Озеро Інле

Озеро Інле (Inle) є найбільшим озером М'янми. Воно складається з двох
озер, які з'єднані протокою з водоспадом. Північне має 22 кілометра з
півдня на північ і 11 кілометрів з заходу на схід, південне рази в два
менше. Глибина озера доходить до 8 метрів. Половина поверхні озера
вкрита плавнями, в яких живуть риби і птахи, а люди влаштовують в них
плавучі сади й городи та селища на сваях. Озеро з усіх боків оточене
горами, і є найбільш цікавою природною цікавинкою М'янми. Цікаво тут і
з культурної сторони, оскільки на берегах і в горах проживає багато
народностей, життя яких можна подивитись на екскурсії озером або на
треку. Точкою доступу до озеру є містечко Ньяншве, в якому живуть,
їдять і організовують різноманітний досуг на озері і навколо.

Ранком прокинулись, коли автобус зупинився. Перша думка - "Куди це
виходять всі білі? А біс з ними, хто їх розбере, спимо далі…". Але за
п'ять хвилин мозок прокинувся і ми розпитали водія, що ж то було і де
ми їдемо. Виявилось, що то таки був Швеньянг, звідки їдуть до
Ньянгшве. Швиденько вискакуємо з буса, а водії зупинили нам біля
пікапу до Швеньянгу. Просив по 500, але з посмішкою прийняв 200 чатів
з двох за коротку поїздку. В Швеньянгу випили чаю з довгими смаженими
булками. Зайшли і на базар за булками, мандаринами і яблуками. Пікапи
мали відходити тільки за дві години через відсутність пасажирів, тому
ми застопили безкоштовний трактор. Трактор дирчав десять кілометрів
майже годину, на кожній ямі рюкзак хотів уповзти з вузькоі підніжки, а
місцеві махали нам з велосипедів і посміхались. За доступ до озера тут
беруть 3$ в будці на в'їзді до міста, але Важливий Папір спрацював і
нас впустили в заповідну зону безкоштовно. Квиток далі жодного разу не
питали.

Після недовгих пошуків вибрали готель TeakWood Guest House. В номері
за 8$ (спочатку хотіли 10) на першому поверсі було чисто, просторо,
але трошки темно. Також в номері був гарний душ з гарячою водою, а
ранком подавали непоганий сніданок. Можна вибрати омлет з тостами,
млинець або мохінгу - бірманський рибний суп. До чаю додається також
мед.

Вечеряли в ресторанчику Nan Restaurant на сусідній вулиці на північ.
Стандартне китайське меню при нормальних цінах, але великі порції,
необмежений суп і чай а також спеціальне блюдо від шефа - томати з
кетчупом чілі.

На вулиці Yone Gui Rd навпроти ринку є продуктовий магазин, а далі на
схід по тій же стороні, де ринок, шукайте Інет-кафе за 1000 чатів,
найдешевше в містечку. Традиційно багато чайних. Також багато
туристичних агенцій з трекінгами, квитками і інформацією. Можна
спробувати знайти інформацію для самостійного трекінгу, але про це
далі.

В перший день оглядали місто. Ступ тут багато, буквально на кожному
кроці. І навколо - ще більше. Є трошки розвалених. Цікаво відвідати
ступу Ядана Манг Аунг, де всередині створено своєрідний музей. Також
варто сходити до медитаційного центру Нігйон Таунгйон К'янг, трошки в
стороні від центру. Цілий день з монастирів несуться мантри…

Походивши по центру ми таки витрясли декілька схем, по яким можна було
щось планувати. Нас цікавив одноденний трек на схід і триденний в
сусідній Калав. В першому випадку існують приблизні схеми, які не
мають ніякого відношення до намальованого в LP, але мають відношення
до реальності. В другому випадку вдалося знайти схему з назвами
бірманською мовою, що дозволяє питати дорогу у місцевих демонструючи
їм знайомі карлючки. Схеми містять також години ходу. Топографічних
мап немає. Але пізніше в Калаві вдалося сфотографувати схему з натяком
на топографічність. Якщо необхідно, можу пізніше викласти схеми,
питайте.

