Рафтінг

Думали-думали і наостанок таки вирішили поїхати на рафтінг на одну з найцікавіших річок Непалу Бхатекоші. Мені особисто це цікаво, бо для мене то вперше. А виявилось все ще цікавіше.

День перший

Прокинулись рано і пішли до офісу фірми, у якої купляли сплав. Дядько з офісу прийшов вчасно і повів нас до автобусу, який по-непальські неквапливо приїхав через годину після години відправлення. За цей час познайомились з американцем Чарльзом, який навіть вмів трошки розмовляти російською. Він приїхав до Непалу на два тижні, але авіакомпанія загубила його багаж і він мав чимось себе розважити на день чи два, от і поїхав на рафтінг. За дві с половиною години їзди по несамовитому серпантину з широченною панорамою Гімалаїв - десь там було видно й Еверест! - ми приїхали на базу біля ріки, де всіх закликали до релаксу, чим ми й займались.

Після обіду нас знову погрузили до автобусу і повезли вище табору на початок сплаву. Надули рафти, видали всім весла, каски й жилети і провели інструктаж. Окрім нас в кількості десяти людей плюс два гіда на два рафта, сплавлялась ще група каякерів, другою функцією яких було витягання рафтерів, що випали на порогах з рафту. Серед них плив також чи не п'ятдесятирічний дядько Пітер, який займається складанням рафтерських путівників. "Яка чудова професія!" - сказали ми йому. "Ну має ж цим хтось займатися!" - скромно відповів Пітер.

Ну ось, інструктаж закінчено - відштовхнулись на спокійній воді від берега, відпрацювали команди - і ткнули нос рафта прямо в білий потік річки. Річка ж одразу бризнула на нас відерце-друге води і ми погребли. Хоча це й не легко. Ну по-перше в порозі і до води не завжди дістанеш, треба підгадувати момент, коли рафт риє воду, а не здіймає нос на хвилі. По-друге всидіти на борті рафту в порозі може й не так важко, але хочеться скотитись всередину, адже трясе й обливає неймовірно. Ну й по-третє треба уважно слухати команди гіда, бо несумлінне їх виконання може призвести до сідання на камінь прямо в порозі - сидиш як дурень посеред річки на мілині, а навколо бушує двометровий перекат! - або й перевертання рафту.

Річка виявилась швидкою, але не суцільним порогом. Більшість часу йшли по спокійній воді, але час від часу аж звеніло у вухах, перехоплювало подих і кропило відерцем-другим води в лице. Сидів я з Видом попереду, тому всі удари стихії ми відчули на повну силу. Не те щоб не страшно… Але ж то легкий день, побачимо, що буде завтра!

День закінчився за дві години, коли ми мокрі і щасливі від пережитого й побаченого припливли в табір. Тут викупались, пірнули в басейн, пограли в настільний теніс і покуштували вже вкотре непальський Дал Бхат. Зараз ще інші хлопці й дівчата, переважно англійці, танцюють під непальську музику, а ми вже спимо під яскравим зоряним небом. Завтра нас чекає справжня пригода й адреналін.

День другий

Прокинулись пізно, не поспішаючи поснідали, загрузились в автобус і поїхали. Щойно пробита дорога пролягала вже звичним серпантином високо над річкою, тим не менш нам вдалось розгледіти деякі пороги, і вони вже не здавались маленькими. Але по дорозі найцікавішим було роз'їзжатись з зустрічними автобусами, до даху забитими місцевими мешканцями.

Трохи менше ніж за годину за допомогою місцевих хлоп'ят - чи не все село прибігло на нас дивитись - рафти було накачано і спущено на воду. Короткий повторний інструктаж - і пішли. Пороги на цій річці на початку невеликі, але сама річка вужча і проходження потребує більшої точності і більше весельної роботи. В одному місці ми сіли на мілину з невеликих камінчиків, і гіду навіть прийшлося вилізти з рафту і штовхати його, поки ми всі стрибали всередині, намагаючись зповзти на глибоку воду. Ще декілька разів рафт розвертало на камені і гряцало об берег каньону так, що всі падали всередину один на одного, тримаючись, однак, за мотузку, що провішена по борту.

Але на цьому пригода тільки починалась, адже це все не так страшно. На одному з порогів рафт застряг на двох каменях, між якими бурлила вода. Ми з Відом якраз на носу сиділи в метрі над водою, що стрімким потоком текла під рафтом. І тут ззаду підплив другий рафт і підштовхнув нас, після чого його почало затягувати під наш рафт. Корма нашого рафту піднялась в повітря, рафт став вертикально, і ми всі посипались прямо в білий струмінь під ним. Я, здається, випустив весло одразу і далі відпустив усі думки з голови і дав тілу розслабитись, аби відчути течію. Вода накрила одразу з головою, протягнула крізь водоворот і відпустила на мить. Тільки встиг хапнути повітря, як побачив інший водоворот, крізь який знову проскочив із струменем. За ним була глибока вода, в якій можно було плисти до берега. За декілька гребків був вже недалеко від каменю, вхопився і озирнувся - Віка була поруч, з очами, розміром з тарілку і без шолома. Слава богу, виплили, пронеслось в голові. Вилізаючи на берег, бачив, що другий рафт теж перевернувся, і його команда теж вилазить на берег. Самі рафти з одним з гідів пропливли далі. Наш вирівнявся і на ньому сиділа дивом втримавшись Талка й гід, а інший перевернутий плив під ним. Вони плили вниз за веслами.

Потрошку вилізли на берег і заспокоїлись. Вся пригода зайняла, мабудь, секунд десять, я навіть не встиг відчути адреналіновий сплеск і звичайну після нього хвилю розслаблення. Мабудь, холодна вода втримала мозок від викидів в кров. Прийшлось нам трошки пройтись берегом, потім нас підібрали хлопці з другого рафту і трошки прокатили до нашого, де ми взяли підібрані весла і шолом і попливли далі. І хоч як не дивились по берегам, два весла і вікін Buff так і не знайшли.

Після пережитого вже нема чого й розповідати. Було ще декілька стрімких порогів, один раз всі навіть звалились в купу на дні лодки, бризкало й обливало добряче, пару разів зарились носом під хвилю. Але що це все по зрівнянню з перегортанням рафту в порозі!

Можу зараз говорити, що був від смерті якнайближче за життя, і я неймовірно радий, що все скінчилось якнайкраще. Воду я люблю більше за все, але то не моя стихія. І опинятись за півкроку до смерті аж ніяк не весело, хоч і буде тепер що згадати і про що розповісти. Дякуючи Богові, Буддові, Аллахові, Вішну й іншим, ми ще й досі живі й здорові і продовжуємо нашу подорож. А мені тільки гуля на голові і синець на попі нагадують про сьогоднішню надзвичайну пригоду.