Ліджанг

Ліджанг (Lijang) - ще одне "старе" місто. Серйозно поваляне землетрусом, розбудоване і занесене в 1997 році до ЮНЕСКО, місто виглядає глянцевою картинкою. Серед новеньких будівель заглядаються на сувеніри численні туристи. Надвечір на вулицях з'являються музиканти, кафе відчиняють двері, а з барів гремить музика.

Сучасна уніфікація світу, яка відбувається також завдяки туристичній індустрії, призводить до того, що китайські містечка відрізняються від європейських лише мовою написів над сувенірами і формою даху.

В розповідях мандрівники порівнюють Ліджанг з невідомим районом Амстердаму. Я в Амстердамі не був, але підозрюю, що це недалеко від правди. Схожості додають численні канали. Проте вода в них гірська, прозора, повна червоних рибок. Іноді можна побачити, як на рибок полюють з вудкою повари з ресторанів.

Кажуть, люди в старому місті не живуть. А ті, які живуть, є володарями готелів або лавок-майстерень. Будинки по всьому місту всі однакові. Різьблені двері явно виготовлялись на одній фабриці. Особливо цікаво виглядає вивіска "старовинна вулиця така-то", за якою стоять новенькі і ще абсолютно пусті абсолютно однакові будинки під старовину. А проїзджу частину займає купа сміття.

До всього немає тут жодного храму. Ні, брешу, храм один є. В ньому сидять ряжені монахами китайці, голосно кричать "Хеллоу!" і пропонуючи запалити свічку-вонялку розводять на бабло.

Мабуть, єдиним дійсно цікавим місцем Ліджангу є парк Озера Чорного Дракона. На водах озера стоїть відбудована пагода п'яти феніксів. В гарну погоду в озері відбивається далека сніжна гора. Красота і екібана. Цей кадр є фактично символом Ліджангу, його можна побачити на листівках і на книгах. Робиться кадр зі спеціально побудованого для цього місточка. Думаю, для багатьох саме цей кадр є головною причиною відвідин парку.

Є в парку ще й храм. Красиво відбудований, з сакурами в середині. У дворі грає тибетське "ом мане падме хум", тріпотять молитвені прапорці, монах в жовтому посміхається відвідувачам, а на стінах розвішано каліграфію. Екстаз медитації наступає, коли заходиш всередину храму. Там влаштовано меморіал місцевого партійного діяча. Посередині стоїть його бюст, а на червоних стінах розвішано фофографії його з великим Мао і з представниками китайського пролетаріату. В перший момент з'являється шок і розбирає істеричний сміх. А потім розумієш, що ось ЦЕ чекає весь Тибет і стає вже не до сміху. Зовні лишаться прапорці, а всередині будуть вклонятися Мао.

В парку знаходиться досить високий слонячий пагорб, з якого відкривається непоганий краєвид. Для підйому необхідно зорганізуватися в групи по чотири і зареєструватися в спеціальній книзі. Але ми прошмигнули без регістрації. На шляху наверх знаходиться невелике кладовище, де земля засипана грошіма. Китайці вірять, що грішні душі реінкарнуються в пеклі, де в них немає можливості прийти ближче до нірвани. Проте в пеклі існують грошові відносини, тому душам потрібні гроші. Їх друкують в нашому світі і кладуть біля могил, як ми іноді ставимо чарку. На купюрах так і написано: "пекельні банкноти".

Перед виходом на вершину пагорбу проходиш крізь арку, яку я б назвав воротами до китайського майбутнього. Проста, бетонна, з намальованими балончиком ієрогліфами. Проте форми і пропорції однозначно вказують на китайське її походження.

Насправді є в Ліджангу і невелика жива частина. Знаходиться вона на півдні старого міста. Туристи зникають, натомість з'являються жителі, продуктові магазинчики і навіть невеликий стадіон. Будинки тут простіші, проте гуляти по тим вуличкам цікавіше.

Дивна особливість мобільних китайських вуличних торгівців в тому, що вони весь час намагаються запропонувати свій товар відвідувачам ресторанів. Навіть настирливі індійські торгівці поважали право інших на спокійну їжу. Особливо смішно виглядають в ресторані мобільні чистильщіки взуття, що пропонують почистити ваксою наші сандалі прямо під столом. На них ми завжди реагуємо фразою з мультика про Барона Мюнхгаузена з характерною інтонацією і жестом - "Ті што, нє відішь, я кюшаю?!". На диво, працює.

Кажуть, якщо вийти на вулицю до восьмої, тобто до прибуття організованих китайських туристів з прапорцями, мегафонами і клацалками, то прогулянка буде майже інтимною, лише ви і Ліджанг. Звичайно, я в один з ранків я взяв камеру і відправився вранішніми вулицями на фотополювання. Але ж не один я такий розумний, а китайців надто багато. Туристів дійсно ще не було, але вулиці вже були заповнені вранішніми фотографами. Діставати камеру у присутності ще сотні фотографів навколо бажання, чомусь, не виникає…

Корисне

Вхід. За відбудову міста треба платити 80 юанів, але ми не платили, бо ніхто не питав. Цей квиток треба показати на вході в парк Чорного Дракона, але там є чорний хід. Від північного входу треба пройти ще трошки на північ, перейти місток і повернутись знову на південь. Вийдете біля каси, але вже зі сторони парку.

Транспорт. До головного автовокзалу з вулиці Minzhu, тобто майже зі старого міста, йдуть автобуси 8 і 11.

Проживання. В місті сотні гестхаусів і готелів. Ми жили за 40 в Ji Yuan Inn з телевізором, душем і Інтернетом. Шукати на лівому провулку Xinyi Jie, як йти від водяного колема. Підозрюю, що можна було жити і дешевше, просто було ліньки шукати.

Їдло. Відносно дешево можна їсти в численних ресторанчиках одразу за старим містом на північ біля площі. А якщо піти в нове місто, то там взагалі тих ресторанів безліч і дешево.

На вулиці Minzhu є два величезних супермаркета. Один біля надземного переходу, інший трошки південніше.

Інше Майже в кожному готелі є доступ в Інтернет. Якщо немає, то скоріше за все в сусідньому готелі є відкрита точка доступу. З нашої кімнати можна було користати три точки.

Безкоштовні мапи і корисну додаткову інформацію можна знайти на сайті Trax2 Free Maps.