В'єнтьян. Народний

Центральним пам'ятником В'єнтьяну є ступа Пха Тат Луанг. За легендою ступа на цьому місті була закладена буддійськими месіонерами від Ашоки для збереження ребра Будди. Науковці ж знайшли лишки храму ангкорського періоду. Лаоські царі відбудували ступу в ХVІ столітті, а потім ще раз вона була відбудована після тайської навали вже французами у 1900-му році і перебудована в 1935-му. Наразі Пха Тат Луанг є одночасно святим місцем і символом державності Лаосу. Лінії її прямі, жорсткі, але разом з тим елегантні, яскраво виблискують на сонці золотим. Перед ступою сидить король Сеттхатхірат який будував її. чотири століття тому.

Знаходиться Пха Тат Луанг на величезній площі в декількох кілометрах від туристичного центру. І площа ця є центром адміністративним На ній знаходиться дім парламенту і резиденція політбюро Лаосу, остання за височеним парканом. Також на площі знаходиться пам'ятник невідомому солдату, виконаний у вигляді схожої на Пха Тат Луанг ступи, але білого кольору і з зіркою на верхівці. Під нею палає з іншої зірки вічний вогонь. Коло самої Пха Тат Луанг знаходяться також два вата. Один з них досить красивий і новий. Інший велетенський ще будується.

Цікавим є музей історії армії, що розташований на цій же самій площі. Музей не позначений в LP, мабуть, тому, що в ньому аж занадто пафосно показано, як лаоська армія мочила янкі і імперіалістів. Під покаліченими машинами на першому поверсі вивішені приписи на кшалт "Ця машина використовувалась для доставки їдла на фронт. Хоробрий водій Сянь Бунь пробився з нею до військ крізь бомбардування ворога. Одна бомба влучила в машину, але героїчний водій не зважаючи ні на що доставив продовольство." На другому поверсі зібрана зброя і фото часів азійських воєн 1945-75 років, яка має схожі приписи. Закінчується єкспозиція фотографіями успіхів військ у навчанні і плясках з автоматами Калашнікова. Є і своєрідна зала дружби армій, в якій зібрані дарунки на знак співпраці армії Лаосу з арміями різних країн, в більшості комуністичних. Висять і фотографії лобизання-рукотиснення генералів. Цікаво, що з усіх військових лише керівник армії Сингапуру був у штатському.

На першому поверсі є стенд з сувенірами типу значків, а також з книгами. Цікаво, що дитячі книжки з тайським синім покемоном лежать поряд з книжками політичного змісту і підручниками англійської.

На шостому кілометрі 13-ї північної дороги, в трьох кілометрах від військового музею знаходиться меморіал Президента Кайсоне Пхомвіхане. Схожа на ват формою, але майже без оздоблення, величезна будівля важко пропустити. Перед нею стоїть пам'ятник Лідера і дві скульптурно-пролетарські групи з прапорами Лаосу і СРСР. Всередину попасти не вдалось, оскільки музей закритий на ремонт.

Якщо заїхати трошки вглиб, то всередині військової зони можна знайти дом-музей Пхімпхоне. До 1975 року тут була база ЦРУ, з якої американці керували урядом і війною. А коли комуністи вигнали імперіалістів, вони влаштували тут свій військово-політичний осередок. В одному з будинків, в яких жили американці, оселився і Пхімпхоне. Він жив і працював в цьому будинку до самої смерті в 1992 році.

Після військової прохідної треба пройтись метрів двісті, де біля музею зустрічає екскурсовод містер Кем. Лице його буквально сяє від гордості за те, що він працює саме тут, в музеї Президента, Лідера, Героя. По черзі відчиняє двері, показуючи досить скромно обставлені робочий кабінет, вітальню і спальню Пхімпхоне. З дорогих речей лідер дозволив собі тільки ручку Паркер і персонального Будду. Хоча, звичайно, невідомо, скільки він мав на рахунку в швейцарському банку. Серед багатьох книг лаоською, французькою, англійською, в'єтнамською і російською - в основном змісту економічного і політичного, трудів Леніна і біографій - помічаю книги по йозі. Так, підтверджує гід, Президент любив йогу і спорт взагалі. А от і його килимок для йоги і велотренажер. Любив Пхімпхоне і музику - майже в кожній кімнаті є портативний касетний програвач і касети. В шафі Президента висить тепле пальто, яке йому подарували для візиту в СРСР. Стоїть також пляшка улюбленого віски і настіка женшеня.

Від музею армії і меморіалу логічно перейти до національного музею, хоч і знаходиться він в туристичному центрі. Починається він з мамонтів, черепів і шкребків первісної людини. Плавно історія проходить повз зали з Буддами і одягом меншинств, королівськими мечами. А потім починається марксистська документалістика, експозиція стає фотографічною. Я знайшов навіть фото-біографію товариша Ульянова. Фотографії іноді досить цікаві. Чого варта фотографія хлопця біля уламків щойно збитого ним з рушниці імперіалістичного літака, до якого з квітами підбігають дівчата. Або ось фото французів, підписана як "французькі колоністи в очікуванні відправлення додому після поразки". Цікаво, що в музеї війни така ж сама фотографія підписана як "французькі колоністи повернулись загарбати нашу землю в 1949-му". Маю підозру, що 90 відсотків фото мають слабеньке відношення до підписів під ними. Закінчується єкспозиція так само подарунками від комуністичних держав. Ну і невеликим сувенірним магазинчиком.

Неподалік автостанції знаходиться президентський офіс, названий в LP чомусь палацом. Виглядає він дійсно більше як офіс, ніж як палац. Перед ним розбито красиві клумби. Але ворота в паркані зачинені для відвідувачів, дозволяючи лише зазирнути у двір з вулиці. Наразі офіс використовується президентом лише для урочистих подій.

Широкий проспект від палацу через три кілометри виходить до тріумфальної арки Патусяй. Арка є символом тріумфу, побудована вона в 1960-х роках з американського цементу. За парком розташований невеликий, але популярний парк з фонтанами. В парку є гонг миру, подарований Індонезією. Серед прапорів різних країн світу я знайшов і прапор України.

На цьому В'єнтьян народний закінчується і починається В'єнтьян історичний.

Корисне

Добирання. Прокат велосипеда 10 ККіп за 24 години. Усюди прохають лишати паспорт, але іноді можна домовитись за ISIC.

Вхід. До національного музею 10 ККіп, до музею армії 5 ККіп, до меморіалу - 3 ККіп. Важливий Папір дає право проходити безкоштовно.