Удомсай

Удомсай (Udomxai) - столиця однієї з північних провінцій Лаосу. Ми вирішили зупинитись тут на одну ніч, аби прибути в прикордонний Ботем якомога раніше.

Зранку вийшли на трасу в Нонг Кіяу. За півтори години проїхало аж дві машини, які їхали далі села. В обидві ми не вписались. Місцеві діти затіяли біля нас веселу метушню, а старша дівчинка подарувала букет квітів. В кінці кінців ми плюнули і пішли на автобус, що якраз відходив.

Мінібас був повний туристів, виключенням стала тільки місцева тітка з дитям. Тітці спочатку було спекотно, тому вона підняла светра, виставивши всім на демонстрацію свої груди. А коли дорога почала підніматись вгору, її почало нудити. Мабуть, вона була виправданням Лаосу за спокійний попередній автобус. Коли ж недалеко від Удомсаю тітка відключилась, ми вже зраділи, але тут раптом почало нудити її малого, і концерт продовжився. Добре що ми сиділи на передніх сидіннях, тому насолоджувались тільки звуками, іншим білим повезло менше. Взагалі по описам в інеті, нудить в автобусах всіх місцевих, дивно що іноземці переносять серпантини набагато легше.

Дорога могла б бути дуже красивою. Серпантин майже весь час піднімається в гори, покриті колись джунглями. Але випалення лісів робить страшну справу. Тепер замість палаючих зеленню схилів навколо десятки кілометрів попелища, пересипаних обсмаженими лишками дерев. Де-інде від землі ще піднімається дим від згасаючою пожежі, а серед схилів на маленьких цілих галявинках стоять закопчені сараї. Це, мабуть, найсумніший краєвид з усіх, що я бачив. Жах…

Нарешті дорога виходить в широку долину, де і розташований Удомсай. До кордону з Китаєм лишається сотня кілометрів і Китай буквально дихає в обличчя. Майже на кожному будинку написано ієрогліфами, а в магазинах в більшості продаються китайські товари. Кажуть, китайці приїздять сюди за тайськими товарами. І вони тут є. І китайці, і тайські товари. Тільки перші зазвичай проїздом а другі дорогі. Та й взагалі незрозуміло, нащо китайцям тайські товари. Але це, насправді, не важливо.

Цікавого в місті майже нічого немає. Є ступа на невеликому пагорбі, не стара. Біля неї можна зустріти англомовних монахів і туристів. Є пам'ятник Вождю в а-ля буддійській альтанці з святою парасолею на верхівці. Є десь за центром монастир. Можна ще треки ходить, але сіре небо повністю відбиває бажання кудись іти.

Натомість ми пішли в баню. Як і в Луанг Прабангу, баня в Удомсаї зорганізована організацією Червоний Хрест, а ходять до неї майже виключно місцеві. Приємна річ, тільки віничка не вистачає. Є і масаж, але нам вистачило і бані.

Корисне

Добирання. З Нонг Кіау о 11-й ранку іде єдиний автобус в Удомсай за 40 ККіп. Автостоп мабуть можливий, але траса майже пуста.

Проживання. Шиканули і вселились в готель Vivanh Guest House. 60 ККіп за номер зі шкафом, телевізором, дзеркалом і м'якеньким тепленьким ліжком. Все добре, тільки нагрівач в душі недостатньо потужний, тому вода ледь тепла.

Їдло. Ресторанчиків безліч. Ми вечеряли в KeoMoungkhoun. Смачно і відносно дешево, 8 ККіп за суп або смажений рис.

Інше. Інтернет усюди по 200 кіп за хвилину. Там де я був, було ще й повільно. В готелі Lithavixay, що навпроти, не було конекту.

Баня в червоному хресті трошки гірша за таку в Луанг Прабангу, 10 ККіп. Масаж за 30 ККіп за годину.

В банку начебто можна поміняти зайві кіпи на бакси. Ми робочі години проскіпали, тому точно сказати не можу. Однак бачили курси валют в інформаційному пункті. Юанів в списку валют не було.

Інформаційний пункт на диво юзабельний. Видає безкоштовну мапу. Має також список всіх готелів з цінами, розклади транспорту, курси валют, трекінги і всяке інше.