Отже, керуючись схемами можна йти на трек. Дороги набиті, дорогу можна
питати. Що там, горці іноді англійською володіють, не слухайте гідів в
агенствах! За 10$ в день з носа ви отримаєте перекладача, організоване
їдло, домовлену ночівлю і, можливо, оповідача. З іншого боку
самостійна подорож дає більше гнучкості, а спілкування з місцевими без
гіда цікавіше. Не вірте, що ходять вони по по нетуристичним місцям.
Агенцій більше, ніж селищ, а треків ще менше, там все схвачене.

Ми вийшли з села по вулиці Yone Gui Rd. Далі йшли добре набитою
дорогою по схемі, вибравши кінцевою точкою найвищу вершину над
містечком. По дорозі відвідали дві медитаційні печери. В одній давали
уроки української монахові, а він пригощав нас чаєм. В іншій зустріли
двох поляків, тата і сина, з гідом. Від печер дойшли до селища під
горою, звідки стежкою вибрались на хребет. Наверху ж нас чекала
засіяна всякими злаками яйла, надзвичайно неочікувана і барвиста.
Збившись з набитої стежки, йшли чигирями в ста метрах від неї і
виперлись таки на вершину, з якої відкривається неймовірний краєвид на
долину і озеро. Звідти іншою тропою, трошки крюком, спустились до
пильної дороги, по якій якраз до темноти повернулись до Н'янгшве.
Находились добряче, ноги потім гуділи ще два дні.

За сніданком знайшлись ще двоє бажаючих розділити екскурсію човном,
дівчина зі Штатів і хлопець з Німеччини. Для одного екскурсія коштує
10 кілочатів, для двох-чотирьох - 15 кілочатів за човен. Рекомендувати
не можу, оскільки не маю, з чим порівнювати. Ми плавали з агенцією
Ѕmiling Moon. Спочатку все буде цікаво, особливо саме озеро і життя на
ньому. Після обіду у нас почались не дуже цікаві майстерні, які б я
залюбки замінив чимось іншим, але все одно екскурсія була цікавою.
Екскурсія зайняла весь день. Можливо, варто брати більш дорожчу
екскурсію і пробувати самостійно вибирати шлях, але відстані там
досить великі, тому все разом не запхаєш. З плюсів у нас був непоганий
гід, який вільно володів англійською і залюбки спілкувався на будь-які
теми. Він свого часу багато мандрував і писав бірманські путівники
бірманською ж. Зараз він не має ліцензії автора і викладає англійську
місцевим гідам.

Почалась екскурсія з проїзду каналами і вулицями селища на воді
неподалік Н'яншве. Землі там вже немає, а трава і городи плавучі. Аби
вони не упливали, їх довгими палицями пришпандюрюють до дна озера.

Далі нас повезли на ринок в селище Каунг Даінг. Туди приходять люди з
різних гірських селищ і продають різнє - від сухої риби і солодощів до
плетених стін для хат. Досить цікаво. Семиденний тиждень був занадто
довгим для горців, тому ротація базарних днів тут п'ятиденна.

Потім човен вийшов на відкриту воду. Просто неймовірно! Величезна купа
води наскільки вистачає очей, а далі піднімаються гори. Усюди
розкидані рибальські човни. Місцеві жителі використовують незвичну
технологію греблі - кінець весла притримують рукою або притискають до
плеча, а біля лопасті весло притримують ногою. Тобто основний рух
відбувається за допомогою ноги, а руки можуть бути вільними.

Тут вже почались майстерні, але без них не можна, бо комісія човну
плюс таки вигода володарю майстерні. Цікаво було в майстерні
сигар-чарут. Як попросити, то дають спробувати скрутити чаруту самому.
На продаж там є всякі коробочки для сигар, на яких окрім розписів і
лакування роблять ральєфні зображення зі спеціальної смоли.

