Делі. Частина друга

Написати про триденне побуття в Делі за один раз важко, і вже ранком я зрозумів, що дещо забув, та й взагалі написав сумбур. Зараз спробую виправити це, додаванням ще кавалу сумбурної інформації.

На деякому віддаленні від центру на південний схід знаходиться Бахаїстський храм-Лотос. Бахаїсти закликають до миру у всьому світі, єднання всіх релігій і Windows без помилок. Вони у своїх храмах закликають до медитації представників всіх вірувань. Можливо, це єдине тихе місце в Делі. Храм вибудовано у формі величезної квітки білого лотоса, навколо нього розбито парк. Аби увійти до храму, треба зняти черевики і вистояти довгу, але швидку чергу з гамірливих індусів і рідких білих. Перед входом миловидна біла дівчина в індійському одягу пояснює призначення храму, просить зберігати тишу і відкриває скляні двері, пропускаючи чергову порцію відвідувачів. Всередині знаходиться просто зала з рядами лав і невеличка катедра, по кутах стоять щити з фразами з учення об'єднання, написані такою англійською, що я не зміг зрозуміти жодної з них. І що тут вражає, так це тиша. Декілька сотень людей входять щохвилини, а чути лише як шелестить одяг і як іноді хтось прокашлює. Атмосфера сприяє розслабленню і молитві. Не можу сказати, що цей храм настільки вже незвичний, але він вартий відвідування до купи. Він, однак, знаходиться недалеко від офісу тайських авіаліній на Nehru Place, тому ми і відвідали його.

Окрім всього ми спробували відвідати район парламенту, але всі вулиці виявились перекритими, а обхід відняв багато часу. Натомісь північніше секретарiату ми знайшли великий сікхській храм, завішаний гірляндами. До речі, на цьому тижні було велике свято сикхів - день народження останнього гуру Наннака. Тому зі всіх храмів донисились співи й молитви поздоровлення небесному гуру.

Ще ми проходили біля іншого форту і розвалин обсерваторії, але всередину не заходили, оскільки запропонована іноземцям ціна здалась нам неадекватною розвалинам. Це взагалі біда платити, скажімо, 300-500 рупій знаючи, що місцеві платять 10-20. Зважаючи на середню бідність я можу зрозуміти різні ціни. Але знаючи рівень зарплат в Делі, не можу зрозуміти різниці в 10-20 разів. Два-три рази хай, а так виходить, що іноземці фактично платять ще за десяток індусів, які проходять всередину майже безкоштовно. Найбільший розрив був в Тадж-Махалі, взагалі найдорожчому в Індії пам'ятнику - 20 і 750 рупій. Уявляєте розмір жаби, яка нам давила на вході?

На цьому відвідані нами місця закінчуються. Таким чином нічого особливого в Делі немає, їхати сюди спеціально сенсу немає, але оскільки літаки прилітають саме сюди, то оминути його важко. Мушу ще раз зазначити, що Делі справляє враження тільки на людей, які щойно прилетіли і іншої Індії не бачили.

Автобусів в Делі дуже багато, близько тисячі маршрутів. Я сам бачив бус з номером 990. Ціни на міські автобуси починаються від 3 і до 10 рупій, в залежності від дальності поїздки. Квитки надруковані на різнокольоровому папері і містять ціну і дату. Зазвичай двері в автобусі відкриті, і люди заскакують всередину на ходу. Але зустрічаються іноді і сучасні автобуси з дверима, які їздять пустими, оскільки не зупиняються на зупинках, хоча й мають ті самі маршрути, що й старі буси. Потрапити в такий автобус можна тільки дивом, а їхати в ньому одне задоволення. В час пік автобуси бувають забиті настільки, що пасажири буквально висять на входах! І це люди в краватках з сумками для ноутбуків! В автобусах іноді уступають місця жінкам і старим, нас теж періодично намагались посадити.

Метро, як я вже писав, сучасне і ефективне. На вході лапають поліцаї і перевіряють рюки. Особливо було цікаво, коли вже від'їзджаючи з Делі ми заходили в метро нашими величезними рюками. Поліцейські посміхнулись у відповідь на мою широченну посмішку, зазирнули в рюкзак, зрозуміли неможливість обшуку без вивалення всіх щільно напакованих речей - і махнули рукою. В касі видають запрограмований на певну суму жетон (від 5 до 20 рупій), який треба прикласти до турнікета. На виході жетон кидається в дірочку, і при відповідності сумі кілометражу турнікет відкривається. Є і проїздні картки. Поїзди сучасні, між вагонами є вільні переходи. Людей не дуже багато, але в самий час пік ми не їздили. Можливо тоді там просто мясорубка.

