля голови. Навколо Будди споруджено величезний ангар, на
стінах якого написані імена тих, хто жертвував на будівництво Будди. Є
тут і російськи прізвища!

Побачивши, що найперше ми "відреспектили" Будду, і тільки потім пішли
оглядати і фотографувати його, до нас підійшов якийсь дядечко і
розповів дещо про цього гіганта. Зайшли ми до ангару з вулиці, по
східцях повз старі монастирські будівлі, з чорного ходу, тому так і не
зрозуміли, є там каса біля головного, чи ні. А от сидячого Будду в
монастирі навпроти ми побачили краєчком ока, оскільки каса була там,
де ми зайшли. Але після того лежачого цей вже не здавався таким
крутим.

Центром янгонського буддизму, та може і усієї М'янми, є ступа
Шведагон. За легендою вона містить вісім волосинок Будди і збудована
2500 років тому. Науковці ж вважають, що перша ступа була побудована
близько 6-го століття н.е. Потім вона декілька разів була розвалена
землетрусами і пожежами, а поточний варіант датується кінцем 18-го
століття.

Сама ступа має 98 метрів заввишки і знаходиться на 50-ти метровому
пагорбі. Наверх пагорба з чотирьох сторін світу ведуть широкі криті
східці, які охороняються дев'ятиметровими левам. Ступа не одинока - це
неймовірний комплекс, що займає п'ять гектарів і включає ще
сотню-другу обєктів - ступ, павільйонів і храмів, не рахуючи статуї.
Все позолочене або лаковане, жовте або різнокольорове. Слово
"какофонія" з путівника не дуже точно характеризує ситуацію, оскільки
весь комплекс має певну симетрію, а нагромадження архітектури приємне
оку і абсолютно не напружує. Особливо красиво тут на заході Сонця.
Золото відблискує темними жовтими променями і, здається, само починає
світитися. Неймовірна картина! Коли ж в темряві вмикають підсвічення,
то воно просто ніщо відносно заходу Сонця. Цікаво б було прийти сюди
на світанку.

Гроші з іноземців під ступу течуть у кількості 5 баксів з носу, і
втікають через касу, яка знаходиться вже наверху біля північного
входу. Теоретично касу можна і обійти, якщо зайти з будь-якого іншого
входу і не проходити біля каси, але це не так легко, тим більш
Шведагон того дійсно вартий. Нас таки піймали, але побачили справку і
дозволили безкоштовно зробити одне коло. Розмова з молодими
охоронцями-дівчатами і хлопцем виявилась приємною і усміхненою.

А от у народному парку, куди ми попали теж через задні двері просто по
дорозі до Шведагону посмішки не прокатили. Плату в п'ять баксів ми
розцінили як занадто велику - що таке цей парк у порівнянні з дивами
Шведагону? - розвернулись і звалили.

Не всі входи пристосовані для іноземців, на деяких про оплату ніц не
сказано. Можна зайти і багато побачити, поки охорона роздуплиться. А
коли вони таки підходять, то пропонують просто вийти, а не обов'язково
платити за вхід. Тільки майте на увазі - місцеві стучать на білих
зайців, тому морда цеглою працює лише певний час.

Відвідали ми ще храм Маха Віджая, що біля Шведагону. В ньому є ступа,
яка пуста всередині. В сферичну стелю вбудовані лампочки-зірки і
намальовані сузір'я у вигляді відповідних тварин. По стінах наліплені
дерева, наче ти посеред саду. А по центру стоїть маленька ступка з
вістмома Буддами по периметру. Тут ми вперше побачили, як місцеві
палять в пагодах і періодично спльовують по кутках. Добре хоч в туалет
не ходять! Знову згадали Індію... Взагалі в порівнянні з Тайським,
місцеві монастирі виглядають бруднішими і місцеве населення не
відноситься до них з такою повагою, як тайці.