В майстерні шовку демонструють, к можна отримати нитку з стеблів
лотосу а також процесс створення тканини. В майстерні парасолів
показують, як створюють папір з вареної кори дерев і як клеять його на
парасолі. Дивно, але попри досить довгий процес створення, ціна
паперових парасолів менше п'яти доларів. В тій самій майстені цікаво
порозглядати сувенірну лавку, набиту старожитностями. Майстерня срібла
зовсім не цікава, а "унікальні рибки, дизайн і конструкцію яких
винайшов мій батько" продаються по всьому озеру.

Обід проходить в приємному, хоч і трошки дорогому ресторанчику.

Завезли нас також в храм Пхаунг До Оо (Phaung Daw Oo Paya), де
зберігаються п'ять статуеток Будди, так заліплених сусальним золотом,
що вони зараз більше схожі на кулі, ніж на статуї. Щороку в лютому
проходить великий фестиваль. Будд сажають на золочену барку - вона
стоїть біля храму в сарайчику - і цілий тиждень возять по селах.
Одного разу піднявся вітер , барка нахилилась, і один з Будд булькнув
в озеро. Звичайно, його підняли, але тепер кажуть, що він любить
подорожувати.

Тут нам розповіли, чому жінкам не можна підходити до Будди. Ви можете
почути щось на кшалт того, що жінка є нижчою за чоловіка в
послідовності реінкарнацій, але то дурниці. Будда був монахом і йому
було заборонено торкатись жінок. В кожній статуї живе його частка,
якій так само не можна торкатись жінок. Якби Будда був жінкою,
підходити до стату заборонили б чоловікам.

Завезли нас і до стрибаючих котів. Розбещене туристичне місце. Монах,
що розвалився в кріслі, запросив дати пожертву на віскас, але глядачі
скромно потупили оченята. Тоді монах заявив, що без віскаса шоу не
буде, на що гід наш нагадав, що вимагання грошей не надто буддоугідна
справа. Так шоу і почалося. Але монахи - то не Куклачов з цирком, тут
все набагато простіше. Кота підгрібають кільцем і шепочуть "jump,
jump". Кошеня стрибає і отримує шматок віскаса. Цікавішими виявились
виставлені в храмі старовинні трони для Будди, затягнуті павутинням.

Останнім пунктом було дліношєєє. Точніше чергова сувенірна лавка, яку
маскували чотирма закольцованими жінками. Начебто везуть їх показати,
а заодно і лавку оглянути. Жінки позують і посміхаються, туристів
пригощають чаєм і смаженими бобами, а лавка велика і затягує. На моє
питання чи не почувають жінки себе звірами в зоопарку відповіли, що
ні. Хоча крокодил Геннадій теж в зоопарку саме працював, а не жив.
Сумно, товариші…

Ну і наостанок було купання в прозорій прохолодній воді і милування
заходом сонця. Ми заплатили чітко по таксі, а супутники наші накинули
ще добряче чайових. Пояснювати щодо відкатів не хотілось, вони ж були
у захваті, та й самі все розуміють, маю надію. Але як на мене, то
сувенірних майстерень могло бути і менше.

Не відвідали ми Індейн (Indein), де знаходиться ліс закинутих в
джунглях пагод. Кажуть, однак, він більше схожий на ринок сувенірів,
затишку там годі шукати. Не були ми і на плавучому ринку Йоама
(Ywama), але навіть LP пише, що краще ловити інші ринки, бо цей
остаточно ставсувенірним. Можливо, непоганим було б і селище Майнг
Тхаук (Maing Thauk) з довгим тиковим мостом, але селищ і без того було
багато. Є серед озера місце відпочинку. Ми купались поряд з ним, але
до нього самого теж не заїжжали.

Наступного дня ми прогулялись до гір на захід, забрались на пагорб до
ступи Паунг Пане (Paung Pane), після чого забрали рюки з готелю і на
застопленій машині поїхали на трасу в Швеньян. Водій був менеджером з
продажу чогось в Таунджі, забрав нас безкоштовно з рук старенького
водія пікапа, який ну дууже хотів вести нас за 500 чатів, і, мабуть,
сильно здивувався, коли ми поїхали.