Чітван

Автобус в Чітван не доїзжає до селища Саураха три кілометри. Правильно, хто буде пертися з рюкзаком по спеці, а водіям джипів теж треба кормити своїх дружин і дітей. А сама Саураха спокійне, але наскрізь туристичне селище, тут є купа бунгало і віл, ресторанчиків і сувенірних лавок. Ціни починаються від помірних і іноді досягають дивних високих значень. Є й локальні закусочні, але на диво нам не вдалось знайти там їдла о першій дня - за словами кухарів все ще було в процесі приготування, хоча кухня була вимкнута, а готова була тільки вермишель.

На світанку починається годинна екскурсія на каное по ще вкритій легким туманом річці. По берегам шукають смачного різні птахи, імена яких називає гід. Один раз навіть побачили у воді очі й носи двох крокодилів.

За годину каное торкається носом берега і ми виходимо на берег національного парку. Попереду тригодинне блукання джунглями з двома гідами. Вони починають з страшної розповіді про диких тварин парку і методи захисту. Методи захисту дуже прості - або швиденько лізти на дерево, або бити звіра кийком по носі. А далі обережно виглядаючи крізь джунглі гіди йдуть крізь негустий ліс, іноді виходячи на галявину з триметровою високою травою. Іноді на деревах можна побачити диких мавп, а серед дерев вдалося побачити оленя. Ще в лісі багато слідів носорогів, а іноді під деревами трапляються ями від пошуків комах ведмедями. Але, нажаль, побачити цих тварин нам не вдалося, що вже казати про тигрів.

Під кінець екскурсії заходимо на платформу і відпочиваємо, споглядаючи зверху заплавні і край лісу. Гіди розпитують нас про Україну, а ми їх - про парк і життя. Вони колись жили в селищі в парку, але часто бувало, що носороги знищували поля, тому вони переселились до Саурахи. Тигра вони останній раз бачили того року, а взагалі треба ходити на декількаденні екскурсії вглиб парку, тоді шансів побачити тварин на порядок більше, ніж коли ходиш по краєчку разом із сотнями інших туристів. Або взагалі жити в самому парку, але коштує це наразі занадто.

Об одинадцятій на річці починається веселий атракціон під назвою купання слонів. Слони заходять в річку і обливають себе водою з хобота, або сідають в воді так, що тільки верх спини видно над рікою. За невеличку плату можна особисто прийняти участь в купанні. Слон наливає води в лице а по команді погонщика скидає людей зі спини в воду. Всі радіють купанню, а глядачі на березі аплодують, коли купальщикам вдається втриматись на спині слонів. Тільки от слони не виглядають щасливими, а палиці в руках погонщиків теж не додають картині радості. Тому ми тільки споглядаємо дійство з берега і йдемо далі.

Після обіду їдемо на екскурсію на слоні. Тут є два вида екскурсії - приватна і державна. Державна коротша і дорожча, але іде в парк. Приватна дешевша і іде буферною зоною парку. За словами агентів, різниці принципової між ними немає, тому ми обираємо приватних слонів. До загону нас підвозять на візку з конем.

На старті екскурсії стоять помости, між якими бродять слони зі спеціальними платформами на спині. З помосту на платформу вилазять четверо туристів, погонщик сідає слону на шию - і слон повільно зникає в джунглях. Зі спини слона побачити вдається набагато більше. Тут і пара носорогів, мама з малим, і невелике стадо оленів, дикий кабан-одинак, птахи і мавпи. Дикі звіри не бояться людей на спині слона, наче не помічають, тому вдається роздивитись їх зблизька. Екскурсія закінчується вже після заходу сонця, і слон відвозить нас майже до самого готелю.

Завтра ранком ми виїзжаємо звідси на трасу і їдемо в Лумбіні, місце народження принця Будди. Дуже хочеться випробовувати автостоп в Непалі, але чи буде він вдалим наразі невідомо. А після Лумбіні ми їдемо в Сінаулі, де знаходиться прикордонний перехід в Індію.