Елора

В Елорі дорога Дхуле-Аурангабад розходиться на дві - одна дорога іде прямо в Аурангабад і останній водій наш їхав туди. Інша дорога іде наліво, проходить два кілометри Елорою, проходить біля входу в печери і іде теж в Аурангабад. По цій же дорозі кожні 15 хвилин йдуть в Аурангабад локальні буси (20 рупій, 45 хвилин), зупиняти їх треба махаючи руками з узбіччя. На повороті є клумба, перед якою за сто метрів є вказівник "Аурангабад 28", це місце гарно виділяється на трасі, тому пропустити його важко.

В самій Елорі біля розвилки можна знайти кімнату на двох від 200 рупій, але майте на увазі, що ці готелі не мають ліцензії приймати іноземців. Готелі туристичні можна знайти біля входу в печери, але ціни там 350-400 рупій при трошки ліпшій якості. Ще нам пропонували кімнату за 150 рупій біля храму, але вона виявилась без туалету, вікон і меблів, а по коридору спали бомжі з нижньої касти, тому цей варіант відпав. От якби вони нам доплатили рупій 500, я б ще подумав…

Жерти можна в готелі Milan - відносно недорого і великі порції, тільки під вечір щось вони тормозили і перепитували по десять разів про замовлення, хоча в обід все принесли швидко і багато. Ще спробували їсти в самій Елорі, але трошки протупили з цінами, бо їсти хотіли. А хазяїн в два рази наварив на білих лохах. Хоча знали б ми розмір порції рису, то ніколи б там не зупинились - найменша на всю Індію! А бажання сперечатись у мене не було, до того ж ціна була назва до замовлення. Висновок - намагайтесь їсти в ресторанах з меню або одразу питайте ціну, знайте ціни на базові блюда і питайте розмір тарілок. На цьому технічну частину закінчую і перехожу до части художньої.

Починаючи з шостого століття в Елорі оселились буддійські монахи, за якими прийшли індуїстські майстри, а потім і джайни. Вони будували собі монастирі і храмив скелях во славу своїх богів і великих пророків. І не просто будували печерки, а робили це з розмахом і скульптурою, колонами і візерунками. Грецькі печері в турецькій Кападокії просто відпочивають! Печери в Елорі більше, камінь твердіший, а статуї і декорація просто неймовірні! Колупати туф можна й пальцем, а от в камені храм будували декілька поколінь протягом одного-двох століть. Цей обсяг робіт і наполегливість майстрів дійсно вражає. Ви тільки уявіть, що ви починаєте роботу, результат якої в кращому випадку побачать ваші внуки, а вам дістанеться тіль силует. Це потребує неабиякої віри, і прадавні люди дійсно її мали.

Один з самих вражаючих храмів тут - гора Кайлас, великий храм Шиви, видовбаний зі скелі. Будували його 7000 людей протягом 150 років, вийнявши з монолітної скелі 200000 тонн каміння. Результат просто неймовірний! Центральний двоповерховий храм складної форми весь заліплений скульптурою. Навколо нього двір, в стінах якого вирізані галереї з колонадами, які теж прикрашені різьбленням. У дворі також стоять два монолітні слони і дві колони. І все це фактично один шматок каменю, ви собі уявляєте?! До всього колись храм було покрито чимось на кшалт гіпсу, в якому вирізали ще більш тонкі візерунки і розмальовували. Нажаль, з тих часів від зовнішнього покриття лишились лише маленькі шматочки.

Інші храми вже не такі вражаючі, але варті уваги. Окрім десятка храмів буддисти побудували два триповерхові монастирі, на внутрішні стінах яких вирізані рельєфи і статуї Будд і Бодхісатв, різних богів і хранителів. Оскільки огляд ми почали з них, тому якраз ними ми були вражені найбільше. Але наповнені туристами вони вже не сприяють медитації, хоч і запрошують до неї.

Індуїсти додали декілька зовсім простих святилищ і два великих храми. Один з них більше фундаментальний з товстими колонами і двома величезними статуями богів всередині. Інший присвячений Шиві по периметру в нішах містить вирізані рельєфні сцени з індуїстських епосів і величезну статую Нанду назовні.

Храми джайнів схожі на буддистські, але менші і більш деталізовані і тонкі. Вони знаходяться на деякому віддаленні і до них ми підійшли в самому кінці, переповнені вражень і стомлені. Тому вражень від них лишилось мало.

Взагалі рекомендую купувати в касі маленьку книжечку про печери. Коштує вона декілька рупій, розповідає чи не більше за екскурсовода і часто вкладає зміст в побачене, більший за "як це красиво!". Це ж стосується і Аджанти. Огляд печер у нас зайняв п'ять годин. А можна сміливо провести тут весь день, бо окрім печер можна погуляти вздовж скель, вилізти наверх. Не забудьте й ліхтарик, бо не усюди доходить сонячне світло, а додаткового освітлення немає.

Після огляду печер ми повечеряли і на локальному бусі поїхали в Аурангабад. В Аурангабаді оселились в хостелі YHA. Він знаходиться якраз посередині між залізничною і автостанцією. Окрім того має він відносно невеликі ціни - 160 рупій дабл - приємний персонал, найдешевший в Індії чай за 2 рупії і простий сніданок за 20. До того ж він рекомендований в LP, і попри велику кількість інших готелів, нам було лінь шукати щось інше. Накупивши бананів, легли спати.