Таксі ми не користували, велорікші теж - в Делі вони не ефективні. А от моторікші вельми корисні, тільки при появі білого містера у деяких долари в очах аж світяться. Один довго біг за нами пропонуючи гуд-прайс в 250, а за хвилину ми поїхали з іншим за очікувані 50. Тож корисно знати приблизно реальну ціну поїздки і наполегливо торгуватись.
На вокзалах є передоплачені рікші і таксі. Кажеш в кіоску куди треба, платиш ціну по прайсу - і вперед. Тільки квиток треба потім віддати водію, це для нього звітність. Плюс цього - ніякого торгу, водій довезе туди куди треба, а на питання про додаткові гроші можна відповідати, що все проплачено. Знову ж таки - біля станції нам пропонували рікшу за 120, а від будки поїхали ми за 62 рупії. Хоча можна було ще й виторгувати до 50, але об одинадцятій вечора і при необхідності їхати чорт-забирай-куди не до торгів за 10 рупій, бо хочеться спати, їсти і не затримувати до сну майбутнього хазяїна.

Коли я чую "Exuse me, sir" "Hello, sir", мене тіпає. Звичайні перехожі або діти кричать просто Хелло, а от це "сір"… Коли я це чую, мені хочеться набити авторові слів пику. В центрі Делі це чуєш кожну хвилину, хеллосери ходять за тобою, щось там пропонують, не звертають уваги на посилання і взагалі дістають страшенно. Це ще гірше, ніж жебраки й калекі, бо ті хоч мовчать, тільки показують руками - "дайте на поїсти". Хоча бувають і більш активні, але ті розуміють піднятий кулак, російський мат і страшний вираз обличчя. Можна на них взагалі не реагувати, наче їх і немає, це реально діє. Одним словом - НІКОЛИ НЕ ВЕДІТЬСЯ НА ХЕЛОСЕРІВ, робіть все виключно самі. Навіть якщо вас ведуть в потрібне вам місце, зробіть все можливе, аби хелосер не дійшов туди разом з вами, бо якщо він зайде з вами до готелю, вам до ціни приплюсують і його відсоток. В путівнику Лонлей Планет по Індії багато порад щодо поведінки з хелперами, рікшами і т.п., описано типові випадки обману і способи їх уникнення, тому читайте його уважно перед і на протязі подорожі! Для нас це зараз щоденна книжка на ніч.

Але є люди в Делі і приємні, часто-густо володіють англійською. Їх багато в ресторанах і кафе, вони носять гарний чистий одяг, і зарплати у них лише трошки менше київських, але відповідно до нижчих цін рівень життя навіть вищий. Іноді вони підходять поговорити і розмова може бути приємною. Звичайно, багато тут і бідних, але кількість "багатіїв" значна, особливо в бізнес районах.

Як в Індії вирішувати туалетні питання? Індійці вирішують їх дуже просто - справляють свої потреби там, де виходить, тобто під парканами і у всіх можливих місцях, де можна розвернутись спиною. Саме тому навіть у фешенебельних районах Делі іноді зустрічаєш відповідні запахи, що вже казати про бідні місця. Ми ще в Горакпурі були шоковані людьми на обочині вулиці біля вокзалу, які мало того, що мочились у всіх на виду, так ще й через плече здивовано роздивлялись наші рюкзаки, ледве шию не звернули. Є й голандські варіанти а-ля пісуар на вулиці, але попри голандську ідею, реалізація у них індійська, тобто надзвичайно брудна і напіврозвалена. Що ж робити жінкам - невідомо, але вони теж бувало прямо на вулиці робили все потрібно з-під сарі. Що ж робити європейцям? В Делі проблема вирішується наявністю макдоналдсів, в інших місцях можна безкоштовно шукати різноманітні кафе. Також туалети є на залізничних і автостанціях. На залізниці навіть душ є. Цікаво, що ціна на "по-маленькому" і на "по-великому" різна, і перше взагалі може бути безкоштовним, про що написано. Туалети тут бувають двох типів. Наш унітаз тут зветься бритиш-стайл, а наше очко - індіан-стайл. Злив в Індії автоматичний, хоч завжди є черпаки і краники для ручного зливу, як в Непалі.

Погода в Делі зараз на диво прохолодна. Вдень близько 25, а вночі навіть хочеться одягти светра. Головна проблема в тому, що за звичкою індуси відчиняють вікна і вмикають всю вентиляцію навіть вночі, коли начебто й так прохолодно. Тому в усіх місцях дме і дуже важко не простудитись на постійних протягах звідусіль, особливо в транспорті.

Делі великий і пильний. Намагайтесь звести ваші прогулянки по місту до мінімуму. Ми там надто переходили, але, нажаль, між цікавими місцями часто можна подивитись лише на естакади або паркани. Краще взяти рікшу, або на худий кінець розібратись в автобусах. Також офіційний туристичний офіс пропонує денні екскурсії за 150-250 рупій, в залежності від тривалості. За півдня або день вас обвезуть по всім важливим точкам, тільки от часу на медитацію вже не буде. Та в Делі воно і не потрібно.

Наразі ми вже полишили Делі позаду, відвідали столицю пустельного штату Раджастан і приїхали до Пушкару. Це невеличке тихе місто оточене скелястими пагорбами, з неймовірною кількістю храмів і святим озером посередині. На завтрашній вечір маємо квитки в Індор, звідки поїдемо далі до скельних храмів Аджанти і Елори.