Мандалай

Мандалай (Mandalay) - північна столиця М'янми. Місто досить нове, засноване в 1857 році. Має відбудований королівський палац, великий пагорб з краєвидом і храмом, купу монастирів і пагод, сучасні будинки, скажений трафік і гамір, жебраків і ще більше мільона іншого населення.

 

Цікавий Мандалай також своїми околицями. Нинішні села в різні часи були столицями королівств. Відтоді в них збереглися деякіархітектурні старожитності в таких кількостях, що на огляд їх треба не менше тижня.

 

Ми вирішили добиратись до Мандалаю денними бусами, аби помилуватись пейзажами. Насправді, для милування більше б підійшла залізниця, але поїзд з Кало виходить близько одинадцятої, іде від чотирьох до шести годин тільки до перевалочного Тазі, звідки до Мандалаю ще три-чотири години автобусом. Дорога ж горами красива, але розвалена і занадто пильна, автобус 50 кілометрів до Тазі йде мінімум три години.

 

Машин на трасі не було, тому стопили і буси. Пікап, що зупинився першим, хотів 7000 чат за двох. Пшол! Водії автобуса хотіли 7000 з носа до Тазі, для торгу навіть заглушили двигун і вийшли на вулицю. Сторгувались за 2500 чатів з носа - поїхали! В результаті довезли аж до Меткіли, де нас пересадили в мандалайський бус. Я хотів їхати стопом, але пам'ятаючи недавній суботній досвід легко згодився на бус. Тільки переплатили ми трошки, 3000 замість 2000, як платили потім місцеві. Траса ж виявилась не такою і мертвою, але ж хто знав? Та й як підбирають - невідомо, більшість машин були забитими.

 

На півдорозі зробили перерву на обід, я наважився поїсти у придорожньому кафе, яке виглядало більш-менш пристойно. Вказав на м'ясне карі - "Скільки?" - "1000 чатів" - "З рисом?" - "Так" - "Давай". І дівчина почала накладати тарілки овочевими стравами, соусами, додала тарілку з обраним карі і з рисом. Вийшов величезний рознос з верхом! Ще щось доносили в процесі. Можна було б замовляти таку страву на Різдво, адже вона включала:

1. Варений рис.

2. Печінкове карі - єдине непосне блюдо.

3. Овочевий суп.

4. Смажені овочі.

5. Смажені стручки.

6. Горох-пюре.

7. Національна протухла капуста.

8. Ще щось протухле з чимось жовтим і дивним.

9. Зелений салат зі свіжими огірками.

10. Квашено-протухлі стручки з рибним соусом.

11. Томатний соус.

12. Гострий соус.

13-14. Дві різних приправи зчервоного перцю.

15. Зелений чай.

 

Не все було смачне, дещо на наш звиклий до борщу смак взагалі не їстівне, але вже заради того, аби це все побачити, варто було поїхати цим автобусом.

 

Автостанція розташована за містом на півдні. Декілька разів автобус зупинявся, і водії таксі тільки що через вікна пасажирів не витягали. Нарешті всередині лишились тільки ми. Проїхали ще з кілометр за автостанцію і вийшли, бо автобус вертав наліво. Ледве перейшли вулицю - трафік скажений - і почали стопити. Таксі хотіло 5000 в центр - пшов! А потім зупинився молодий хлопець і закинув нас майже до готелю безкоштовно.

 

На нічних вулицях тут як в Індії багато жебраків. Вони чекають біля ресторанчиків і підходять щойно хтось білий звідти виходять. Рікши пропонують підвезти кудись, таксисти теж щось пропонують. Навіть в Янгоні вони не такі надоїливі, що вже казати про малі містечка, де ми були останні десять днів. Одразу ж прокинувся майже забутий індійський рефлекс посилати надоїдливих на гору Попа і далі.

 

Рекомендований паном Жаровим готель Nylon в принципі адекватний своїм 8$, але тихого балкона нам не вистачає. Рекомендований все тим самим Жаровим ресторан Мін-Мін вдвічі подорожчав, до того ж там не дають звичного дармового зеленого чаю. Інтернет в готелі зараз не працює, проте через вулицю є Інет-кафе. Ціна - 300 чатів за 15 хвилин, що не дешево, до того ж повільно і не працює напряму Blogger та Picasa. Тому останні фото не загрузили, а записи публікую за допомогою пошти.