Ванг Вієнг

Ванг Вієнг (Vang Vieng) знаменитий своїми краєвидами. Вертикальні порослі джунглями скелі піднімаються з долини і далі переходять у високі гори. Саме за цими горами, ріками і печерами сюди приїзджає безліч західних туристів.

Коли Ванг Вієнг відкрили перші бекпекери, він був маленьким селищем серед неймовірно красивої природи. За останні роки селище перетворилось на осередок туризму, своєрідний Као Сан, куди, як мені здається, приїзджає чи не більше туристів, ніж в М'янму, якщо порівняти кількість авіарейсів в Янгон і автобусів в Ванг Вієнг.

Головна ж проблема, як для мене, це те, що люди приїзджають сюди більше відірватись в барах вночі, ніж подивитись природу. А найпопулярніший вид розваг вдень - тьюбінг, тобто сплав на надутій величезній камері по річці повз печери, скелі і бари з пивом.

Першим дзвониким нічного життя була хазяйка готелю на березі річки, у якої я вже був готовий купити простеньке бунгало. "Тільки зауваж, що поряд бар, а там до ночі музика" - сказала вона. "Тоді я подумаю" - відповів я і знайшов кімнату в іншому готелі неподалік. Бари проявили себе о дев'ятій. Біля нас їх було три, вони знаходились прямо біля річки, де нормальні люди відпочивають, і з усіх неслась музика, зливаючись в страшенну какофонію.

Пішов на розвідку. Один бар виявився набитою людьми дискотекою з Майклом Джексоном і лазерами. Інший був рок-баром з вогнищем і AC/DC, проте за стійкою сидів схожий на репера чувак з дикими очіма, а в меню були розділи "щастя", себто маріхуана, "опіум" і "гриби". Третій бар виявився пустим, без наркоти в меню і з тихою приємною музикою, проте… пустим. Бармен і єдина відвідувачка проводили мене сумним поглядом.

Ці три бари яскраво характеризують настрої Ванг Вієнгу. Тут відриваються, п'ють, смалять наркоту і всяко розлягають(ся). Не всі, звичайно, але достатньо, аби вечірня атмосфера стала неприємною.

Ось в цьому, як на мене, полягає головна проблема західного туризму, навіть бекпекерського. Користуючись відсутністю грошей у місцевого населення, ми часто вимагаємо у місцевих жителів того ж самого, що маємо вдома, себто гамбургерів, піцц і омлет. А при наявності вседозволеності і того, чого б ми хотіли в нашій країні, себто дівчат, наркоту і інше. Місцеві жителі дають нам це в обмін на можливість жити нормально, а ми беремо, ні на хвилину не замислюючись над тим, що цим самим знищуємо неповторність і унікальність місць, культуру, а часто приносимо і біди. Наприклад, місцеві народи століттями вирощували вживали опіум, але тільки з приходом білих людей наркоманія і зловживання стали глобальною проблемою.

Лаос гарне місце "відірватися". Але виходячи з тьюбінгу в місто в купальному костюмі, замовляючи чергову піцу або порцію маріхуани, мало хто замислюється над тим, що ці дії не мають саме до Лаосу ніякого відношення. Навіщо взагалі їхати з дому на інший край світу, аби шукати там те саме, що і вдома плюс те, що вдома заборонене? Навіщо нести західну експансію туди, де їй не можна протистояти? Навіщо приводити землю до єдиного "західного" знаменника? (роздуми були написані автором під апетитне поїдання французької булки, без якої він тепер жити не може, так що західні вподобання вкорінилися в нас глибоко )

Багато переселенців створюють культурні осередки в інших країнах - індійці, китайці, мусульмане несуть з собою релігію, життєвий устрій, мову, їжу і одяг. Але створюють вони саме осередки і саме там де живуть. Ми ж несемо часто найгірше, що у нас є, і несемо його туди, де буваємо проїздом три дні раз у житті.

В Ванг Вієнгу є чотири невеликі вати, які периметром оточують туристичне гетто. За ватами починається майже звичайне лаоське село, бігають діти, мами йдуть на базар, а папи майструють будинок. Ми обгуляли всі вати, пройшлись трошки селом, поторгувались на базарі і пішли в готель спати. В готелі ми побачили першу ознаку того, що вічне літо закінчується - теплі ковдри.

Прокинувшись ранком, побачили, що небо затягнуте сірою димкою, сонце крізь неї майже не просвічує, тому ландшафт був сірий і плаский. Трошки поміркувавши, вирішили їхати далі до Луанг Прабангу замість прогулянки по місцевим печерам. Тому ми швиденько зібрали речі, поснідали рисом з манго і пішли на трасу.

Корисне

Добирання. Туристичний автобус з В'єнтьяну до Ванг Вієнгу можна сторгувати за 40 ККіп з підбиранням в готелі. Їхати три години.

Проживання. Ми жили в готелі Xaysong Guest House за 40 ККіп. Чисто, відносно тихо, душ з гарячою водою в номері, загальний балкон з гарним краєвидом, проте з какофонією ввечері.

Їдло. На вуличці північніше вату Канг є вулична кухня з цінами 10 ККіп за смажений рис або суп або інше, меню з пунктів двадцяти. Їдять переважно місцеві, тому дешево, смачно і аутентично.

На вулиці північніше вату Сі Місайхам є місцевий базар з овочами-фруктами.

Інше. Інтернет усюди 300 кіп/хвилина, відкритий WiFi знайти не вдалось.