суботу, 22 листопада 2008 р.

Аджанта

Ранком проспали, тому снідали і бігали швидко О дев'ятій вже взяли квитки з Пуне до Гоа - скоро побачимо океан! - і о десятій вже сиділи в автобусі в Аджанту. Тут перший раз спрацював наш Важливий Папір. Кондуктор довго її вивчав, а потім похитав головою - як вчені, то їдьте без квитків. Хто ще не знає, на папірці написано, що ми є членами експедиції по країнам Азії і нам треба забезпечити безкоштовний проїзд і прохід. Там же є наші фото, печатка федерації туризму і підпис голови федерації, герб турклуба КПІ і все таке інше. Виглядає серйозно!

На вході в Аджанту туриста зустрічає яскравий приклад того, як можна брати гроші за непотрібні послуги. Спочатку треба заплатити 7 рупій за вхід до охоронної зони, яка включає куций парк і торгівельні ряди з додатковим сервісом "сто приставучих індійськіх продавців". За торгівельними рядами квиток перевіряють, а потім треба купити квиток на автобус. За п'ять хвилин їзди треба заплатити 7 рупій, або 12, якщо автобус з кондиціонером. Хоча я не розумію, навіщо для п'ятихвилинної поїздки кондиціонований бус. Автобус висаджує пасажирів біля квиткової каси.

У нас вийшов невеликий конфуз з квитком. попри те, що заплатив я ціну для іноземців, квиток мені дали індуський. А дядько на вході все не вірив, що платив я 500 рупій на двох, а не 20 і пускати не хотів. Прийшлось йти вниз, де касир кудись довго декілька разів дзвонив і щось розпитував, аж поки через п'ять хвилин я сам через віконце не взяв "іноземний" квиток. Дядечці на вході влаштували скандал, аж поки на галас не прибіг поліцейський і не врятував дядечку-контролера від розлючених іноземців. На майбутнє пообіцяли собі більше не пробувати бити контролерів, контролювати гнів і шукати просвітлення в мантрах. Адже що б ті індуси не робили, не наше право судити їх і їх країну, і тим більше гнів не пасує мудрим мандрівникам. Так буддійські прадавні печери вже на вході продемонстрували нам шлях до проходження першої сходинки до Нірвани.

Самі печери розташовані півколом в стіні каньону річки. Всередині кола знаходиться смотрова точка, звідки видно всі печери, каньон і напівскельні пагорби навкруги. Внизу біля води розбито парк, який закінчується скельною чашею з тонким водоспадом і озером, які в сезон дощів стають потужною рікою. В парку живуть папуги і безліч інших птахів, які літають навколо і цвірінькають, або переступаючи тонкими ногами у воді шукають собі їдло. Гуляти там одне задоволення! (звісно якщо не вважати на купи сміття в парку і сотню приставучих індусів)

Печери в Аджанті геть інші. По-перше вони більш старі за печери Елори. По-друге вони всі буддійські. І по-третє вони менш грандіозні, але більш витончені і в них лишились фрески. Насправді технічно це не фрески, бо наносились фарби вони на суху поверхню із додаванням клейких речовин. Цілих фресок, нажаль, не лишилось, але те що є дозволяє цілком уявити собі красу розписів тисячолітньої давнини.

Докладно про печери мені важко розповісти. Скажу лише, що вони варті уваги і цілого дня часу, включаючи і огляд пейзажів. На самі тільки печери треба мінімум три години.

Біля печер бачили, як місцеві розводять туристів на пожертви, які потім кладуть собі в кишеню. А ще там прямо на території музею вам будуть намагатися продати листівки і книжечки, якісь камінчики і буси і навіть огірки. Це вже не кажучи про торгівельний майдан. Один з продавців підчепив нас ще в автобусі туди, довго запрошував, намагався подарувати якійсь камінець, чекав на виході, коли ми повернемось, забігав за нами трохи не до туалету, але лишився таки ні з чим. Що ж, то його проблема, що фразу "нам не потрібні сувеніри, ми нічого не купуємо" він не зрозумів.

На зворотньому шляху наш папірець не спрацював. Кондуктор знайшов розумника, який вільно володів англійською, потім зібрав великий консиліум, який дійшов висновку, що папір без підпису Головного Кондуктора з центру управління польотами автобусів не дійсний. Але до бумаги поставились вельми уважно і порадили нам звернутись на станцію щодо подальших роз'яснень.

Квиток до Пуне купували в приватній конторі Samrat, вийшло дешевше за звичайний бус, проте однозначно комфортніше. Їх офіс можна знайти навпроти автостанції і метрів триста в напрямку залізниці. Спробували кокосове молоко. Виглядає це так - з кокоса в зеленій оболонці - а вони саме так ростуть, а не як в рекламі Баунті - зрізають верхівку, а в дірку встромлюють трубочку. Всередині знаходиться півтора стакани солодкуватої рідини з кокосовим присмаком. Ананаси ж тут продають стиглі, жовті і дуже смачні всередині - втриматись і лишити половину на ранок неможливо! Ну і ще знайшли ресторанчик, де поїли смачнючого талі і пили дивний напій - трохи розведена підсолена простокваша з подрібненою кінзою під назвою Butter Milk.

Немає коментарів: