Агра

Потяг в Агру спізнився на три довгі години. Кажуть, тут так завжди,але ми вже від цього відвикли. Слава УкрЗалізниці! Отже, поки питались за квитки і потяги до Делі, що йдуть з іншої станції, поки їхали до центру рікшою, поки шукали готель і снідали, була вже перша година. Оселились за 200 рупій в готелі, яким володіють мусульмани, з видом на шматок Тадж-Махалу з даху. Були й інші варіанти, але зараз над містом такий смог - або ж туман - що й дивитись нема на що. Коли ми приїхали, Тадж легкою тінню марив за туманом, і тільки по обіді його стало видно більш-менш гарно.

Форт в Агрі величезний, з важкими прикрашеними баштами воротами і двома з гаком кілометрами подвійних стін з ровом. Навколо форту розбито парк, частина якого вельми непогана, частина ремонтується, а те, що лишилось, старанно засране індусами в самому прямому розумінні.

Будувати форт був почав великий владика Акбар близько п'яти столітть тому, і велика частина його навіть зараз використовується військовими, про що свідчать відповідні написи. Але правнук Акбара Шах Джахан добудував всередині два чудових палаци з садибами, які перетворили форт на перлину. Палаци побудовані з того ж самого червоного каменю, що і форт, і частково з мрамору. Все це прикрашено тонким різьбленням і розписами у вигляді квітів і написів, тут можна знайти елементи стилів всіх мусульманських і близьких країн. До форту туристів виводять величні ворота, але головні ворота ще більші і знаходяться в тій частині парку, що ремонтується. З вікон фортеці можна б було побачити річку й Тадж, але перед заходом сонця все це остаточно зникло в тумані.

За фортом і ще далі за станцією залізниці є досить непогана мечеть Джама Масджид, до якої веде заповнена базаром, людьми і транспортом вулиця, справжня, індійська. Сама мечеть велика, велична й красива, хоча тонких розписів там не знайти. Тим не менш вона вражає.

Любителі цікавого можуть пройти до форту з району Таджа парками або вузькою вуличкою біля річки. Вуличка цікава своїм парканом, де у вигляді коміксов-графіті намальовані сцени з різних індійських епосів і індуїстські боги, а також ключові моменти життя Будди. Вельми цікаве і незвичне малювання. А по дорозі до мечеті повз нас їхав рікша і кричав "стрибайте в мій хелікоптер, швидко вас повезу". І через три години він же зустрічав нас біля форту - "пам'ятаєте мене? Поїхали!", але ми пішли гуляти парками.

Дешево пожерти можна у Джонні, на розі вулиць, одна з яких упирається в південні ворота Таджу. Бананове лассі там пречудове, чи не найкраще за останні півтора місяці, інші страви просто смачні і дешеві. На тій самій розі в кутовому будинку є ще один двоповерховий ресторанчик. Як йти с Таджу, то по правій руці. Його немає в LonelyPlanet, але готують там теж дуже смачно. Рекомендую тутешню кофту, аж надто смачна!

Тадж-Махал, кажуть, красивий на сході сонця. Він начебто проступає поступово з туману і потім грає відтінками рожевого на сонці. Але зась! В Агрі не було сходу, тільки сутінки, після яких сонце проявило себе високо і про вранішнє освітлення мова не не йшла. А от туман був. І ніфіга він потім не дівся. Майте це на увазі, як будете там в листопаді. Але з іншого боку ранком менше людей, бо автобуси набиті штабелями індусів приїзжають о дев'яті і пізніше.

Сам Тадж менший, ніж уявляєш його по фото на листівках. Але то чи не найкращий монумент коханню, який могла побудувати людина. Старий Хан Джахан трошки сунувся розумом, коли народжуючи чотирнадцяту дитину померла його дружина. На будівельні роботи була розтрачена вся казна, тому сину султана Аурангзебу прийшлося посадити старого до в'язниці, аби він знову ні в кого не закохався. Як є легенда про чорного альпініста, так є і легенда про чорний Тадж-Махал, що начебто султан хотів збудувати для себе навпроти білого. Не вірте, це все казки гідів, хоч і виглядають вони ідейно.

Я не хочу писати багато про Тадж. Не зможу все одно. Він - гімн коханню. Він надзвичайний, легкий. Але разом з тим земний. Мені він сподобався, і вам раджу якось зайти і подивитись, відчути в ньому тугу за померлою коханою, адже це не храм а мавзолей, і ходять тут у білих капцях, які видають на вході.

Рекомендую брати ліхтарик, оскільки всередині знаходиться саме цікаве - мармурові різьблення і каменні аплікації, які в сутінках погано видно. Фотографувати не можна, про що написано на вході. На спалах реагує спеціальний індус, що постійно свистить у свисток і візжить "No photo!!!". Але як спалах вимкнути і притиснути маленьку камеру до парапету, то він не помічає. До всього в Таджі багато охорони і дурні правила носіння речей. Краще не брати з собою нічого окрім камери. Я дивом проніс всередину в кофрі купу всякої фігні, але то все тому, що охоронець не вмів обшукувати кофри. А от у наших друзів місяць тому відібрали USB-кабель. Хоча дійсно, нащо в Таджі кабель?

Після Таджу ми вірішили поїхати в Ватехпур Сікрі на півдня. Від вокзалу за п'ятнадцять хвилин можна дійти до автостанції Ідган, звідки кожні годину-півгодини іде прямий бус. Зворотнього бусу чекали потім аж занадто довго, тому будьте оборежні, можна легко пропустити вечірній потяг.

Фатехпур Сікрі - це ім'я сину Акбара, володаря афганів, які п'ять століть тому підкорили Індію і і принесли з собою мусульманську віру. Акбар заснував місто посеред пустелі, але воно швидко занепало після його смерті. Зараз там знаходиться укріплена мечеть Дарган червоного каменю з білою гробницею у дворі. Кажуть, що пов'язування фенєк на гробниці допомагає жінкам завагітніти. Ще цікава ця фортеця-мечеть тим, що до неї ведуть найбільші ворота Азії, ворота перемоги, висотою більше 50 метрів. І дійсно, розмір воріт вражає. Окрім цього коло мечеті є два палаци, прикрашені знову ж таки пречудовим різьбленням по червоному каменю. Чого тільки варті 87 орнаментованих колон в одній з будівель, серед яких немає однакових орнаментів. За палацами знаходяться розвалини міста Акбара і башта, схожа на їжачка, голки якої символізують, однак, слонячі хоботи.

Відверто кажучи, після форту в Агрі їхати сюди можна для галочки, або якщо ви аж занадто цікаві в арабській старовинній архітектурі. Місце непогане, але мені було занадто за два дні, та ще й добиралово кривувате.

До Делі ми їхали в самому пролетарському класі General. Вагон був набитий індусами по самий дах, ми ледве змогли покласти на підлогу один рюк і на нього сісти. Але за годину чомусь майже всі індуси вийшли на якійсь великій станції, і ми навіть пересіли на лавку! Але такого в Індії не буває! Контролер повз нас не проходив, тому квитки можна було й не купляти, але вони в нас були. Тому до Делі ми навіть змогли трошки спокійно поспати. Трапилось і інше диво - потяг не спізнився ні в Агру, ні навіть в Делі! Дійсно, сьогодні просто надзвичайний день!