Гоа

От в Мадгаоні на вокзалі таки вже було чисто. Мабудь, це сама приємна станція з усіх, що ми бачили. До всього вона розписана малюночками і написами "Use konkan railway" який очі постійно читають як "Use kokain railway". І додатково тут є приємна станційна столовка, де можна дешево і смачно поснідати.

Від станції пішки можна дійти до секретаріату і міського саду, в якому зеленіють пальми і ростуть квіти. Дві індіанки поливали квіти зі шлангу, а по периметру парку гуляли два дядечки і щось жваво обговорювали. Від садів можна піймати автобус до майже будь-якої точки південного Гоа. Ми ж поїхали в Бенаулім, рекомендований путівником як саме тихе місце на узбережжі.

Тихе то воно тихе, але вже о восьмій ранку на пляжі до нас підходили різні люди і намагались нам щось продати, при чому фразу "ми не купляємо" вони розуміли хіба що з десятого разу. Навіть компакт-диски нам намагались продати! От дійсно, Гоа - це рай на березі моря, який ані на хвилину не дає забути, що ти в Індії. Вікна тутешнього "Lake view hotel" виходять на калюжу для рису, в якій копирсаються свині і корови. Ми ж після пошуків оселились в найдешевшій камірчині (за 150 рупій) під сходами у Розаріо. За ціну в два з гачечком рази більшу тут можна зняти майже хороми з телевізором, а може й навіть двокімнатну з кухнею, але який нам сенс в цьому на дві ночі? А в принципі непогану кімнатку можна зняти і за 200, зверніть увагу на зелений хотел біля Розаріо. Жерти рекомендую в Сajie Restaurant. Ціни в Гоа взагалі не маленькі, але тут чи не найдешевше, до всього дуже смачно і вельми приємна хазяйка. Також зверніть увагу на … - там непогане і недороге м'ясне і рибне меню. Інтернет тут швидкий, коштує усюди 40 рупій. Цікаво, що попри те, що в Гоа хрестів більше за тризуби, просвітлена біла дівчина в інет-кафе завішала всі стіни малюнками Шиви.


На березі океану - а точніше Арабського моря - надзвичайно спекотно і усюди ростуть кокосові пальми і ресторани. Океан лагідний і теплий, але постійно нагадує про свою могутню сутність маленькими і міцними хвилями, які іноді виростають на півметра і можуть збити з ніг. Біля краю води бігають маленькі краби, які швидень зариваються у пісок при наближенні людини. Іноді попадаються морські зірки, які теж дивовижним чином ззовні не рухаючись зникають в піску.

Під вечір припливають рибалки і до їхніх дерев'яних човнів поспішають жінки з корзинами. Риба майже вся маленька, іноді попадається більша, бувають краби і скати розміром з долоню. За півгодини рибу сортирують і уносять, а човни за допомогою рук по спеціальним дерев'яним підставкам затягують на берег за полосу приливу.

Сутінок тут практично немає. Коли сонце торкаєтся моря, на березі вже майже темрява, яка за десять хвилин стає суцільною. Незвично спостерігати багряне сонце на темному небі над чорною вже водою і не бачити чудових вечірніх кольорів.

Гоа відкрили майже п'ятсот років тому португальці. За декілька років прибули сюди і месіонери. А одним з перших намісників був відомий всім Васко-Да-Гама. Він правив недовго, бо не міг подолати корумпованість оточення і помер від стресу (це ми в місцевому музеї вичитали). От би в нашій країні політики так переживали за корупцію! Португальці закріпились в Гоа на довгих чотириста років, потім були тут англійці, але остаточно запросили їх звідси тільки в 1961 році. Свого часу Олд Гоа був великим містом, чи не більшим за Лісабон, але йому не пощастило і воно вимерло в результаті епідемій хвороб, після чого португальці перенесли столицю в місто Панаджі, яке і зараз є столицею штату.

В Гоа багато лишилось від колоніалізму. Більше того, тут не так вже й багато від Індії! Більше всього Гоа схоже на Латинську Америку - Невеликі будинки з колонадами, обсаджені пальмами, пересипані католицкими церквами. Дійсно схоже на те, як показують Америку в серіалах. Люди носять інший одяг, більш європейський, але не сучасний. Дуже багато індіанців-католиків, навіть в автобусах замість синього обличчя Шиви частіше зустрічається Христос або Діва Марія. Хоча і індійського вистачає. Навіть до католицьких храмів індіанці-католики приносять вінки з чорнобривців, як і до індуїстських богів. Є тут і індуїстські храми, цятки-бінді на лобах, великі хаотичні смітники і настирливі торгівці. Тільки жебраків немає, за день ми бачили одного. То й не дивно - за рівнем доходів на душу населення Гоа посідає перше місце в Індії, причому не тільки за рахунок туризму.

Один день ми провели на пляжі, а другий вирішили присвятити вивченню колоніальної спадщини, тому поїхали в Олд Гоа. Для цього треба змінити три буси - до центру південного Гоа Мадгао, потім година до центру в Панаджі ( звідти йдуть всі буси на північ Гоа), а потім ще півгодини до Олд Гоа. Оскільки в Гоа майже всі написи англійською, ми дивувались, що на кожному стовпі біля дороги написано про безпеку руху. І це при тому, що аварій на індійських дорогах при всій хаотичності руху на порядок менше, ніж на наших українських. Щоб у нас так піклувались про безпеку руху!

В Олд Гоа знаходиться декілька величезних церков і десяток маленьких. Більшість церков діюча. Ззовні архітектура проста, а всередині знаходиться як правило надзвичайно красивий алтар, а білі стіни прикрашені рідкими іконами або меншими алтарями. Місцевий кафедрал найбільший в Гоа. Колись найбільшим був костьол святого Августина, але від нього лишились тільки розвалини і 48-метрова башта. Цікаво, що свого часу розкопкам тут сприяв і посол Індії в Україні.

Окрім церков і арки перемоги від португальців тут нічого не лишилось. Передивитись все тут можна за півдня. Рекомендую до огляду історичний музей біля церкви святого Франциска. Окрім шматків археології містить він портретну галерею португальських губернаторів Гоа, сурових дядьків, що правили цим багатим краєм. Чудовий додаток до відчуття колоніальної дійсності!

Панаджі - велике місто і дивитись там фактично нема на що, як мені здалось. Хоча сюди варто приїхати, аби відчути дух південного повільного міста, в якому ще чути дух португальців. Є тут відносно невелика білосніжна церква Божої Матері, до якої ведуть чи не більші за саму церкву сходи. Трошки в глибині міста можна знайти білу і простеньку резиденцію місцевого намісника божого і червоно-жовтий храм Ханумана, з якого відкривається вид на частину міста. Під храмом знаходиться тихий приємний район, що будували ще португальці. Будинки тут всі двоповерхові і різнокольорові, на вулицях чисто і нічим не смердить. Багато тут і готелів, але вони недешеві.

Ці два міста для Індії є буквально взірцем чистоти і порядку, але з іншого боку вони на Індію і не схожі. Ми ж ними обмежимо своє знайомство з португальським колоніалізмом і поїдемо далі пектись на сонечку і обмивати тіло в океані на південь штату.