Кало

Кало (Kalaw) - місто серед гір, звідки ходять різноманітні треки. В
околицях Кало можна насолоджуватись краєвидами, відвідувати етнічні
села, заходити в монастирі. Є треки в Піндаю і до озера Інле. Не так
давно в Кало була британська воєнна база. З тих часів тут лишились
старі вояки з різних британських колоній, в тому числі і велика
кількість непальських горкха. Саме тому в місті є непальські ресторани
і чайні. Саме місто дуже тихе, закликає до розслаблення і повільності.
Окрім буддистських храмів тут є декілька церков, трапляються
колоніальної архітектури будиночки.

Зупинились ми в готелі Golden Kalaw Inn за 7$ з торгом, гарячим душем
в номері, балконом, сніданком і супутниковим телебаченням в холі.
Рекомендований LP Golden Lily оперується сікхами, має страшні кімнати
за 6$ і непогані за 10$, торгуватись не хоче. Готель Eastern Paradise
Motel пропонує після торгу гарні кімнати за 8$, але з вікном в стінку,
краєвид з верхніх кімнат теж такий собі, а ціна на 2$ більша. Вечір ми
проводили на балконі кутаючись в теплі ковдри, попиваючи гарячий чай і
слухаючи "Мертвого Півня" з КПК.

З ресторанів можу рекомендувати Sam's Family Restaurant. При
стандартних цінах тут надзвичайно смачно готують і приємно
обслуговують. Не пропустіть сік з полуниці! Можливо також організувати
тут романтичний вечір при свічках.

З цікавого в місті є бамбукова статуя Будди на горі. На алтарі серед
їстівних підношень якась кицька шукала кітекат, але, нажаль, Будда
буввегетаріанцем і таких делікатесів не вживав. Є печера з буддами,
подібна до такої в Піндаї. На вході в печеру ми знайшли декілька
золотих пагод і величезний замок на дверях. В центрі міста є оббита
золотистими пластинками пагода і досить великий монастир з купою ступ.
Біля монастря стоїть мечеть, а десь на задворках є католицька церква,
до якої ми, нажаль, так і не дошкандибали. Є також ринок, який працює
з сьомої ранку, а ввечері навкруги його відкриті численні магазинчики
і чайні.

По дорозі ви зустрінете дітей, які будуть дарувати вам квітки, а
взамін просити гроші. Зустрінете ви жителей селищ в полосатих
спідницях, з яскравими наплічними сумками і обернутими
різнокольоровими рушниками головами. Ці просто посміхаються, гроші на
щастя не просять.

На трекінгу все ще простіше. Хоч хати в селах не свідчать про крайню
бідність, зустрічні діти простягують руки за грошіма або неоднозначно
показують "дай жерти". Коли ж бачать об'єктива, то одразу починають
посміхатись, обніматись і по всякому позувати. Опустиш камеру - і знов
простягнута рука і великі сумні очі. Схоже на рефлекс, егеж? Ми його
випацювали в них. Попозував - з'їж цукерку. Молодець, гарний хлопчина.
А он наступний багатий дядько, гайда, хлопці, йому попозуємо!

Але все ж таки треки там красиві. По лісам-дорогам, вздовж хребтів і
краєвидів, до пагод на верхівках гір і селищ в долинах. Так званий
ViewPoint насправді хазяйство непаьця. Там можна і переночувати але
краєвид краще дивитись від розвилки з ресторанчиком неподалік. Сам
непалець родом з Покхари, перебрався сюди за батьком, який був горкха.
Розповідав, як нелегально перетинав кордон і їздив до Покхари, але
сказав, що повертатись вже не хоче. Затупивши дорогу, ми не вийшли
коротко до водосховища, а протулили маршрутом з LP зайвих 10
кілометрів. До Кало вже в сутінках нас підкидали військові мотоциклом.
Після вечері з гудінням в нозях завалились спати, завтра маємо довгий
шлях в Мандалай.